Чесно кажучи, не часто зустрічаєшся з такою простою і відкритою формою допомоги ближньому — без політики і самопіару, без намагання комусь потрапити на очі (нібито випадково й ненав’язливо) і заробити собі якісь дивіденди. Можливо, це враження підсилюється тим, що всі учасники ініціативи — молоді, навіть зовсім юні, хлопці і дівчата, які вірять у Бога і Добро...

Спочатку годували, потім одягали...

Засновник Дому Милосердя Володимир Лебедєв (на знімку) розповідає: «Тут, на Преображенській, 37, у нас розташований хостел, де можуть проживати одночасно 15 осіб. Безплатно, звичайно. Кропивничани пам’ятають, що починали ми п’ять років тому з благодійних обідів для безхатченків. Наймолодшому в нашій дружній компанії було тоді 15, найстаршому — 25. Узялися за цю справу, незважаючи навіть на іронічні зауваження батьків.

Мені, приміром, доводилося пояснювати мамі і татові: що це за дивний «бізнес» — безплатно годувати людей... Спочатку розвозили обіди. Роздавали і прямо на звалищі, і в центрі міста...»

До молодіжної ініціативи приєдналися віряни різних конфесій — баптисти і протестанти, католики і православні. Кошти збиралися на рахунку Дому Милосердя через онлайн-пожертви і безпосередньо від прихожан, котрі після недільної, приміром, служби робили свій внесок у добру справу... Згодом Лебедєву і його однодумцям захотілося організувати благочинність на іншому рівні.

— Більше не могли дивитися на брудні руки людей, якими вони беруть від нас їжу, на дрантя, в яке вони одягнені, — пояснює Володимир наступний крок. — Благодійник, прізвища якого не буду тут згадувати, дав нам оце приміщення в оренду. Два роки ми не платили за будинок зовсім. І тепер у нас є можливість приймати безпритульних на нічліг. Причому йдеться не обов’язково про тих, хто день за днем проводить біля сміттєвих баків (і там ночує). Якраз вони від нашої дисципліни, від обов’язкових умов проживання в хостелі не в захваті. Ми ж бо забороняємо вживати алкоголь, наркотики, курити... Безплатне житло часто потрібне людям, які приїхали до обласного центру з сіл у пошуках роботи, витратили все, що в них було на становлення, а житлом і заробітком себе так і не забезпечили. Ми беремо їх на тиждень чи два — достатній термін, щоб відпочити від брудної вулиці й непевного товариства. За цей час підшуковуємо просту роботу на «Червоній Зірці», «Ятрані», «Гідросилі», «Соколівських ковбасах» тощо (маємо зв’язки з керівниками підприємств), допомагаємо поновити документи (бо більшість цих нещасних, до того як попасти в поле зору поліції і дістатися до Дому Милосердя, вже не мають ні паспорта, ні банківської картки, ні мобільного телефону), перевдягаємо... Ще одна категорія наших мешканців — жінки, котрі потерпають від домашнього насильства. Самотні і багатодітні. У той час, коли тут мешкають діти, в хостелі немає безпритульних. Це неприпустимо — зводити людей з такими різними проблемами, життєвим досвідом і моральними установками...

Місто обіймами не зустрічає

Треба зазначити, що заходи безпеки в хостелі — завдання першочергове. Кімнати кварцуються, кілька разів на день миється підлога, пральна машина, можна сказати, не вимикається. За весь період карантину в цьому гуртожитку не виявлено жодного випадку коронавірусу! Володимир пояснює це по-своєму: «Недаремно ж за нас молиться стільки людей в церквах!»

Епідемія коронавірусу — ще одне нещастя, що випало на долю людей, які не мають у житті ні якоря, ні прихистку. На сторінці Дому Милосердя в Фейсбуці можна прочитати історії тих, кому допомогли. Тут є розповіді про невдалу адаптацію селян до міських реалій. А ще історії про студентів, яких на час карантину адміністрації відправили з училища і гуртожитку додому, але вони з різних причин до мами-тата не доїхали. Часто тому, що мама-тато давно забули про своїх дітей, про своє покликання і призначення...

Усі волонтери-благодійники працюють за фахом чи мають якийсь бізнес. Скажімо, Володимир продає лікувальні трави та карпатські чаї (городяни можуть побачити в своїх мікрорайонах його пересувну лавку. Підходьте, купуйте. Вам — здоров’я, а комусь — копійка на найнеобхідніше...)

До речі, про гроші від можновладців. «Коли з’ясовують, що ми поза політикою і не збираємося нікого рекламувати під час виборів, хутко втрачають до нас інтерес», — пояснює організатор благодійного хостелу.

