Кошти виділили пасічникам, власникам сімейних корівників, фермерам, покупцям вітчизняної сільськогосподарської техніки, отримувачам пільгових кредитів — на часткове погашення відсотків та іншим виробничникам. Загальна сума коштів, на яку розщедрився держбюджет, — майже 82 млн грн.
Кожній сім’ї — по двісті гривень
Маються на увазі не «традиційні», а бджолині сім’ї. Їх на Сумщині — майже 123 тисячі, з яких більше половини — 63,5 тисячі — сертифіковані. Власники завели на свої пасіки ветеринарно-санітарні паспорти та виконали інші умови, і таким господарям держава виплатила 12,7 млн грн дотації — по 200 грн на кожну бджолосім’ю.
Протягом минулого року пасічники Сумщини одержали зі своїх вуликів майже 4 тисячі тонн меду та 50 тонн воску, а також чимало прополісу, перги, маточного молочка та іншої цілющої продукції. Зрозуміло, що таке виробництво необхідно всіляко заохочувати, бо щобільше споживаємо продуктів бджільництва, то рідше звертаємось до лікарень.
99% бджолосімей утримують пасічники-індивідуали, відповідно й дотацію із держбюджету одержали 1245 фізичних осіб та лише два агропідприємства. Якщо 12,7 млн грн рівномірно розподілити між усіма, кожному суб’єкту господарювання дістанеться у середньому 10 тис. грн. На ці гроші можна купити з десяток мішків цукру, аби бджоли благополучно перезимували.
Чому в області паспортизовано далеко не всі бджолосім’ї? Пасічники, котрі проігнорували процедуру, відповідають: досі цього не зробили, бо «не доходять руки». Звісно, 200 грн на рік і, як правило, на один вулик — краще, ніж нічого, але це не ті гроші, що змушують поспішати.
Ветеринарно-санітарні паспорти здебільшого заводять великі учасники ринку, котрі реалізують продукцію оптовими партіями або відправляють її за кордон. У дрібних виробників, які продають мед банками — на базарах або знайомим і друзям, рідко коли вимагають документи про походження товару, бо зазвичай люди купують мед у тих, кому довіряють.
На Сумщині кілограм меду коштує уроздріб 70 — 80 грн, а трилітрова банка — до 400 грн. Це і є тим реальним заробітком, на який можуть розраховувати пасічники-любителі. Але є одне «але». В області дедалі частіше трапляються випадки загибелі бджолосімей через отруєння пестицидами, а щоб вимагати від аграріїв компенсації, треба мати документи на кожен вулик. Власне, саме це, а не 200-гривнева дотація, й підштовхує пасічників до юридичного «гачкотворства».
У департаменті агропромислового розвитку облдержадміністрації запевнюють, що державна допомога надаватиметься бджолярам і нинішнього року.
Підтримка для фермерів
Окрім бджолярів, державну фінансову підтримку на Сумщині одержали селянські фермерські господарства. Наразі в області зареєстровано 1042 СФГ, з яких 35 було створено минулого року. Переважно останнім і надавалась допомога: 27 «нових» фермерів одержали загалом 1,5 млн грн, у середньому 55 тис. грн кожен. Із раніше зареєстрованих СФГ державну фінансову підтримку, усього 620 тис. грн, виділили 24 господарствам.
У департаменті агропромислового розвитку облдержадміністрації також повідомили про надання коштів двом сімейним господарствам, які утримують корів та вагомо займаються виробництвом молока. Держава виділила на двох 530 тис. грн. Окрім цього, сім фермерських господарств Сумщини скористались поворотною фінансовою допомогою — тобто взяли пільгові кредити. Загальна сума позичок — понад 2,4 млн грн.
Купувати своє вигідніше
Значну фінансову допомогу з бюджету одержали також аграрні підприємства, котрі минулого року купували сільськогосподарську техніку. Головна умова — аби ця техніка була виготовлена в Україні. Сільгоспвиробники придбали її 650 одиниць, заплатили за це 326,7 млн грн, а від держави отримали 66,2 млн грн часткової компенсації. Можна вважати, що майже п’ята частина технічних засобів дісталась аграріям безплатно.
За словами директора департаменту агропромислового розвитку ОДА Олександра Маслака, Сумщина за обсягами бюджетного відшкодування посіла друге місце в Україні (на першому — Полтавщина, де аграрії отримали 74,54 млн грн компенсації за придбані 1103 одиниць сільгосптехніки та обладнання. — Ред.).
Торік у Сумській області, як правило, купували ґрунтообробну техніку — культиватори, борони, сівалки тощо. Майже не купували тракторів і не придбали жодного комбайна. Головна причина — аграріїв не влаштовує якість вітчизняних машин, тому їх не хочуть брати навіть «зі знижкою».
