Той знову чекав її, і не було змоги обійти цього чоловіка. Він їй уже, відверто кажучи, надокучив своїми залицяннями. Кілька місяців не дає проходу. Чекає Орисю, щоб особисто, просто в руки, віддати кореспонденцію чи газету, а не вкинути в поштову скриньку.
А почалося все з того, що Орися відповіла усмішкою на комплімент Павла, зустрівши його якось біля свого під’їзду. І він чомусь вирішив, що молода й вродлива вдова (Орися нещодавно похоронила батька свого синочка — Віктора, який розбився у ДТП) відповість йому взаємністю. Варто лише виявити трохи наполегливості... Але завоювати серце молодички поштарю ніяк не вдавалося. Орися відповідала на залицяння холодно — ні тобі усмішки манливої, ні кокетування. Але Павло не здавався...
Орися зітхнула й підійшла до залицяльника, який заступав їй дорогу:
— Привіт, Павле! Є мені щось цього разу?
— Є, Орисю! — радісно відгукнувся посланець «Укрпошти» та Купідона. — Газета «Голос України» та рахунки за комуналку. Тільки газету уважно читай, не пропускай жодної сторінки. Бо номер дуже цікавий!
І зазирає в очі вродливій передплатниці, немов би натякає на щось незвичайне.
— Прочитаю, прочитаю, — відмахнулася молодиця, забрала пошту й поспішила додому разом із синочком.
Нагодувала вечерею й поклала спати дитину, впоралася з домашніми справами, присіла відпочити на канапу. Погляд упав на газету й рахунки, про які й забула вже.
«Уважно читай газету, нічого не пропускай...» — згадала слова листоноші. «Що ж це там аж таке цікаве?» — розгорнула номер і пробігла очима заголовки. Аж раптом із середини... випала квітка. Троянда. Засушена, але ще яскрава й духмяна. «Отакої! Павло вирішив мені гербарій дарувати!» — Орися обережно поклала троянду на столик...
Дивним подарунком вона милувалася два дні. На третій — у газеті ж — отримала засушену герберу, потім — лілію, ромашку, братки, чорнобривці... Листоноша Павло не втомлювався дарувати обраниці квіти, але чомусь у вигляді гербарію. Мабуть, хотів здивувати кохану й у такий спосіб привернути її увагу.
Орися «гербарій» не викидала, знайшла йому місце в старому альбомі зі ще шкільними малюнками. А Павлові подякувала за такий оригінальний «букет» у газеті. При цьому відверто поговорила і розставила всі крапки над «і».
Чоловік відтоді припинив «бомбардувати» молодицю дивними виявами уваги. Кидав пошту в скриньку, як і годиться, хоч і поглядав на Орисю закохано при нечастих тепер зустрічах. Поштовий «роман» закінчився. Та коли Орися розповіла про це «залицяння в газетах» своїй подрузі, та тільки заздрісно зітхнула: «Є ще, виявляється, серед чоловіків романтики!..»
Так це чи ні, але іноді, коли душа особливо прагне чогось ліричного, Орися дістає альбом і перебирає той «поштовий букет»: лілія, гербера, троянда... І трохи шкодує, що цей перелік, напевно, не продовжиться...
Житомирська область.
