Мал. Олексія КУСТОВСЬКОГО.
На знімку: роторний екскаватор на кар’єрі Вільногірського ГЗК.
Фото надано Гаяне Євтушенко (газета «Вільногірськ»).
Титанова промисловість — одна з найприбутковіших галузей нашої економіки. Кожна вкладена тут у виробництво гривня може принести 10 гривень чистого прибутку! Парадоксально, та сьогодні галузь перебуває на межі... майже повного знищення.
За інсайдерською інформацією, у Міністерстві з питань стратегічних галузей промисловості зацікавилися планом Інституту електрозварювання імені Є. Патона. Зазначимо, що і план розвитку галузі, який пропонували вчені запорізького Інституту титану, і плани Міністерства промисловості, і нинішній «патонівський» план єдині в одному: галузь має бути зорієнтована на виробництво продукції з високою доданою вартістю.
Від загибелі Запорізький титано-магнієвий комбінат (ЗТМК) восени минулого року врятувала, здається, тільки небайдужість чергового Служби безпеки. Офіцер зрозумів, що все серйозно, знайшов телефон відомого фахівця — Григорія Осауленка — й негайно подзвонив йому... Вранці вони стояли в приймальні Прем’єр-міністра.
Річ у тім, що ЗТМК набрав боргів за електрику на 260 мільйонів гривень і комбінат хотіли від’єднати від струму. Але його несподівана зупинка могла спричинити вибух хлору, що обернулося б серйозним екологічним лихом. А ЗТМК, серцевина нашої титанової промисловості, зупинився б назавжди! Якби не рішення, швидко знайдене в кабінеті Дениса Шмигаля, комбінат, мабуть, уже дорізали б на брухт...
Куди «пішли» гроші галузі?
Прикро, але ситуація — не випадкова. Наша титанова промисловість повільно йде на дно, а команду «Закрити кінгстони!» найгучніше чути якраз на Запорізькому титано-магнієвому комбінаті. Він сів на рифи давно, ще на початку 90-х. Виправити стан справ пробували не раз, але на краще так нічого змінити й не зуміли.
Немає підстав для радощів і на інших підприємствах галузі. І провідних гірничо-збагачувальних комбінатах (ГЗК). І хімічних та металургійних заводах... Скрізь! Про цілковитий занепад найкраще свідчить такий промовистий факт: із країн, які мають титанову промисловість, ми — єдина держава, що нарощує... імпорт титанової продукції.
— Галузь — на межі повного знищення, — резюмує Григорій Осауленко. — Ще півтора-два роки — й вона пройде «точку неповернення».
Коли чуєш усе це, хочеш вигукнути: «Неймовірно! Цього просто не може бути! Адже стартові можливості нашої титанової галузі — просто унікальні!».
По-перше, ми маємо 20 відсотків світових запасів титанових руд (ільменітових, рутилу, лейкоксену, циркону). Лише це здатне зробити нашу країну одним із найпотужніших у світі гравців на ринку збуту титану. По друге, ми входимо у трійку країн, які мають замкнений «титановий» цикл, починаючи з видобутку руди та закінчуючи виробництвом двоокису титану. А ще недавно в Алчевську, Єнакієвому, Кам’янському, Миколаєві та Нікополі діяли металургійні стани, що катали титанові прокат, профілі й труби, а на заводах Києва, Запоріжжя та Дніпропетровщини виробляли з «металу майбутнього» готові вироби.
Власне, Україна й стала піонером створення титанової промисловості, випередивши Сполучені Штати. У 1955-му на Дніпропетровщині, поблизу села Вільні Хутори, біля велетенського Самотканського родовища ільменіт-рутил-цирконієвих руд почали зводити нове місто — Вільногірськ і потужний ГЗК, а вже наступного року в Запоріжжі ввели в дію найперший у світі титано-магнієвий комбінат, де знову-таки вперше у світі виплавили промислову партію титанової губки — фабрикату, необхідного для виготовлення металічного титану.
У 1956-му на Житомирщині, на Іршанському ГЗК, виробили перші партії ільменітового концентрату, який теж поставили в Запоріжжя. Пізніше обидва комбінати стали сировинною базою для всіх титанових підприємств Союзу.
