Марія Янко серед ветеранів селища Голоби.

Фото зроблено на початку 2000-х років.

Багато літ вона очолює місцеву організацію ветеранів України, з 1984 року співає в хорі «Червона калина». Наприкінці січня земляки вітали Марію Федорівну з 95-річчям.

Нелегка доля остарбайтера

На храмові свята в села Львівщини завжди приїжджало багато рідні, друзів, знайомих. Їх усюди радо приймали. Вважалося: що більше гостей, то родина шанованіша. Гостей рахували своєрідно, казали: в мене було шість столів, а в мене сім.

Навіть найбідніші намагалися, щоб того дня в їхній хаті не було порожньо.

Згадав це, коли 26 січня був у селищі Голоби на вшануванні Марії Янко. Привітати з 95-річчям Марію Федорівну прийшли не лише її земляки з Голоб, а й друзі з інших сіл Ковельського району. Тож коли після вітань запросили за столи, виявилося, що гостей вистачило на півтора десятка столів. Мої земляки зі Львівщини по-доброму позаздрили б ювілярці. Одне — коли людина на роботі, при посаді, а інше — коли вже кілька десятиліть на пенсії. А доля в Марії Янко, в дівоцтві Андрощук, складалася непросто.

— Народилася я в селі Угли Перші, тепер Партизанське, — розповідає жінка. — Нас у батьків було шестеро: троє синів і три дочки. Ходила в польську школу. Двоє старших братів уже в 1939-му воювали в польській армії з гітлерівцями. Через кілька місяців, як виповнилося 16 років, мене примусово забрали на роботу до Німеччини. Призначили, що старша моя сестра Оля має їхати в Німеччину. А перед цим усі три брати — Володимир, Ананій та Ігор — пішли в цуманські ліси в партизани. Батько каже, що не віддасть її. І хлопці вночі відвезли Олю з собою в ліс. Приїжджає солтис-німець з підводою забирати Олю, а її немає. А я якраз там поруч гусей пасла. Так і забрали босою, у легенькому платтячку. То був червень 1942 року. Тато аж знепритомнів.

— Повезли мене в табори, — продовжує свої сумні спогади ювілярка. — Брат Ігор, він потім загинув на війні, ходив до свого знайомого Олександра просити, аби мене відпустили. А той каже: «Йди, бо через п’ять хвилин і сам там будеш». Півтора місяця були в тому концтаборі. Холодні, голодні. Була під самою Голландією. Міста Бремен, Ессен, Олденбург. Американці бомблять залізницю. Нас гонять на її ремонт. Тягаємо шпали, рейки. Голодні, роздягнуті. Падаєш, б’єш ноги. Якщо не посунеш тієї шпали чи рейки, можеш отримати кулю. А скільки позабивали там людей. У господаря було 19 корів. Не можу видоїти, руки попухли. Відром тебе поб’є. А потім тут, у Союзі, ще вважали, що ми за власним бажанням у Німеччину їхали. Звільнили американці в 1945 році. Наші війська нас на Ельбі приймали: 136 машин через понтонний міст перевезли. До жовтня вважалося, що ми ще військовозобов’язані, разом із солдатами йшли на кухню. А серед американців були навіть наші земляки, батьки яких колись емігрували з Волині.

Хто сам біду пізнав, той іншим допоможе

— У 1945 році повернулася додому, — знову згадує про пережите. — 1946-го в Углах Перших відкрили магазин, і я почала в ньому працювати. Торгувала, приймала різні поставки від населення. А потім у 1949 році перейшла в райспоживспілку в Голоби, в райунівермаг. Спочатку працювала продавцем, потім завторгом, а згодом і директором. Заочно навчалася. Цінувала і шанувала роботу. Виконували план, отримували прибутки. Новий універмаг почали будувати. А товари возили з Вінниці, Харкова, Одеси, навіть з Білорусі. Районні універмаги в Рожищах, Ківерцях мали менші плани. 15 років ми тримали перше місце в області. В 1971-му мене нагородили орденом Трудового Червоного Прапора, а в 1983 році присвоїли звання «Заслуженого працівника торгівлі». З універмагу пішла в 1992-му.

Понад двадцять літ Марія Янко очолює ветеранську організацію селища, а у ветеранському хорі «Червона калина» — понад тридцять. Її трудовий стаж — аж 63 роки. Після універмагу працювала ще в магазині місцевого колгоспу «Дружба».

Цікаво, що в 1947-му її обрали депутатом сільської ради. Згодом земляки їй ще багато разів довіряли представляти свої інтереси в органах місцевого самоврядування.

Попри поважний вік Марія Федорівна й досі співає у ветеранському хорі, проводить різні заходи для ветеранів, допомагає стареньким долати життєві негаразди. На ювілейному вечорі, що відбувався в тутешньому будинку мистецтв, добрі слова про ювілярку сказали депутат облради Віктор Козак, голова Ковельської райради В’ячеслав Шворак, його попередник на цій посаді Андрій Броїло, голова Поповичівської первинної ветеранської організації Катерина Махнюк. Голови обласної організації ветеранів України Геннадій Гулько і Ковельської районної Валентина Січкар, голова Голобської селищної територіальної громади Сергій Гарбарук. Щиро подякувала мамі за все, що вона зробила і робить для неї, дочка Олена.

Звучали пісні у виконані хору «Червона калина», вокального гурту із села Поповичі, вміло вів свято і співав пісні для іменинниці керівник Голобського будинку мистецтв Григорій Тарасовський. Приємно, що на Ковельщині так шанують ветеранів праці, не шкодують для них добрих слів, підтримують ділом.

Голоби
Волинської області.

Фото із сімейного альбому М. Янко.