Мамі — гроші, дітям — воші?

Горе-батьки живуть за рахунок малечі

Можна вести чимало дискусій щодо того, наскільки достатньою є грошова державна підтримка на дітей. Та незаперечним залишається той факт, що інколи її обсяги для однієї сім’ї сягають не десятків, а сотень тисяч гривень. Що зовсім не дрібниці. Та попри це діти залишаються у злиднях і хворобах.

Виявивши численні випадки, коли за безконтрольності органів соціального захисту державна допомога родинам із дітьми використовувалась не за призначенням, працівники прокуратури в усіх районах області вирішили розібратися, чому так трапляється. Невтішні висновки зробили, побувавши в одній багатодітній родині з Віньковецького району. У сім’ї — шестеро дітей. Однак за старшими вже тривалий час доглядає бабуся. На руках у матері залишився лише найменший син. Утім, важко сказати, чи справді малюк був коли-небудь на руках в буквальному розумінні слова. Часто дворічна дитина залишалась сама без догляду в холодному і брудному помешканні.

Про мамину поведінку добре знали не лише сусіди, а й й місцева влада. Не раз дільничний складав адміністративні протоколи за невиконання батьківських обов’язків. Та хіба штраф у кілька гривень міг змінити жінку та її ставлення до дітей? Тим паче що саме за них вона отримувала непогані, за сільськими мірками, гроші. Бо це не тільки виплати при народженні дитини, а й нарахування з догляду за нею, та ще й доплати як одинокій та малозабезпеченій матері.

У таких випадках місячні виплати можуть сягати двох-трьох тисяч гривень. Зрозуміло, що за такі гроші надто розкошувати не будеш. Але чимало родин може позаздрити такому стабільному щомісячному доходу.

Як розпоряджалася грошима мати із згаданої родини, залишається лише здогадуватися. Бо коли до хати зайшли правоохоронці, голодного хлопчика знайшли серед купи мотлоху: кімната була захаращена старим ганчір’ям і брудним посудом.

Одразу було прийнято рішення: дитину передати до обласного будинку маляти. Стосовно матері порушили справу про позбавлення батьківських прав. Та, як з’ясувалося, такого права вона вже була позбавлена стосовно двох старших дітей. Утім, це не завадило їй не так виховувати, як отримувати гроші на найменшого сина. Бо поки позбавляли прав на одних дітей, тут-таки народжувала інших, і свою копійку на цьому мала. Хоч як це цинічно звучить, а для декого «бізнес» на дитячих грошах виявився доволі успішним.

Законодавством уповноважено соціальних інспекторів контролювати цільове використання коштів, які виділяють з бюджету на підтримку сімей із дітьми. Особливо у тих випадках, коли мова йде про батьків-алкоголіків чи жебраків. На жаль, поза увагою інспекторів інколи залишаються родини, де дорослі просто забувають про дітей, а належні їм гроші витрачають на алкоголь, сигарети, наркотики, кажуть у прокуратурі.

Саме так сталося у Красилівському районі, де в одному з сіл багатодітна матір, отримавши на дітей майже 110 тисяч гривень допомоги, витратила їх переважно на горілку. А діти залишалися голодними та недоглянутими. У захаращеній кімнаті та невипраній одежі вони захворіли на інфекційні хвороби. Та найприкріше те, що поки в дім не прийшли прокурори, під час попередніх обстежень соціальні інспектори не побачили порушень. Тобто визнали умови, в яких жили дітлахи, цілком прийнятними.

Тільки після втручання прокуратури стосовно мами було розпочато кримінальне провадження за злісне невиконання обов’язків з догляду за дітьми. Виплату матеріальної допомоги їй було припинено, а дітей довелося передати до інтернатного закладу. 

Здавалося б, правоохоронці діяли саме в інтересах дітей. Та, з’ясовується, далеко не всі і не завжди схвалюють такі дії, посилаючись на те, що дитині завжди краще залишатись у своїй родині, поряд із мамою, хоч би яка вона була, аніж іти до сиротинця.