Завдяки українському титану в СРСР здійснили революційні прориви в освоєнні космосу, авіабудуванні й оборонній сфері, в суднобудуванні. Пізніше титан пішов і в інші сфери виробництва. Якщо два-три десятиріччя тому 80 відсотків металу йшло на авіа- й ракетобудування та на оборонні замовлення, то тепер 60 відсотків продукції використовують у багатьох інших сферах виробництва. Не дивно, що галузь стрімко розвивалася.
— На ЗТМК за рахунок самофінансування освоїли нові виробництва — кремнію, германію і трихлорсилану, — розповідає Григорій Осауленко. — Комбінат за власні кошти створив чотири нові підприємства — запорізькі «Гаму», «Кремнійполімер», завод напівпровідників і Донецьку хіміко-металургійну фабрику. Фінансували серйозні наукові дослідження. На комбінаті діяли науково-дослідна лабораторія титану й магнію та ЦНДЛ напівпровідників. Тут працювали понад 70 відомих науковців, 14 з яких стали лауреатами Державних премій.
Перспективи галузь не втрачала навіть у кризові роки. Показовий факт. Розуміючи, що за титаном — майбутнє, мудрий Борис Патон в середині 90-х років створив при Інституті електрозварювання новий підрозділ — ДП Науково-дослідницький центр «Титан», де виробляють титанові злитки, необхідні для трубної промисловості. Пізніше виникли Закарпатський завод порошкової металургії та приватні підприємства, що плавили злитки, — «АNTARES», «Велта», «ФІКо»...
Усім цим потенціалом треба було тільки розумно розпорядитися.
«Румб норд-вест-тінь-вест!»
Про те, який треба було тримати курс, два роки тому багато говорили під час Міжнародної наукової конференції «Титан-2018: перспективи та застосування в Україні», що відбулась у червні 2018 року в Інституті електрозварювання імені Є. Патона під егідою Національної академії наук.
А в листопаді минулого 2020 року — на брифінгу для ЗМІ, який провели Український інститут майбутнього та ТОВ ПКФ «Велта». Організатори розповіли про два можливі негативні для економіки сценарії розвитку подій у титановій галузі та презентували своє бачення стратегії авральних робіт на вітчизняному «Титаніку». Зрештою, про стратегію розвитку галузі, що «може стати потужним драйвером економіки країни», тисячу й один раз писали наші провідні вчені-металурги.
Річ у тім, що титанові концентрати — порівняно недорогі. Найцінніший — цирконовий, середня ціна якого на світовому ринку трохи перевищує 1300 доларів за тонну. Рутиловий коштує 1100 доларів за тонну. А найпоширеніший — ільменітовий — до 200, інколи — до 250 доларів за тонну.
Зрозуміло, що вартість продукції на кожному наступному переділі незмінно зростає. Двоокис титану коштує від 1700 доларів. Губка — від 13 тисяч (за собівартості сім тисяч). Злитки — ще дорожчі, а титановий листопрокат перевищує ціни на ходові марки сталі в 35 разів! На конференції «Титан-2018» зазначали: якби ми плавили злитки, катали прокат і виробляли хоча б мінімальну номенклатуру готових виробів, додана вартість зросла б від 600 до 12000 відсотків! Порівняно з тим, що ми втрачаємо, продаючи тільки руду й концентрати, рентабельність галузі досягла б 5000 відсотків.
Недарма вчені Національної металургійної академії Андрій Педько та Лариса Губаренко впевнені, що «якби вибирали галузь промисловості, яка визначає технологічне обличчя економіки України, експерти вибрали б саме титанову промисловість!
Отже, економічна політика держави мала полягати в тому, казали вчені, щоб регуляторними, ринковими методами стимулювати виробництво — хоча б титанових злитків. Цей переділ найдоцільніше було б зосередити в Запоріжжі — на ЗТМК і, мабуть, «Мотор Січі», тобто в регіоні, що є надпотужним виробником електроенергії (ДніпроГЕС, найбільші в Європі Запорізькі ТЕС та АЕС). А всі підприємства галузі — вишикувати в струнку кільватерну колону. Де ГЗК постачали б сировину, з одного боку, виробникам двоокису титану, а з другого — на ЗТМК і далі, за технологічним ланцюгом, — на металургійні заводи.
