Схожі повідомлення, а також інформація про те, що інтерни завершили своє навчання у стінах законодавчого органу влади, з’являються на сторінках нашого видання щорічно ось уже понад два десятки літ. За цей час майже дві тисячі талановитих молодих людей отримали у стінах парламенту необхідні знання та навики. Нині вони обіймають високі державні посади, працюють у структурі апарату Верховної Ради, створюють успішні бізнеси.

Ми вирішили зазирнути в свята святих програми, щоб якомога більше розповісти про те, як саме можуть потрапити молоді й талановиті на стажування в державний орган влади і що це їм дає. А для цього поспілкувалися з народним депутатом сьомого та восьмого скликань, головою правління громадської організації «Ліга інтернів» Валерієм Карпунцовим та виконавчим директором «Ліги інтернів» Марією Савіною. Кожен із них свого часу навчався за програмою стажування в апараті Верховної Ради. В. Карпунцов — у 1999—2000 роках, а М. Савіна — в 2010—2011-х. Долучилася до нашої розмови й нинішня стажерка — Зоряна Вареня.

Програма як соціальний ліфт

Поки В. Карпуцов та М. Савіна вирішували організаційні питання, ми встигли кількома словами перекинутися із З. Варенею. На той час вона тільки чотири дні перебувала в програмі стажування, тож цікаво було почути перші враження. Ось що нам розповіла інтерн.

— Я навчалася в Польщі. Отримала там диплом бакалавра у сфері політології і магістра — як менеджер проектів та процесів. Тому вирішила, що буду займатися політичним менеджментом. Я мала вже роботу в Польщі і мене просили залишитися, але все-таки я вирішила повернутися. За порадою знайомих звернулася на цю програму. Але були й ті, хто казав: «Кому ти там потрібна?», «У тебе нічого не вийде», «Що ти затіяла?».

Почала з того, що заповнила анкету. Вона вразила складністю. Відповідь на перше запитання повинна була містити 400 слів, на друге — 100. Це зайняло в мене кілька днів. У мене було два варіанти. Я хотіла поділитися своїми особистими враженнями і роздумами. А інший варіант ішов конкретно за тезами. Я вибрала індивідуальний. Днями ми обговорювали з колегами це, і вони також були трохи вражені анкетою. У ній було, наприклад, таке банальне запитання: «Ким ви себе бачите через 5 років?». На будь-якій співбесіді його почуєш. Але відчувалося, що в «Лізі» підхід має бути нестандартний.

Уже знаю, що стажуватимуся в секретаріаті Комітету Верховної Ради з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів. Але перші заняття в нас орієнтаційні. Ми більше дізнаємося про структуру. Я дуже переживала, якою буде атмосфера саме всередині колективу. Думала, може буде жорсткий дух конкуренції. Але шалено вражена від того, що ми вже в перший день усі пере-знайомилися. У багатьох інтернів уже є неймовірний досвід. Мені дух перехоплює від того, де вони встигли попрацювати і де вони навчалися. Дві мої колеги, на-
приклад, здобували освіту в Австрії, а один хлопець приїхав із Китаю. Я із захопленням слухаю їх. Усі ми між собою домовилися, що не конкуруватимемо, а будемо партнерами і, сподіваюся, друзями.

Уявляю свою роботу в державній структурі й думаю, що «Ліга» буде моїм першим кроком. Розглядаю її як соціальний ліфт.

Капітал для влади

Нині стипендії інтернам, які навчаються за програмою стажування при Верховній Раді, повністю фінансує держава Україна. Це стало можливо після того, як парламент минулого скликання ухвалив наприкінці 2017 року відповідну постанову за авторством, власне, Валерія Карпунцова та Павла Пинзеника, котрий теж є колишнім випускником програми стажування в українському парламенті. «Ми унікальні не тільки тому, що даємо можливість талановитій молоді стажуватися в єдиному законодавчому органі, — каже Валерій Карпунцов. — Програма унікальна тим, що вона забезпечує чесний відбір. Анкети, які подаються на конкурс, доходять до тих, хто їх оцінює, знеособленими. І перше оцінювання йде всліпу. Ніхто не може побачити прізвище конкурсанта і якось його заангажувати. На інших етапах, на співбесідах, хтось, може, вже й проявить власну фізіогномічну симпатію, але це будуть люди, які пройшли два етапи відбору — формальної відповідності умовам конкурсу та оцінки мотиваційних частин, які зазначаються в анкеті безпосередньо інтернами. От у цьому й наша унікальність: люди з усіх регіонів України, вмотивовані, освічені, які мають мету і хочуть її досягнути, вони мають змогу потрапити у програму».

