За минулий рік патрульною поліцією виявлено майже 130 тисяч осіб, які сіли за кермо, вживши алкоголь або наркотики. За цей же час з вини п’яних водіїв сталося 4522 дорожньо-транспортні пригоди, внаслідок яких загинуло 103 та травмовано 1554 особи.

Враховуючи небезпеку і суспільний резонанс цього порушення, законодавці неодноразово посилювали відповідальність за нього. Найбільш радикальне рішення було прийнято Верховною Радою восьмого скликання — Законом України № 2617-VIII, ухваленим 22 листопада 2018 року, за керування транспортом у нетверезому стані була встановлена кримінальна відповідальність. Цим законом Кримінальний кодекс поповнився статтею 286-1 відповідного змісту, а стаття 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (КУпАП), яка раніше встановлювала відповідальність за це порушення, була викладена у новій редакції. Тепер вона передбачала відповідальність за керування у стані сп’яніння лише плавзасобами — човнами, катерами тощо. Слід зазначити, що при цьому низка слушних заперечень Головного науково-експертного управління Верховної Ради була проігнорована.

Але законодавці не врахували, що за кожним виявленим фактом п’яного водіння тепер доведеться проводити повноцінне дізнання з виїздом на місце пригоди, складанням протоколу огляду місця події і ще багатьох процесуальних документів. Не дуже чисельна служба дізнання поліції з цим завданням справитися не змогла би, мало того, у неї не лишилося би часу для проведення дізнання за фактами інших кримінальних проступків.

Верховна Рада вже дев’ятого скликання спробувала виправити становище. Закон України від 16 червня 2020 року № 720-ІХ вилучив із закону № 2617-VIII нову редакцію статті 130 КУпАП та статтю 286-1 Кримінального кодексу України. Та не так сталося, як бажалося.

Закон № 2617-VIII набрав чинності з першого липня минулого року, ліквідувавши норму про адміністративну відповідальність за п’яне водіння шляхом внесення відповідних змін до Кримінального кодексу та Кодексу України про адміністративні правопорушення. За два дні після цього набув чинності й закон № 720-ІХ, але без жодних наслідків, адже він передбачав внесення змін не до кримінального та адміністративного законодавства, а лише до згаданого закону. Відтоді і до сьогодні у Кодексі України про адміністративні правопорушення немає норми про відповідальність осіб, які керували транспортними засобами, перебуваючи в стані сп’яніння.

У судів та поліцейських виникла потреба у роз’ясненнях з боку уповноваженої інстанції, як протидіяти таким суспільно небезпечним діям. Такі роз’яснення дав Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду. Сутність їх полягає у тому, що відповідальність за ст. 286-1 Кримінального кодексу до осіб, які до першого липня 2020 року керували транспортними засобами в стані сп’яніння, не може застосовуватись, вони притягуються до адміністративної відповідальності за ст. 130 КУпАП. Але ж у цій статті тепер йдеться тільки про тих, хто керує човнами, катерами тощо! Свої роз’яснення дав і комітет Верховної Ради, який вважає, що з третього липня 2020 року (дата набуття чинності законом № 720-ІХ) ст. 130 КУпАП повинна застосовуватися у редакції, яку вона мала до прийняття закону  № 2617-VIII.

Попри ці роз’яснення судова практика пішла, і небезпідставно, двома шляхами. Окремі суди закривають провадження за фактом керування транспортними засобами у стані сп’яніння за відсутністю норми права, якою передбачена адміністративна відповідальність за це порушення, інші накладають адміністративні стягнення за керування транспортними засобами в стані сп’яніння. Адже закон № 720-ІХ не містить вказівок щодо продовження дії попередньої редакції статті 130 КУпАП стосовно раніше вчинених адміністративних правопорушень. Враховуючи це, вищенаведену позицію Касаційного кримінального суду не можна вважати бездоганною, не кажучи вже про те, що роз’яснення комітету Верховної Ради не мають жодної юридичної сили.

Дії правозастосовних органів, і поліції, і судів, повинні ґрунтуватися виключно на вимогах закону. Недбалість законодавців вивела вирішення питання про відповідальність за керування транспортними засобами у стані сп’яніння за межі правового поля. Тому якщо з першого липня 2020 року адміністративним законодавством України не передбачена відповідальність за керування транспортним засобом в стані сп’яніння, а в будь-якому іншому нормативно-правовому акті спеціально не передбачені положення щодо продовження дії попередньої редакції статті 130 КУпАП, обґрунтованість притягнення осіб з першого липня 2020 року до адміністративної відповідальності за такі протиправні дії має, м’яко кажучи, сумнівний вигляд.

Відновити адміністративну відповідальність за керування транспортним засобом у стані сп’яніння та інші відповідні діяння Верховна Рада України може, лише вносячи зміни до КК і КУпАП. Аналогічної думки дотримується і Асоціація розвитку суддівського самоврядування України, яка ще 23 липня 2020 року звернулася до Голови Верховної Ради України з проханням у найкоротший термін привести у відповідність норми Кримінального кодексу України та Кодексу України про адміністративні правопорушення, але цього все ще не зроблено.

Отже, на цей час окремі особи, які вчинили і вчинюють досить небезпечне протиправне діяння, отримали лазівку для того, щоб уникнути відповідальності. Істотно підірвана здатність правоохоронців забезпечити невідворотність покарання як найбільш ефективний спосіб попередження правопорушень. Це ставить під загрозу життя та здоров’я законослухняних громадян, безпеку дорожнього руху. Страждає навчальний процес у закладах освіти, де готують правоохоронців, оскільки викладачі не можуть дати обґрунтовані рекомендації стосовно дій за певних обставин, яким присвячена ця стаття. Виправити ситуацію може лише Верховна Рада України, але процес прийняття нею відповідного рішення невиправдано затягується.

Автор цієї статті багато років займався проблемою забезпечення безпеки дорожнього руху, працював як народний депутат у Комітеті Верховної Ради із законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності та Комітеті з правової політики. І в нього не могло не виникнути запитання: якщо існує серйозна проблема, яка відома суддям, поліції, врешті, Верховній Раді, чому до цього часу відповідне питання не включено до порядку денного Ради, чому не проголосоване очевидне рішення? Вважаю, що подальше зволікання є неприпустимим.

Сергій Гусаров, народний депутат України п’ятого і шостого скликань, доктор юридичних наук, генерал-полковник міліції.