Завдяки тому, що Кабінет Міністрів восени не відважився на жорсткий локдаун, економіка країни вже піднімається з лікарняного ліжка. Якщо навесні шабельна атака на коронавірус обернулася падінням ВВП у II кварталі на 11,4 відсотка (у I кварталі — на 1,3), то «окопна війна» з китайським прибульцем у третій чверті року дала мінус 3,6, а за підсумками дев’яти місяців — мінус 5,5 відсотка.

Для Мінекономрозвитку це стало приводом зробити «оптимістичний» прогноз — падіння за рік становитиме лише 4,8 відсотка. Однак експерти й аналітики застерігають від надмірного й цілком передчасного оптимізму. Ці наші «впередсмотрящі» б’ють у дзвін, указуючи на небезпечні рифи, що лежать на траверзі курсу пошарпаного негодою вітрильника нашої економіки.

Чи торпедує SAVE ФОП прогнози Мінекономіки?

Справді, звуження ділової активності за десять місяців, на щастя, не набуло рис загальної катастрофи, як це могло б статися. Так, індекс промислової продукції порівняно із січнем—жовтнем 2019 року впав лише на 6,7 відсотка.

За даними Держстату, у видобувній промисловості значне зменшення обсягів відбулося тільки у вугільній галузі та секторі видобутку металевих руд — на майже 20 та 5,4 відсотка. Та у вуглепромі, як розповідала в інтерв’ю нашій газеті колишній заступник глави Міненерго Ольга Буславець, спад обумовило авантюрне «відкриття» вітчизняного ринку електроенергії для білоруського та російського струму, що істотно знизило попит вітчизняних ТЕС на українське вугілля. А на обсяги видобутку залізної руди вплинув затяжний вереснево-жовтневий страйк гірників Кривбасу.

У харчовій промисловості найбільше зменшення обсягів зафіксовано в секторі хлібобулочних виробів (мінус 8 відсотків) і виробництві м’яса та м’ясних продуктів (мінус 5). Але стагнаційні процеси в галузі йдуть давно й уже нікого не дивують.

Не з учорашнього дня падають і підприємства, які ми об’єднуємо терміном «легка промисловість». Якщо раніше «жіночій галузі» обіцяв допомогти доцільними рішеннями Прем’єр-міністр Володимир Гройсман, то спадкоємці проблем — Олексій Гончарук і Денис Шмигаль — навіть не обіцяли. За десять місяців обсяги виробництва на текстильних фабриках скоротилися на 6, шкіряних і взуттєвих — на 7, а в секторі виробництва одягу — майже на 16 відсотків!

З початку коронакризи рецесія перемогла на металургійних підприємствах. Обсяги виплавки чавуну, сталі та феросплавів скоротилися на 11, прокату — на 13, а виробництва труб, порожнистих профілів і фітингів зі сталі — на 18,2 відсотка. За повідомленнями Держстату, в середньому галузь упала на 11,7 відсотка. Передусім це пов’язано зі зменшенням попиту на метал на світових ринках і взайве підкреслює вразливість української економіки, орієнтованої на експорт сировини.

Обвальний стан справ у машинобудуванні, на жаль, нікого в будівлі Кабінету Міністрів на Грушевського, 12/2, вже не лякає. А мав би! Індекс продукції галузі порівняно із січнем—жовтнем минулого року впав майже на 21 відсоток!

Неприємним сюрпризом стало помітне зниження обсягів у сільському господарстві. У 2020 році його зумовили об’єктивні причини — відсутність календарної зими, внаслідок чого загинуло майже дві третини посівів озимих колосових культур. Погані справи в рослинництві не могли не окошитися на показниках тваринництва. Хоча в цій галузі й без того вже третій рік спостерігається таке негативне явище, як скорочення поголів’я великої рогатої худоби.

Як і раніше, спостерігається загальне зростання в хімічній промисловості, яке, щоправда, має секторальний характер. І нарешті, після глибокого падіння, зумовленого весняним локдауном, вийшла в плюси будівельна індустрія, де обсяги зросли на 2 відсотки.

Ну а «локомотивом» нашого економічного потяга залишається роздрібна й оптова торгівля. За повідомленням Держстату, «обіг у роздрібній торгівлі, який включає дані про роздрібний товарообіг підприємств (юросіб та ФОПів), основним видом економічної діяльності яких є роздрібна торгівля, в січні—жовтні становив 965,7 мільярда гривень, що на 7,6 відсотка більше від обсягу січня—жовтня 2019 року. У жовтні 2020 року порівняно з результатами десяти місяців позаминулого року обіг у роздрібній торгівлі зріс на 15,2 відсотка».