Далі з розмови стає відомо, що сама програма існує вже 26 років. Започаткована Асоціацією колишніх конгресменів США і народними депутатами України, тоді вона називалася «Помічник голови комітету Верховної Ради». Нині це «Програма стажування молоді в апараті Верховної Ради». Відповідно до закону про державну службу та меморандуму, укладеного між «Лігою інтернів» та апаратом Верховної Ради. Із самого початку фінансування здійснювалося урядом США. Та в 2019—2020 роках, за словами Марії Савіної, певні витрати покривалися навіть за рахунок членських внесків і спонсорської допомоги колишніх інтернів. Цього року програма фінансово та експертно підтримується з боку Програми USAID РАДА, що виконується Фондом Східна Європа. І це, каже пані Марія, дуже цінно для розвитку програми. «За рахунок коштів можна робити набагато більше — кращі навчальні курси, пам’ятну продукцію для інтернів, зручні довідники, можна залучити ширшу аудиторію спікерів-лекторів, — зауважує вона. — Але варто наголосити, що нашим лекторам ми ніколи не платимо, — це важливий момент. У нас робота здійснюється на принципах взаємоповаги, на принципах того, що програма — це фактично соціальний капітал для Верховної Ради і держави. Тому люди приділяють свій час. Та все-таки, коли йдеться про потужні тривалі навчальні курси, то за них потрібно платити, бо це займає багато часу в лекторів. І в цьому нам допомагають наші партнери.

На запитання про те, хто ж викладає майбутнім державним службовцям, Марія Савіна відповіла так: «Лектори працюють за двома напрямами: навчальний компонент та компоненти розвитку лідерства. Навчальний має або довгі курси, або короткі півтори-двогодинні лекції. Уже багато років поспіль, і цього року також, усе, що стосується Регламенту, законотворення, Конституції, викладає Володимир Крижанівський. Аналіз політики в різні роки викладали різні фахівці, але дуже відомі спеціалісти у своїй справі. Це були і Валерій Тертичка, і Роман Кобець. А якщо говорити про розвиток лідерства — то це вже зустрічі з політиками, журналістами, громадськими діячами і представниками міжнародних організацій та посольств. Інтерни в безпосередньому спілкуванні можуть розпитати фахівців про їхній кар’єрний шлях, попросити поради. У наших гостей довіра до інтернів надвисока. Дуже часто такі зустрічі приводять до тривалого професійного партнерства».

Інтерни — це рушійна сила

Наша розмова поступово перетворюється на бесіду добрих приятелів. Валерій Карпунцов розповідає, що програма «Ліги інтернів» є досить авторитетною, популярною та іміджевою. Він каже це так, як говорять батьки про дітей, якими пишаються. «Ми вдячні фонду Східна Європа і Віктору Ляху, Програмі USAID РАДА і Ігорю Когуту, уряду США, що вони нас підтримують, — зазначає він. — Саме ця підтримка свідчить про наш авторитет. Хіба було б так, якби ми не мали потенціалу, не виконували ту місію, яка лежить в основі? А місія одна — надати вмотивованим людям, які не мають блату й протеже, професійний ліфт і можливість реалізуватися. Майже сто відсотків випускників програми стажування реалізовуються. Навіть у нинішньому скликанні є наші випускники, були вони й у минулих, обіймають посади міністрів, багато хто працює в органах влади, вони трудяться у кожному структурному підрозділі апарату Верховної Ради. Люди, які знають нашу програму, самі пропонують свої послуги. Учора я мав зустріч із двома керівниками першого інноваційного парку в Україні UNIT.city Василя Хмельницького братами Сергієм і Костянтином Євтушенками. У цьому проекті передбачено великі площі для лабораторій різного рівня, для інтелектуальних зустрічей та різних програм. Ідеться про поєднання бізнес-середовища, інтелектуального середовища ну і житлової площі. Нам сказали, що всі локації, які є в UNIT.city, будуть доступні нашим інтернам. Ми домовилися про безпосередній візит, щоб подивитися на той потенціал, який у них є. І вони готові безплатно надавати нам свої площі. А про лекції, то вже і мови немає. Думаю, В. Хмельницький нашим інтернам не відмовить».

«Я багато чула про Василя Хмельницького, — зауважує на це Зоряна Вареня. — Знала, що він бізнесмен, і навіть сподіватися не могла, що зможемо пере-
тнутися з ним у цьому проекті».

А Валерій Карупнцов тим часом продовжує: «Зовсім недавно до нас заходив Антон Геращенко. Він прийшов сюди не як заступник міністра внутрішніх справ, а як співзасновник Українського інституту майбутнього. І запропонував нам ресурс цього інституту — можливість проводити спільні заходи, використовувати майданчики тощо. Люди самі хочуть долучатися до роботи з інтернами, бо молодь — це рушійна сила. І коли бачиш молодь, яка має потенціал і може виїхати з України, бути затребуваною за кордоном за пристойну зарплату, але все-таки повертається і залишається тут, щоб будувати державу, це мотивує».

