Мешканця села Терентіїв колишнього Гощанського, а нині Рівненського району Рівненщини Володимира Михайловича Гуменюка нинішнє покоління односельців знає як вправного господаря, товариського сусіда, майстровитого чоловіка, котрий за потреби полагодить все, що стосується електропостачання. І мало хто нині здогадується, що саме Володимир Михайлович із друзями рівно 60 років тому почав електрифікувати населені пункти Гощанського району.

— Електрифікацію району можна умовно поділити на кілька періодів, — розповів нам Володимир Гуменюк. — Під час першого (приблизно 1961—1965 роки) електрифікували центральні колгоспні садиби, Гощу, Чудницю, Симонів, Терентіїв, Курозвани, Красносілля, Витків, Липки, Підліски, Андрусіїв, Вовкушів, Садове, Мощони, Малятин, Федорівку, Пашуки тощо. Частково наші майстри тоді працювали і в Корецькому та Острозькому районах. Під час другого етапу (1966—1969 рр.) — електрифікували Бабино-Томахівську дільницю: Рясники, Дроздів, Кринички, Гориньград, Шубків, Річиця, Бугрин, Колесники, Посягва, М’ятин тощо. Спеціалістів-електриків по колгоспах майже не було. В одному з господарств голова колгоспу доручив доглядати за підстанцією ковалеві, бо, мовляв, з металом діло маєш, відтак і тут справишся.

Варто сказати, що Гуменюк довго у простих робітниках не затримався. Оскільки мав за плечима середню освіту та спеціальність, то його призначили бригадиром, а за кілька років і майстром. На роботі все складалося найліпше.

У ті роки працівники порівняно с колгоспниками жили в кращих умовах. У колгоспах працювали за трудодні й отримували копійки. Тут же електромонтери, наприклад, щомісяця отримували на руки 90—100 карбованців, майстер міг заробити 100, виконроб — 120, старший виконроб — 160.

— Щоразу, коли на нашій фірмі починалася оптимізація, — пригадує Володимир Гуменюк, — скорочували  прибиральниць, сторожів, а от зарплата зростала у керівників. Дякувати Богу, хоч квартиру в Рівному держава виділила як спеціалістові. У ній нині син мешкає. До слова кажучи, Гощанська дільниця РЕМ була утворена в 1963 році й базувалася в приміщенні, де нині дільниця облавтодору, а навпроти стояла тодішня окраса Гощі — величезна аркоподібна споруда.

Першими долучилися до електрифікації Гощанського району Микола Матюха та Франц Котвиця, Володимир Федорчук, Андрій Солтис, Леонід Добровчан, Володимир Гуменюк, Федір та Григорій Гетуни, Олексій Мельник, Володимир Коваль, Іван Гупалюк, Степан Лук’янчук, Віталій Віюк, Микола Король, Віталій Сурмач, Анатолій Іващук, Володимир Гуда, Іван Морозюк, Іван Ковальчук, Дмитро Лукащук, Олександр Якимчук, Іван Данилюк, Микола Матюха, Валерій Віннічук, Анатолій Борболь, Євген Мосійчук, Георгій Систук, Іван Главецький, Володимир Василишин, Ростислав Друзюк, Микола та Петро Віюки, Петро Одинець, Василь Наконечний, Іван та Анатолій Чумаки та інші.

Наша розмова припала на дату, коли виповнилося 77 років з дня визволення Гощанського району від фашистів. Тож згадали батька пана Володимира, учасника Другої світової війни Михайла Андрійовича Черняка. Михайла Черняка до війська мобілізували наприкінці 1944 року. На кілька місяців відправили навчатися в спеціальний центр. А вже звідти підрозділ, у якому він служив, кинули на фронт. Разом із побратимами терентієвець брав участь у кривавому штурмі Познанської фортеці. Під час одного з боїв потрапив у радіус розриву міни. Металеві скалки зробили решето з його тіла, але чоловік вижив! Зраненого, знекровленого, без пам’яті його завезли в госпіталь до Харкова. Дорогою обікрали, що навіть документів при собі не мав.

Вдома вже й не вірили, що їхній захисник вернеться живим. А Михайло Черняк прийшов. Це було восени 1945 року. На нього страшно було дивитися — висох, на милицях. Але любов рідних поставили на ноги. На жаль, рани давалися взнаки й пізніше. У госпіталі з тіла Михайла витягнули не всі осколки, один із них у 1948 році став причиною того, що загноїлася нога. Але і тут чоловік не здався.

Тож не дивуймося, що пан Володимир має міцний характер. Не здаватися, долати труднощі з високо піднятою головою він навчився в свого тата Михайла. За таким само принципом живе і його син Анатолій.

До слова кажучи, Володимир та Ганна Гуменюки (на знімку) цими днями відзначають 60-річчя подружнього життя. У гості обов’язково мають приїхати син із дружиною, можливо, й онуки Катерина та Андрій.

Гоща Рівненської області.

Фото надано автором.