Металічний титан мав сталий попит на внутрішньому ринку. Його потребували «Південмаш» і КБ «Південне», АНТК «Антонов», запорізькі «Мотор Січ» і КБ «Прогрес», Харківський авіазавод, багато підприємств Укроборонпрому, машинобудівні «Завод «Кузня на Рибальському» і КБ «Луч» (Київ), «Зоря-Машпроект» (Миколаїв), харківський ФЕД...
Та основним напрямом збуту титану мали стати США та країни ЄС. Тут споживачами українського металу могли бути Airbus, The Boeing, European Space Agency (ESA), Embraer Brasileira de Aeronautica, Lockheed Martin Corporation, Mitsubishi Aircraft Corporation, Space Exploration Technologies Corporation (Space X) і багато інших.
І це зовсім не маніловщина. У другій половині 90-х на переговори в Київ приїздили провідні вчені-титанщики США, зокрема, зірка першої величини — американський професор українського походження Андрій Муравйов-Апостол. Переговори йшли на рівні Президента України. «Головним» у них Леонід Кучма призначив заступника глави Міністерства промисловості Григорія Осауленка.
— У поставках з України були зацікавлені ціла низка великих титанових виробників США, — пригадує спеціаліст. — Отож напрацювали серйозний документ, який обумовлював основні пункти майбутньої співпраці. Головна ідея полягала у створенні міжнародного консорціуму, до якого ввійшли б і наші підприємства. За рахунок цього вони могли почати технологічне переозброєння. Зокрема, фірма DuPont могла поставити нам унікальні плавильні печі вартістю 20 мільйонів доларів.
Одне слово, команда з капітанського містка могла бути одна: «Румб норд-вест-тінь-вест!». Вона чітко вказувала курс — на максимально можливе співробітництво із США та країнами ЄС.
Переговори трохи зупинилися, бо Григорій Осауленко, виконуючи напрочуд важливе завдання Президента та Прем’єр-міністра, відбув у Казахстан, звідки мав налагодити додаткові поставки газу, з чим він успішно впорався. А коли повернувся, попри розпорядження Президента, його... не відновили на посаді, вже в Мінпромполітики, утвореному на базі Мінпрому.
Але й без консорціуму все в нас могло бути гаразд. Повторимо: продукція всіх переділів галузі дуже дорога. Підприємства завжди мали значний прибуток і могли за власні гроші вести технологічне переозброєння та інвестувати у виробництво... Що ж трапилося? Як у нас примудрилися уграти галузь, що здавалася потужним, непотоплюваним «Титаніком»?
Загадкова оренда
На думку експертів, галузь стала жертвою своєї... прибутковості. Саме тому її охопив «об’єднавчий синдром», що як розпочався в нульові роки, так і не може закінчитися й сьогодні. Зрештою, ось факти, а висновки зробіть самі.
Вільногірський та Іршанський ГЗК — монополісти з видобутку титано-цирконієвих руд. Вони — база всієї титанової промисловості, що забезпечує сировиною металургійні підприємства та вогнетривку, керамічну, лакофарбову й хімічну промисловість. 60 відсотків продукції комбінати експортували у країни далекого зарубіжжя. Рівень рентабельності обох ГЗК досягав 30 відсотків, а загалом комбінати мали 400—500 мільйонів доларів прибутків на рік!
Здавалося б, шило на швайку не міняють. Але не в наших широтах. У 2004-му ці надприбуткові ГЗК раптом... віддали в оренду на п’ять років ПАТ «Кримський титан» (49 відсотків акцій його належало Ostchem Holdining AG, що представляв холдинг Grоup DF, решта — державі). До того ж, зазначають учені, за орендну плату, яка мала суто символічний вигляд (21 мільйон грн/рік). Але сплачувати й ті копійки орендарі вважали справою цілком зайвою.