На це дискусійне питання, де дитині краще, практично неможливо дати однозначну відповідь. Бо казенний дім ніколи не стане рідним. Але чи може бути рідною людина, котра покидає голодне немовля в нетопленій хаті? У багатьох стислося серце, коли побачили, як самі хазяйнують у домі діти, яких ви бачите на знімках. Старший хлопчик, стоячи босими замурзаними ногами на холодній підлозі, самотужки намагався приготувати щось поїсти. Двоє менших, як могли, забавляли одне одного.

Побачивши все це, співробітники прокуратури запропонували забрати дітей, хоча б найменших, до інтернату. Однак усі служби і місцева влада в один голос почали просити: не потрібно відривати їх від родини — краще допомогти всім світом. І справді взялися допомагати: вимили і підбілили кімнату, на вікнах повісили фіранки. Завезли деякі меблі, до комори — пару мішків картоплі, борошно та крупи. Не забули і про дрова, щоб діти не мерзли в холод.

Після цього кімнатка в хатині не стала ані багатою, ані затишною. У ній просто стало трохи чистіше. Та чи надовго?  То що зміниться завтра, коли всі привезені харчі розійдуться?

Не хочеться цинічно відкидати слова матері про те, що тепер вона зміниться і життя піде по-новому. Та чи справді хтось повірив у них?

Тут-таки згадується історія родини із Білогірського району. Коли співробітники прокуратури вперше зайшли до цієї хати, побачили щось просто неймовірне: один із кутів вивалився й утворилась діра просто на вулицю. Водночас складалося враження, що той куток перетворили на туалет. І все це в кімнаті, де мама жила із своїм дванадцятирічним сином. Тоді теж усім селом взялися допомагати злиденним: відремонтували хату, завезли речі і харчі... Несправедливо було б звинуватити маму у тому, що вона п’є чи гуляє. Просто вона така, яка є, і часто не може дати ради навіть собі, не кажучи вже про дитину. Тому й вирішили дати шанс на нове життя, не позбавляти прав на батьківство. Але на час ремонту хлопчину все-таки тимчасово перевезли до притулку.

Та вражає те, що дитину так і не звабило ситніше і комфортніше життя. Весь час він просив про одне: повернути його до рідного дому і до мами. Так і зробили. І спокійно зітхнули: родина разом, сирітству — ні. Але ідилія тривала недовго. Тож хоч би який немилий був притулок, хлопчика знову повернули туди, відірвавши від найріднішої людини. Здавалося, так правильніше і краще для нього. Та чи справді це так?

Не варто забувати, що слова про небезпеку для життя дітей у своїх родинах часом зовсім не порожні. Кілька років тому всю область вжахнула історія, коли в Шепетівському районі мама зі співмешканцем влаштували п’яне застілля, а трирічну дівчинку та одинадцятимісячного хлопчика вклали у ліжко спати. Малюк опинився притиснутим голівкою до гарячої пічки. Його вушко не просто обпеклось, воно згоріло аж до черепних кісток. Можна тільки уявити, як при цьому страждала і кричала дитина. Але батьки, захоплені своїм, не почули цього крику. Тільки потім, коли хлопчика рятували в лікарні і справа набула розголосу, мати слізно клялась, що це був лише прикрий випадок. А з завтрашнього дня в неї розпочнеться нове життя.

І їй повірили, залишивши дітей на рік. Та насправді нічого не змінилося, і згодом дітей таки відібрали в матері.

Ми не називаємо імен і навіть тих сіл, де живуть герої згаданих історій з однієї причини — не завдати дітям ще й моральної шкоди. Але час від часу маленькі мауглі, недоглянуті, голодні й холодні, з’являються то там, то тут. А їх мами зі спокійною совістю прогулюють та пропивають дитячі гроші. Навряд чи можна сподіватися, що настане час, коли не буде таких мам. Бо, думається, це не стільки суспільна проблема, скільки незрозумілий для нас якийсь потаємний план природи, за яким з’являються такі батьки.

Та при цьому цілком прогнозованими та контрольованими залишаються такі процеси, як державна підтримка дітей та матерів. І хтось мусить не просто констатувати, що є неблагополучні родини, а й контролювати ситуацію в них. Це не просто побажання. Це обов’язок, покладений державою на багатьох відповідальних осіб. 

Хмельницький.