Статистику тут, мабуть, дуже «підмочать» масштабні акції руху SAVE ФОП («Захисти ФОП»), які розпочалися в Києві 1 грудня. Якщо ФОПи, з одного боку, та представники політико-економічних груп, що ініціювали фіскалізацію дрібних підприємців, з другого боку, не дійдуть компромісного рішення, можна чекати загострення конфлікту та продовження акцій протесту аж до переростання в акції громадської непокори.

Тоді «локомотив» зупиниться. А прогнози Мінекономрозвитку про падіння за рік «лише» на 4,8 відсотка можна буде пожбурити у сміттєву корзину.

«Айсберг прямо по курсу!»

Однак статистика містить і дані, що свідчать про серйозні «підводні» перешкоди на шляху до економічного зростання. Передусім це проблема капітало-
вкладень.

За даними Держстату, в січні—вересні капітальні інвестиції підприємств та організацій «становили 268 мільярдів гривень, що на 35,4 відсотка менше від обсягу капітальних інвестицій за такий само період позаминулого року». А головним джерелом вкладень, як і раніше, залишаються власні обігові кошти підприємств — майже 70 відсотків. Держава й місцеві бюджети асигнували менш як 15 відсотків, а банківські кредити в загальному обсязі вкладень не перевищують десяти відсоткових пунктів.

«Чемпіоном» з падіння обсягу капітальних вкладень стала така важлива галузь, як транспорт, де цей показник становить мінус 54,4 відсотка (державна частка інвестицій — 1,1 відсотка). Хоча коронавірус майже не атакував АПК, галузь — друга за обсягами падіння інвестицій — мінус 44,5 відсотка. Нарешті, третє й четверте місця посіли промисловість і, хоч як дивно, будівництво. Тут інвестиції зменшилися на 37 та 30 відсотків.

Це — «айсберг прямо по курсу!». Відомий економіст Олексій Кущ, коментуючи ці дані в інтерв’ю нашій газеті, констатує: внаслідок такого «капітального занепаду» наша країна потрапила в «пастку бідності»:

— Це термін, яким західні вчені описують економічну ситуацію, в якій підприємства не мають грошей на розвиток унаслідок загальної рецесії. Падають валові прибутки підприємств — знижується рівень доходів працівників, які не можуть заощаджувати, отже, зникають резерви для інвестування економіки банківською системою. Це, з одного боку. З другого — підприємства не мають власних грошей для розширення виробництва. А вийти із «пастки» можна тільки за рахунок збільшення інвестицій.

Як розповідає економіст, жорсткий локдаун змусив багато країн вдатися до тактики стимулювання капвкладень. Так, Китай за час локдауну втратив чверть інвестиційного потоку в економіку. Тому весь 2020 рік активно субсидував збереження робочих місць і зростання доходів населення, знизив податки... Ці та інші заходи стимулювали внутрішній споживчий попит, а він запустив механізми самоінвестування економки, й тепер у Пекіні розраховують на зростання ВВП, до 3—4 відсотків за підсумками року. Те саме — у країнах Євросоюзу та в США, де зробили ставку на промислово-технологічну модель розвитку.

— У нас — майже навпаки, — каже Олексій Кущ. — Низька купівельна спроможність населення та відсутність заощаджень — це ті жорсткі «гальма», що зупиняють наш рух до зростання. Не треба забувати, що всі останні роки джерелом «енергії» для «локомотива економіки» були саме капітальні вкладення. Три роки ВВП зростав на 3—4 відсотки саме завдяки відновленню внутрішніх інвестиційних потоків.

«Месьє, же не манж па сіс жур...»

Відомий учений, доктор економічних наук Ярослав Жаліло також погоджується з тим, що «безпосередня ціна коронакризи для економіки України виявилася м’якша, ніж передбачалося», однак застерігає:

— Процес виходу з карантину може містити набагато більше ризиків, ніж сам період локдауну. Особливо в умовах, коли вже немає «подушок безпеки» у вигляді особистих заощаджень і страхових резервів бізнесу. Це може загострити ризики неплатоспроможності за кредитами, ускладнити бюджетну ситуацію через лаги в податкових платежах і впливи наданих навесні та обіцяних на зимовий локдаун податкових преференцій, а також може відновити девальваційні тренди (внаслідок потреби в імпорті) й посилити інфляційні ризики.