Заради об’єктивності скажемо: і раніше, й тепер у ЗМІ вистачає публікацій, які цю оренду оцінюють позитивно. Так, у 2018 році в одній поважній газеті вийшла стаття, автор якої, стримано симпатизуючи Group DF, доводив, що «відомий український олігарх» хотів «створити транснаціональний титановий концерн». Однак «політичні та правоохоронні відомства різних країн не дозволяють йому розпочати реалізацію задуманого».
Але більшість спеціалістів і оглядачів така оренда просто обурила. У 2014 році Кабмін її визначить «як приховану приватизацію». Негативно оцінюватимуть науковці. Так, учені Дніпровської металургійної академії Андрій Педько та Лариса Губаренко констатували: «Отримання контролю над більшістю видобувних і переробних підприємств галузі відбувалося за непрозорими, маловитратними (для орендарів) схемами. Інвестиційні зобов’язання — не виконані». А тому «цілком логічний» вихід із ситуації бачили в тому, щоб розірвати угоди й повернути підприємства галузі під державний контроль.
Голова первинної організації Незалежної профспілки гірників ВГЗК Сергій Годько на брифінгу для ЗМІ розповідав: «Раніше влаштуватися на комбінат було майже нереально. Тут були високі зарплати і стояла черга з бажаючих працювати. Нині зарплати невеликі, багато професіоналів змушені звільнятися...».
Зарубіжні суміжники звертали увагу прем’єра Миколи Азарова: на орендованих ГЗК зменшуються обсяги виробництва, передусім — цирконієвого концентрату. Вони просили Кабмін розпочати у Вільногірську будівництво нового кар’єра та збагачувальної фабрики.
— Галузь почала занепадати саме з моменту передачі комбінатів і Запорізького титано-магнієвого комбінату (ЗТМК) під контроль приватних структур! — такий висновок робив Григорій Осауленко.
Несподіване рішення
Здавалося, команда «Право руля!» прозвучить у 2009-му, коли закінчувався термін оренди комбінатів. Та «Кримський титан» їх не повернув!..
Коли ж дійшло до суду, з’ясувалося несподіване. Фонд держмайна мав поінформувати «кримчан» про те, що оренду не продовжать, за три місяці до її закінчення. Але «забудькуваті» працівники ФДМУ надіслали повідомлення тільки за півтора місяця. Отож в Армянську вважали: угоду автоматично пролонговано. Почалися суди.
Громадськість, усі спеціалісти, яким була небайдужа доля українського «Титаніка», невдатна «Одіссея» якого виразно затягнулася, стали на бік Кабміну. Всі кинулися інформувати державні інстанції про критичний стан справ у провідній галузі економіки, пропонуючи рішення, що вивели б її на новий рівень розвитку.
Депутатські запити на ім’я Президента України направили народні депутати Юрій Кармазін і Сергій Соболєв. Велика група спеціалістів — листи Прем’єру, Генпрокурору, главі Рахункової палати Валентину Симоненку, в СБУ та РНБОУ...
Тож уявіть собі розчарування фахівців, коли 5 грудня 2011 року Кабмін видав розпорядження № 1323-р, яким пропонував укласти між сторонами мирову угоду, за якою оренду комбінатів... продовжили ще на п’ять років! До того ж на тих само умовах!
Щоправда, орендарі пішли на «велику поступку» державі. Вони погодилися сплатити борги за оренду. Та й то «у розстрочку», впродовж двох років... У відповідь ФДМУ «шляхетно» пробачив їм пеню в розмірі 7,8 мільйона гривень.
Невідомо, чи згадали б у ФДМУ про оренду ГЗК, якби не принциповість Григорія Осауленка, який не втомлювався заглядати на ходовий, сигнальний і прожекторний містки «корабля влади» й нагадував про інтереси країни.
20 травня 2014 року віце-прем’єр-міністр Віталій Ярема направив лист у Мінекономрозвитку, ФДМУ, Мінфін і МВС, в якому задля «захисту інтересів держави» пропонував розглянути питання «припинення договорів оренди цілісних майнових комплексів ВГЗК й ІГЗК». У червні ФДМУ нарешті вчасно повідомив «кримчанам», що оренду розірвано...
Іршанськ — Вільногірськ — Запоріжжя.
Закінчення в наступному номерІ.
