Навіть побіжний перегляд звіту Держстату «Соціально-економічне становище України за 2020 рік» дає змогу помітити головну колізію, що впродовж усього минулого року визначала основні тенденції в економіці.

З одного боку, це — невелике зростання доходів населення. З другого, — безупинне, істотне зростання цін, передусім — на продукти харчування. На жаль, ця тенденція продовжилася і в перші місяці цього року. Після новорічних свят ціни поповзли вгору, що змусило економістів гарячково шукати причини такого стану речей.

Зарплати та ціни

Справді, минулого року розмір середньомісячної номінальної заробітної плати штатних працівників підприємств, установ, організацій становив 11 591 грн. Порівняно з 2019-м реально виплачена зарплата збільшилася на 7,5%.

За даними Держстату, скрізь по країні середній місячний заробіток українців перевищував мінімальну зарплату. Найбільше заробляли кияни — в середньому 17 086 грн, у Донецькій області — 12 647 грн, Київській — 11 887 грн і Дніпропетровській області — 11 681 грн. Найнижчий рівень номінальної заробітної плати (80% від середнього по економіці) був на Буковині, Волині, Чернігівщині, Херсонщині та в Тернопільській області.

Як бачимо, зростання доходів не скрізь встигало навіть за темпом інфляції (7,5%). Зате ціни зросли майже на всі продукти та послуги. Особливо подорожчали фрукти, хліб, яловичина, макаронні вироби, рис, молоко та молочні продукти, риба та продукти з риби, масло, безалкогольні напої. На 20 — 47% зросли ціни на цукор, яйця, продукти переробки зернових та олію. Оглядачі звертають увагу: протягом минулого року олія подорожчала на 25%, а цукор і курячі яйця — вдвічі!

Тарифи на житло, воду, електроенергію, газ та інші види палива зросли на 13,6%, водопостачання — на 18,5%, каналізації — на 16,5%. Вартість житла на первинному ринку зросла на 6,1%, а на вторинному — майже на десять!

У сфері охорони здоров’я, повідомляє Держстат, вартість послуг підвищилася на 7,7% — в основному за рахунок здорожчання амбулаторних послуг (на 9,2%) та фармацевтичну продукцію (на 8,4%).

У січні ціни порівняно з передноворічним груднем зросли на 1,3%, а порівняно з січнем минулого року — на 6,1%. Цукор і заморожена риба (за кілограм) додали в ціні на гривню, куряче філе — дві гривні, яловичина й курячі яйця (за десяток) — п’ять гривень.

Експерти кажуть, що, крім м’яса й виробів із нього, більшість інших продуктів харчування вже коштують стільки само, скільки й у країнах ЄС. Перед Новим роком британські солодощі на полицях київських супермаркетів були на 40% дорожчими, ніж у гастрономах британських міст. Молоко у нас коштує стільки ж, скільки й у Британії, але у нас мінімальна зарплата — 6 000 грн, а там — 1 200 євро. Олія та навіть білий хліб у нас уже дорожчі, ніж у сусідній Польщі.

Діагностика «хвороби»

Якоїсь єдиної точки зору на природу цих процесів економісти не мають. Перше, що згадують, — це відміна в 2017 році державного регулювання цін на продукти харчування та послуги.

Про регулювання багато говорили на круглому столі, який у липні 2016-го провела Торгово-промислова палата України. Представники міністерств і відомств одностайно підтримали проект Постанови КМУ — скасувати! Найгарячіше — Мінекономрозвитку, що на круглому столі представляв заступник міністра Максим Нефьодов, який у 2019-2020-му керуватиме Митною службою. Добродій Нефьодов заявив:

«Регулювання лише спотворює ринкові умови й шкодить як виробникам, так і споживачам!»

Як передавало «Радіо «Свобода», проект Постанови КМУ він назвав «стриманою версією змін» і заявив, що міністерство «наполягає на ще радикальнішому рішенні — повному скасуванні цінового регулювання як явища. Це було б набагато ефективніше з точки зору ринку».

Але багато економістів дивилися на речі з точку зору пересічного споживача, передусім — пенсіонерів. Так, виконавчий директор «Економічного дискусійного клубу» Олег Пензин казав:

— Усі держави піклуються про соціальний спокій у країні, — і пропонував або суттєво дотувати фермерів, аби за рахунок цього не припускати подорожчання продуктів, або ж ввести в дію «американську модель»: абсолютно вільний ринок, проте через картки, як і в США, дотуються малозабезпечені родини: — Європейська сім’я витрачає 20% доходу на харчі, білоруська — 30, російська — 36, а українська — понад 50%!.. Нам потрібен механізм для допомоги бідним, скажімо, система «продуктових субсидій».