Марія Савіна розповідає: «У цьогорічній програмі четверо інтернів, які приїхали з-за кордону. Двоє просто на наше стажування приїхали. Ще один застряг під час карантину і зрозумів, що це доля і потрібно шукати можливості тут для реалізації. Ще одна людина якраз здобуває ступінь магістра за кордоном, але вирішила стажуватися і спробувати свої сили тут». Виконавчий директор «Ліги інтернів» додає, що пандемія стала на перешкоді завершення стажування німецьких фахівців у нашому парламенті минулого року та старту цієї програми у 2021-му. Вони стажуються протягом чотирьох місяців, але синхронно з українськими інтернами. На цю програму подаються молоді люди, громадяни Німеччини, які знають українську або російську мову. Частина з них народжені в Німеччині, а частина — ті, хто в ранньому дитинстві виїхав з України. Одна така українка Дарія Романенко після завершення стажування в Україні залишилася і працювала тут протягом трьох років. А німець Тоні Міхєль і досі працює в нас.

Валерій Карпунцов також погоджується, що пандемія вносить свої корективи. Зокрема, перебуваючи в Америці в 2016 році, каже він, мав зустріч під час якої йшлося про програму обміну стажерами з американським конгресом. У планах це є, але нині все пригальмувалося. А Марія Савіна додає: «Кожного року, коли з’являється інформація про старт нашої програми стажування, ми отримуємо дзвінки від американських студентів на кшталт: «Чому ви не робите такої програми для нас? Я слухач східноєвропейських студій університету Вашингтона. Я дуже хочу приїхати».

Цікавлюся, який досвід, на думку пані Марії, хочуть отримати американські студенти в Україні. «Йдеться здебільшого про людей, які вивчають нашу мову або східноєвропейську політику, — каже вона. — Адже без цього навику стажери не можуть бути прикладними в нас для певної роботи. Для цих людей цікаво на власні очі побачити ту Україну, про яку вони чули в діаспорі або під час занять в університеті. Такі обміни для нашої країни теж не менш важливі. Потенційно йдеться про майбутніх послів та дипломатів, які, можливо, навіть вирішуватимуть долю наших міжнародних стосунків. Добре, щоб вони були не просто лояльними, а ще й дружніми до України».

«Теж хотіла б відповісти на це запитання, — долучається до розмови З. Вареня. — Я стажувалася в польському сеймі. У мене не було фінансування. Здобувала знання на добровільних засадах протягом півроку. І коли я прийшла, мене просто запитали, чого я очікую. Підготовки по суті було нуль. А тут ми отримали довідники, посібники, навіть альбом із нашими фото, щоб змогли познайомитися один із одним. І це дуже згодилося. А з приводу того, чому молоді люди хочуть тут навчатися, то, думаю, відіграє роль питання глобальності. Мені, наприклад, дуже подобається Швеція. І я б із задоволенням там жила. Але що там робити глобально? Я хочу щось змінити. Але що можна змінити в тій країні, скажімо, в правах людини? Нічого. Усю базу там уже закладено. А в Україні ціле поле можливостей. Ідеться не про історичні якісь зміни, а про відчуття, що я можу глобально змінити свою країну. І це дуже цікаво. Думаю, саме такий досвід можуть шукати й американці. Адже в них також невелике поле для маневру на майданчику розвитку демо-кратії та лібералізації».

«Важливо, що ця мрія здійсненна, — зауважує В. Карпунцов. — Ви подивіться на наших випускників. Остап Семерак — міністр охорони довкілля, Володимир Омелян — міністр транспорту... Нинішні народні депутати Олексій Жмеренецький, Ольга Совгиря, Єлизавета Ясько, Любов Шпак та Василь Мокан, який є представником парламенту в Кабінеті Міністрів... Та от і я двічі був народним депутатом».

Валерій Карпунцов розповів, як його долю змінила програма стажування в парламенті. Саме завдяки цьому проекту став юристом у галузі виборчого права. Хоча і кандидатська, і докторська, і магістерська роботи стосувалися діяльності прокуратури. Під час стажування познайомився з людиною, яка залучила інтерна у виборчий процес. «Згодом я працював радником в уряді, очолював юридичні департаменти політичних партій, став одним із кращих фахівців у галузі виборчого права, — каже колишній політик. — У теперішньому складі ЦВК п’ять членів, у тому числі й голова, секретар та перший заступник, — це мої колишні співробітники. Я був депутатом Київської міської ради і народним депутатом. Тобто той імпульс, який я отримав на стажуванні, допоміг мені реалізуватися в політичній площині. Вийшло, що мене на 15 років завернуло в інше середовище. І я не шкодую про це. Це тисячі прекрасних людей. З особливою радістю згадую роботу в «Нашій Україні». Там були чудові люди, в «Ударі» — те саме. Незважаючи на весь бруд політики, я щасливий, що я там був». Нині В. Карпунцов називає честю можливість очолювати «Лігу інтернів». «Мене обирали загальні збори головою правління, і я надзвичайно радий, — каже він. — Це поважна організація. Ви ж бачите, що ми маємо повну підтримку Голови Верховної Ради, керівника апарату, всіх структурних підрозділів. Це комфортна, приємна, гарна, інтелектуальна громадська робота».