На думку аналітика, «одужання від коронакризи передбачає не лише подолання вірусних загроз, а й відбудову динамічної, адаптивної до нових ризиків економіки, яка може забезпечити нову якість зростання». Проблема в тому, що наша «мала відкрита економіка змушена боротися на два фронти — з наслідками коронакризи та впливом глобальної економічної рецесії». Тому антикризові заходи Кабміну повинні б передбачати й «розширення можливостей для технологічного оновлення промисловості, розвиток промислової інфраструктури та логістики...».
Із цим погоджуються багато економістів. Справді, вже понад десять років наші уряди не приділяли цим питанням належної уваги. Особливо пріоритетним галузям, які скрізь у світі вважають «локомотивами економіки». Це наш ракетно-космічний і авіабудівний комплекс, де одне робоче місце автоматично створює 20 робочих місць у суміжних галузях, автомобілебудування, хімічна промисловість, підприємства, що випускають титаново-кремнієву продукцію, важке машинобудування та, зрештою, підприємства, що виробляють текстиль, одяг, вироби зі шкіри та взуття.

Це велике коло підприємств, де ситуацію можуть описати словами відомого літературного героя, винесеними в підзаголовок: «Шановні, я не їв уже шість днів...». Під їжею тут треба розуміти достатній обсяг обігових коштів, довгострокові кредити, кошти, залучені з фондового ринку, сталі державні замовлення та державні програми розвитку.

Де взяти кошти на розвиток цих украй необхідних галузей, вчені та практики вказують давно. Так, економісти Національного інституту стратегічних досліджень НАНУ вже який рік доводять, що нам необхідно інституційно перебудувати фінансову систему так, щоб пріоритетні галузі мали кредитні фінустанови, які б були зосереджені на кредитуванні саме їх секторів.

Скажімо, вже згаданий Ярослав Жаліло ще три роки тому писав про необхідність створення Банку розвитку, виділення коштів на експортне страхування, «збільшення Фонду регіонального розвитку та віднесення його на загальний фонд бюджету». Але в Кабмінах увесь час скаржилися на те, що, мовляв, ще не прийшов час для «бюджетних революцій». Так і за часів Яценюка, Гройсмана, швидко забутого Гончарука... Здається, «не прийшов» цей час і для Кабміну Дениса Шмигаля.

Банк розвитку, до речі, — історія з довжелезною бородою. Його необхідність згенерував ще Кабмін Валерія Пустовойтенка. Установа отримала назву Український банк реконструкції та розвитку промисловості. Він мав кредитувати підприємства пріоритетних галузей економіки. Ідею підтримав особисто Леонід Кучма. Фінустанову створили, та керівництво Нацбанку й лобісти комерційних банків зуміли торпедувати ідею. У короткому коментарі нашій газеті Валерій Пустовойтенко зазначив:

— УБРР так і не запрацював. Певні політико-економічні сили зробили все від себе залежне, щоб гроші для кредитування реального сектору економіки банк не отримав.
У 2015-му Нацбанк взагалі закрив установу як таку, що не має достатнього рівня капіталізації... Але що заважає повернутися до цієї ідеї знову?

З УБРР у нас не вигоряє, натомість, здається, все гаразд із появою на економічному небосхилі... фінансових «чорних дір». Так експерт Центру економічної стратегії Анастасія Телетен називає квазіфіскальні видатки, які вона відносить до статті «прихований дефіцит держбюджету»:

— Це докапіталізація держбанків, державні гарантії за кредитами «Укравтодору», спецпрограми фінансування доріг через кредити «Укрексімбанку»...
На думку пані Телетен, це дуже «гальмує» розвиток як у соціальній сфері, так і секторах реальної економіки, для яких увесь час «немає грошей». До речі, будівництво доріг і в інших економістів викликає питання.

Будіндустрія — один із локомотивів економіки, вона справді пробуджує ділову активність у суміжних галузях. Але, кажуть аналітики, чи не краще фінансувати пріоритетні галузі промисловості? Так, як це після руйнацій Другої світової робили уряди Британії, ФРН, Франції чи Японії?

Мал. Олексія КУСТОВСЬКОГО.