Вибір кожен робить сам

Одна з нинішніх мешканців хостелу — шістдесятирічна Людмила (на знімку). Вона щойно достроково звільнилася з в’язниці після семи років перебування там. Тобто, стаття була серйозна... Жінка родом із Турії Новомиргородського району. За професією — будівельниця. Тривалий час жила в Донецьку. Чоловік помер. Життя пішло під укіс. Що накоїла — не розповідає. Вийшла на волю, поїхала в рідне село: а від батьківської хати вже нічого не залишилось. Жінку направили в Дім Милосердя. По суті, на вулиці вона ще не жила. Але, побувши кілька днів в хостелі, вона, нікого не попередивши, пішла на ніч до подружки. Пояснює своє зникнення тим, що одна з волонтерок дуже голосно керує товариством тимчасових гостей. Мовляв, від цього командирського тону вона втомилася в тюремній камері. Але, провівши дві ночі у ситуативної подруги, вирішила повернутися. Володимир неохоче взяв Людмилу назад (вона ж бо порушила багато правил, зокрема і санітарних). Пояснює — без командирського тону організувати життя хостелу часом просто неможливо. Особливо, якщо гості іншу, неспонукальну, методику сприймають як управлінську слабкість. Крім того, поки для Людмили тримали місце, хтось залишився ночувати на вулиці, бо її ліжко вважалося зайнятим.

«Я зовсім не п’ю, — божиться жінка. — Але роботи знайти не можу. Готова під’їзди, вулицю мести. У мене й паспорта немає...»

Інша історія. До закладу зателефонували із ЗШ №16 Кропивницького. З’ясовується, що в них навчається дитина, родина якої (мама, тато і старший брат хлопчика) планує вирушити до Росії, де живуть їхні родичі. Здається, тут ці люди вже вичерпали весь арсенал своїх можливостей. Батько — наркоман зі стажем. Мама гуляє. Ще трохи — і діти залишаться сиротами при живих батьках. Володимир сам збирається везти всю цю сім’ю до Чернігова. Там посадить на поїзд до Москви і дасть грошей у рублях — на дорогу...

Мама жива!

Ще одна мешканка закладу — Олена (на знімку). 35-річній жінці на вигляд... страшно навіть сказати, скільки років, бо такий диспаритет між «цифрами» в паспорті й її зовнішнім виглядом, здається, неможливий. Мешкає в одному із сіл поряд із обласним центром (в якому — свідомо не вказуємо). Багато місяців поспіль вживала все, що горить. Аж доки не «впала на ноги». Сусіди зателефонували в Дім Милосердя і сказали, що за вказаною адресою «лежить і заживо гниє жінка», а біля неї знаходиться неповнолітній син. На момент, коли приїхали волонтери, Олена вже три місяці майже нічого не їла. Про гроші на лікування і говорити не варто...

Дім Милосердя лікує Олену вже кілька місяців. У стаціонарі і в хостелі. З усіма необхідними процедурами. Оленою, яка ще не скоро зможе повноцінно самостійно ходити, турботливо опікується волонтерка Ірина. Її підопічна просить, щоб їй дозволили полежати, але лікарі радять інший режим. Через пролежні. А її син надсилає Володимиру Лебедєву повідомлення з подяками за врятовану маму. Більше того, волонтерам дякують однокласники сина за подаровану жінці надію. Це викликає сльози на очах...

— Більшість людей, які потребують допомоги, поліція привозить до нас уночі, — розповідає Володимир. — Якраз тоді в родинах відбуваються чвари, п’яні розбірки. Тоді чоловіки виганяють на вулицю жінок із дітьми...

Останнім часом ми селили жінок зі Степового, Бобринця, Мар’ївки, Високих Байраків, з району «дач Песецького»... Загалом за місяць через хостел проходить двісті—триста осіб. Але ми й крім цього допомагаємо нужденним — продуктами, санітарними наборами. Тисячі й тисячі таких пакунків ми доставили за адресами під час епідемії коронавірусу. Вартість набору — шістсот гривень. Був такий період, коли вдень і вночі пакували ті товари першої необхідності. Машини від’їжджали з цього подвір’я, вирушаючи одна за одною.

Між іншим. За всі роки існування Дому Милосердя жоден із відомих у місті багатих підприємців не допоміг організації коштами. Складається враження, що світ перевернувся. Або, принаймні, розділився. По один бік — непомірно багаті і забезпечені, по другий — бідні і знедолені. По один бік — держава і чиновники, по другий — голодні, хворі і... Дім Милосердя. Так не повинно бути.

Кропивницький.

Фото автора.