А також на своїй сторінці у Фейсбуці розвіяв міфи, що референдум — це бомба сповільненої дії, подарована Президентом України.
Час змити водою замилені очі та розібрати найтоповіші фейки.
1. «Президент два роки тому обіцяв референдум. Чому тільки тепер проголосували за відповідний законопроект? Вирішив свої рейтинги підняти?»
— Хочу нагадати, що 29 серпня 2019 року, в перший день роботи Верховної Ради, Президентом України був поданий законопроект № 1015 «Про внесення змін до ст. 93 Конституції України (про законодавчу ініціативу народу)». Він був перший із великого блоку законопроектів про народовладдя. Другим став закон про всеукраїнський референдум. Далі будуть розглядатися й інші, зокрема законо-проект про місцевий референдум, який уже напрацьований і буде представлений незабаром.
2. «На зборах ініціативної групи, яка утворюється для ініціювання референдуму, має обов’язково бути член ЦВК. А якщо він не прийде, референдуму не буде».
— У такому випадку раджу все-таки відкрити закон № 3612 http://w1.c1.rada. gov.ua/pls/zweb2/webproc4_2? id=&pf3516=3612&skl=10 і знайти для мене таку норму. У тексті документа йдеться лише про повідомлення ЦВК. Відсутність члена Комісії не впливатиме і не нестиме юридичних наслідків.
3. «Процедура прописана в законопроекті № 3612 так, щоб народ не зміг на референдум винести те питання, яке захоче. Спочатку це питання має схвалити ЦВК, а потім упродовж 40 днів — Президент України. Не захоче — не схвалить».
— Друзі, відповідно до п. 3 ст. 28 ухваленого закону № 3612: «Президент України не пізніш як на 15-й день після отримання рішення ЦВК про підсумки збирання підписів громадян України під ініціативою про проведення всеукраїнського референдуму видає указ про проголошення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою». Президент не зможе затримувати цю процедуру. 15 днів йому дається на підписання будь-якого закону, що надходить з Верховної Ради України.
4. «Кількість питань, які можна виносити на референдум, обмежена — лише одне питання. А цим одним питанням можна маніпулювати так, як це потрібно».
— У законі № 3612 ми прописали таку процедуру референдуму, щоб уникнути будь-яких зловживань. Референдум з будь-якого «чиху» проводитися не може, так не робиться ніде у світі. Для цього існує представницька влада, для цього є парламент України, який ухвалює закони. Тільки найважливіші питання, які становлять інтерес Українського народу, повинні виноситися на референдум. Це не безплатна забавка, тому кожному з нас треба думати: чи варто витрачати ці кошти на хайпові питання, або ж треба запитувати те, що вирішує майбутнє країни.
Є п’ять речей, які не можуть бути предметом референдуму. Це ті, які суперечать Конституції України, загальновизнаним принципам і нормам міжнародного права. Друге — які скасовують чи обмежують конституційні права і свободи людини та громадянина. Третє — які спрямовані на ліквідацію незалежності України, порушення державного суверенітету чи територіальної цілісності країни. Четверте — це питання податків, бюджету та амністії. І п’яте — які віднесено до відання органів правопорядку, прокуратури чи суду. Референдум для багатьох країн — це стоп-кран для народу, який намагається зупинити дії влади в тому разі, якщо громадяни не погоджуються з нею.
5. «Рішення народу на референдумах необов’язкове для врахування владою».
— Референдум має загальнообов’язковий характер. Органи влади повинні виконати або ж реалізувати рішення народу. Ми вперше в історії України відмовились від консультативних референдумів. Адже вартість проведення одного референдуму, за різними підрахунками, — це як вартість передвиборної кампанії, яка відбувається в Україні (орієнтовно 2 мільярди гривень). Ми вважаємо, що витрачати такі кошти, щоб дізнатися думку населення і нічого не зробити, — недозволена розкіш.
6. «Референдум — це інструментарій Гітлера».
— Коли ЗМІ хочуть надати чомусь негативного забарвлення, зманіпулювати, то згадують Гітлера. Я хочу навести позитивні приклади референдумів:
1 грудня 1991 року — референдум, який дав незалежність Україні;
1973 рік (Франція, Ірландія, Данія) — перше розширення Європейського Союзу;
четверте розширення ЄС 1995 року — референдуми 1994 року в Австрії, Фінляндії і Швеції, які приєдналися до ЄС;
2004 рік — відповідні референдуми в Естонії, Литві, Латвії, Мальті, Польщі, Словаччині, Словенії, Угорщині і Чехії, які через інструментарій референдуму також приєдналися до ЄС;
через референдум у Чилі скасували конституцію часів диктатора Аугусто Піночета.
Тому референдум — це як ніж. Він в умілих руках хірурга стає скальпелем, що рятує життя. А в невмілих руках розбійника — інструментом вбивства. І досить уже говорити про те, що Український народ незрілий, інфантильний. Завдяки такому механізму, як референдум, народ завжди триматиме під контролем владу. І це найважливіший висновок.
Референдум — це не лише право кожного громадянина, а й відповідальність за свій вибір. Свого часу Камілло Кавур сказав: «Італію ми створили, тепер слід створювати італійців». Я дуже хочу, щоб цей референдум як потужний інструмент прямої демократії дав можливість кожному українцеві відчути давно забуте відчуття власної значущості для держави, а також здатність нести відповідальність за свій вибір.
