Її автор Андрій Новосельський (на знімку) — історик. Він працював у Костянтинівському краєзнавчому та Донецькому обласному художньому музеях.  Своє дослідження присвятив історії виробництва скла в Костянтинівці — промисловому місті на півночі Донецької області. Скляне виробництво тут історично одне з провідних, у місті є заводи — скляний, пляшковий, він же скловиробів, дзеркальний, він же «Автоскло», а також хімічний.

Як «засівали» бельгійці заводи на Донбасі

Ми зустрілися з Андрієм, і він детальніше розповів про свою книжку:

— У книзі розглянуто скляне виробництво від його появи у 1890-х роках до сьогодення. Приділено увагу всім періодам, і для цього було залучено значну кількість джерел і літератури. Видання розраховане на широке коло читачів, які цікавляться минулим Костянтинівки і Донеччини, історією промисловості, розвитком науки і техніки.

Окрема глава книги — «Скло в степу» — присвячена сторінкам спільної історії Костянтинівки і Бельгії. 1895 року бельгійці придбали між річкою Кривий Торець і залізничною колією широку ділянку «на краю степу», аби виготовляти скло. Торік відзначалося 125-ліття започаткування скляного виробництва. За кілька років у цій сільській місцевості були збудовані прогресивні для свого часу скляний, пляшковий і дзеркальний заводи. Виробництво якісної скляної продукції з часом набуло широкої популярності й невпинно розширяло географію збуту. Приміром, дзеркальне скло з Донбасу надходило до Фінляндії і Персії, а «скло для картин» — у Третьяковську галерею.

Є в книжці великий матеріал про розвиток і механізацію місцевої групи скляних заводів у 1920—1930-ті роки. В середині 1920-х скляний і пляшковий заводи були механізовані одними з перших у своїй галузі. Для цього в провідних світових фірм придбали відповідні системи й механізми, зокрема, у Великої Британії, Чехословаччини, Бельгії та США. З цих країн до Костянтинівки приїжджали інженери та консультанти.

Не так давно, вже після виходу книги, до мене  звернувся нащадок одного з англійських інженерів —  з Великої Британії, який хоче, щоб ці події збереглися в історії. З його боку, це чудова ініціатива, будемо тісно співпрацювати.

Від запозичень — до власних шедеврів

— Андрію, чи розвивалася скляна промисловість на Донбасі завдяки одним лише іноземцям? А як же власні інженерні кадри й пропоновані ними технічні рішення?..

— Саме під час індустріалізації 1920-х — 1930-х років на скляних заводах з’явилася своя плеяда талановитих інженерно-технічних працівників, які спеціалізувалися на механічному виробництві. Були відкриті профільні навчальні заклади. Так, індустріальний технікум у Костянтинівці й сьогодні продовжує роботу.

У 1940-ві скляне виробництво пережило евакуацію та окупацію. Після Другої світової війни почався період відновлення, а пізніше й масштабного оновлення. У 1950—1980-ті роки місто стає одним із флагманів України в скляному виробництві. Найпотужнішим був завод «Автоскло». 

Тут же заснували науково-дослідний інститут, якому належить провідна роль у розробках такого тоді нового матеріалу, як ситал. У цьому напрямку йому допомагали вчені кафедри скла і ситалів знаменитого МХТІ ім. Менделєєва. Серед них — один із найбільш авторитетних у світі вчених в цьому питанні І. Китайгородський.

Заводи виготовляли широкий асортимент продукції: листове, автомобільне, авіаційне і технічне скло, дзеркала, склотару, скловолокно, посуд, вироби з ситалу та інше. Виконували й спеціальні завдання. Наприклад, чаші знаменитого кришталевого фонтану для виставки в Нью-Йорку 1939 року. Фонтан зараз зображений на гербі Костянтинівки. Ця історія в книжці представлена окремою статтею.

Також виділена й вивчена історія виробництва ялинкових прикрас. Цікаво, що у виготовленні усіма нами улюблених скляних ялинкових прикрас були задіяні майже виключно дівчата-склодуви. Дуже інтенсивно працювали напередодні новорічних свят. На додаток до звичайного асортименту видувалися великі іграшки для  ялинок міста. Виробництво зупинилося наприкінці 1990-х.

Книга про наше спільне минуле з Європою

— Кращі часи скляного виробництва Костянтинівки залишилися в минулому?

— Зовсім ні! Хоч на 1990—2000-ті роки й припадає ціла низка значних реорганізацій і трансформацій місцевих підприємств, але на базі старих утворилися нові виробництва. Сьогодні фірма «Гласкомерц» працює в традиційній для міста сфері виробництва скла, про що в книзі окрема стаття. Також фірма не залишилася осторонь і профінансувала друк цього видання, за що від імені всіх зацікавлених у збереженні й популяризації історії нашого скла дякую її керівникам.
Одразу після виходу книга виявилася широко затребуваною в місті. Частина накладу передана до навчальних закладів Костянтинівки. По Україні вже вирушили примірники до Дніпра, Одеси, Львова та інших міст, і за кордон — до Англії та США. І географія розширюється. Серед почесних адресатів — широке коло партнерів «Гласкомерц».

Також минулого року вийшов і мій авторський збірник «Костянтинівка і бельгійці: 5 китів-заводів (1895—1918)».

— Про що ця книга?

— Якщо зовсім коротко, то про наше спільне минуле з Європою, зокрема з Бельгією. У ній зібрані тематичні статті, присвячені взаємозв’язкам бельгійців і жителів Костянтинівки. Колись тут одразу три бельгійські акціонерних товариства, засновані в Брюсселі та Шарлеруа, відкрили п’ять своїх заводів. Крім скляних заводів — хімічний і залізопрокатний. Там було зайнято багато підданих Королівства Бельгія, особливо на скляному заводі. Їх число сягало 250 осіб. Бельгійці оселилися в спеціально відведених заводських селищах, збудованих поруч. Тож у книзі приділено увагу архітектурі й побуту міста. Одна зі статей присвячена ревіталізації історико-архітектурних об’єктів. На жаль, сьогодні їх залишилося дуже мало.

— З чого починався ваш інтерес до історії скляного виробництва на Донеччині?

— Перші свої дослідження я починав більше десяти років тому. За цей час була величезна кількість годин систематичної роботи і чашок кави. На цьому шляху — дипломна робота, публікації в збірниках, місцевій пресі, виставки і т. д. Мною була розроблена нова концепція і створена експозиція в краєзнавчому музеї. Зібрані й задіяні унікальні матеріали, в тому числі, завдяки спонсорській допомозі. Це друкована продукція, вироби заводів, фотографії тощо. Під експозицію періоду 1895—1918 років були замовлені нові вітрини. В рамках свого візиту до міста цю експозицію відвідав посол Бельгії.

Мною були заплановані презентації видань у Краматорську, Бахмуті та Харкові, але карантинні заходи вносять свої корективи. Залишаються у планах і кілька атмосферних зустрічей меншого формату.

Хочу подякувати всім родинам, де зберігають сімейні історії. Всім колегам — дослідникам і музейникам, з якими співпрацювали на цьому шляху. Близьким і друзям. Окрема вдячність за розуміння важливості історії для міста й за допомогу заступнику міського голови Дмитру Штагеру, та бельгійському історику Сегеру Бонебаккеру за співпрацю.

…Константинівку по праву можна назвати містом скляних майстрів. Тутешня «скляна історія» приховує в собі ще багато цікавого. Прохання до всіх причетних ділитися своїми спогадами, щоб ця історія дійшла до нащадків якнайповніше.

Як колись казав один тутешній літній скловар: «Як би там не було, а скло ми зваримо!»