Нині в кожному підрозділі апарату Верховної Ради працюють колишні стажери

Ми попросили порівняти стажерів 2000 року випуску і нинішніх інтернів. Адже цікаво було почути, чим вони відрізняються. «Це однаковісінькі люди, — запевнив В. Карпунцов. — Вони мотивовані, це переможці, ті, хто має стрижень і харизму і досягає мети. Звісно, це різні покоління, споживачі іншого інформаційного середовища, але об’єднують їх однакові спільні якості. Переможці всі однакові. Вони всі класні!».

А от сама програма змінилася дуже. І продовжує змінюватися кожного року. Вносяться певні вдосконалення, коригуються напрями, але вона покращується, і це точно. «Щоразу ми більше і більше можемо дати інтернам», — каже В. Карпунцов. Йіого підтримує Марія Савіна. «Я стажувалася у 2010—2011 роках, — каже вона, — але навіть за цей період змінилося дуже багато. Часто це залежить не тільки від того, що робимо ми. Адже змінюється і світ. Це на нас впливає. Світ став швидший. Перші програми тривали рік, потім дев’ять місяців. Я стажувалася вісім місяців. Тепер півроку триває курс. Буквально днями я пояснювала інтернам: так, ми залежні від закону про державну службу, бо там чітко вказано кількість місяців. Але навряд чи зараз молода людина виділить рік свого життя на стажування. Півроку — це дуже оптимальний строк. Натомість можливостей стало більше. Навіть ще в часи мого стажування до Верховної Ради можна було потрапити тільки на слухання, якщо ти справді чогось вартий, і на екскурсію. Тепер депутати відкритіші, майже до кожного можна достукатися у Фейсбуці і домовитися, щоб вирішити якісь питання. Це підвищує конкуренцію в цьому полі. Те саме і з навчальними курсами. Якщо раніше аналізу політики можна було повчитися тільки в нас і в університеті, то нині є купа навчальних платформ, які дають можливість робити це онлайн».

«Наша програма — це середовище можливостей для інтерна, — запевняє В. Карпунцов. — Що десять—двадцять років тому, що тепер. Ми кажемо про те, що нині не толеруються професіоналізм та досвід. Але все-таки ми повертаємося до старої формули: ти старанно вчишся і працюєш — і тоді досягнеш успіху. А по-іншому не працює. Не можна взяти людину, яка займалася городництвом і поставити її в космічну чи хімічну лабораторію. Політики, бачачи вмотивованих і добре підготовлених молодих людей, самі їх запрошують на роботу. Кожне нове скликання народних депутатів звертається до «Ліги інтернів» із проханням порекомендувати своїх випускників у помічники народних депутатів. Марія навіть протягом року працевлаштовує десятки таких молодих людей».

А чи зацікавлені структурні підрозділи апарату Верховної Ради в інтернах? За словами В. Карпунцова, представники прогресивних та ефективних підрозділів звертаються заздалегідь і кажуть: «У вас там буде відбір, дивіться, не забудьте про нас, нам потрібен такий-то фахівець». Але апаратна робота така, що в системі працюють досить багато людей у віці. Вони спочатку з великою пересторогою до цього ставилися, переживали, щоб молодь їх не витіснила. Але тепер уже таких питань немає. Роботи вистачає всім. Нині майже в кожному підрозділі працюють колишні інтерни. Це люди, які відстажувалися, пройшли конкурс і отримали державну роботу. А Марія Савіна додала, що цього року представники комітетів долучалися до співбесід інтернів. І це відіграло позитивну роль. Тому що завдяки декільком комітетам, які вирішили просто поспостерігати, що там за співбесіди, і були справді вражені рівнем кандидатів, вдалося розширити підрозділи стажування.

Розмова завершується так само буденно, як і розпочалася. Телефон Валерія Карпунцова починає розриватися, тільки-но вимикається диктофон. У такій суєті не під запис все-таки запитую у співрозмовників, чи справді за всю історію програми не «протягнули» в неї жодного свого знайомого. «Що ви, — майже одноголосно дивуються обоє, — це технічно неможливо. Знали б ви, із скількома друзями довелося через це зіпсувати стосунки, але ні. Тут усе по-чесному».

Фото Олександра КЛИМЕНКА.

Більше фото тут — www.golos.com.ua