У Мінекономрозвитку опонентів назвали «популістами». Зрештою, 7 червня 2017 року Кабмін ухвалив Постанову № 394, якою відмінив регулювання цін «на продовольчі товари та послуги на ринках», зокрема скасував норму, коли торгові надбавки не могли перевищувати 15% від оптової ціни на 15 груп товарів (борошно, хліб, макаронні вироби, крупи, цукор, яловичину, свинину і м’ясо птиці, варені ковбаси, молоко, сир, сметану, вершкове масло, олію, курячі яйця).

Не дивно, що зараз у Кабміні лунають думки про повернення до регулювання цін. Або ж — до певного «цінового консенсусу» між урядом і олігархічними групами, які постачають у торгові мережі продукти харчування, про що минулого тижня говорив Прем’єр-міністр Денис Шмигаль.

Щоправда, існують й інші «діагнози хвороби». Відомий економіст Андрій Новак бачить основну причину подорожчання у зростанні вартості енергоносіїв: «Кабмін на догоду енергомонополістам піднімає ціни на них, тому все й дорожчає».

Відомі економісти Богдан Данилишин і Олег Устенко пояснюють «зимовий стрибок цін» інфляційними процесами, які «мають «немонетарний чинник». Популярний у соцмережах економіст Борис Кушнірук заперечує їм, бо бачить цілий «мікс проблем». Експерт Олексій Кущ називає, на його думку, головну поточну проблему — катастрофічне зниження обсягу капіталовкладень, яке він визначає терміном «пастка бідності».

Але, мабуть, найближчий до істини згаданий Олег Пензин, який каже, що головна проблема — у стагнації доходів українців, і називає причини такого стану речей.

Експортуємо вже й...робітників

— У нас склалася економічна модель, коли ми постачаємо на зовнішні ринки сировину, напівфабрикати й уже навіть... робітників-«гастарбайтерів», — каже Олег Пензин. — Адже 45% нашого експорту — це агросировина, в основному зерно.

Ще 50% поставок за кордон — металеві руди та металургійні заготовки... А імпортуємо ми легкові й вантажні авто, складну побутову техніку, енергоносії та вже навіть продукти харчування, понад 50% яких — імпортовані.

Економіст інакше, ніж у Нацбанку та Мінекономрозвитку, коментує цифру: тільки за минулий рік наші «гастарбайтери» перерахували в Україну 12,5 мільярда доларів. У НБУ й міністерстві ці кошти вважають «інвестиціями» й закликають пишатися цим «досягненням». Експерт же вказує на очевидне: ці величезні гроші переважно «пішли» на споживчий ринок; оскільки ж тут переважає імпортована продукція, то, виходить, наші заробітчани інвестують... зарубіжного товаровиробника. Отже, наш «експорт» робітників жодних економічних дивідендів нам не нараховує.

Головна проблема в тому, каже експерт, що Україна перетворилася з країни-виробника на державу — експортера сировини. Ці міркування підтверджують і дані Держстату за минулий рік. Наведемо цифри, що стосуються пріоритетних галузей промисловості.

У видобувній обсяги продукції у минулому році порівняно з 2019-м скоротилися на 3,1%, в тому числі металевих руд — на 2,4%, а вугілля — на 13,8%. Металургія закінчила рік з мінус 9,1%. При цьому обсяги виробництва чавуну, сталі та феросплавів впали на 7,9%, готових металевих виробів — на 11,2, труб, порожнистих профілів і фітингів зі сталі — на 14,8, а кольорових металів — на 16,8%.

Індекс промислової продукції в машинобудуванні впав на 8,5%. У виробництві текстилю, одягу, шкіри, виробів зі шкіри та інших матеріалів загальне падіння становило 7,4%. Якщо на текстильних підприємствах — 3,6%, то виробництва одягу — майже 12%!

Наш автопром стоїть, випускаючи тільки невелику кількість автобусів. Високотехнологічні галузі (ракетно-космічна, авіабудівна) ледве дихають. У хімічній промисловості на плаву — тільки модернізований «Карпатинафтохім» (Калуш), а справну цифру галузі (+ 4% рік до року) дають лише сектори виробництва пластмас, синтетичного каучуку, фарб і лаків.

Нарешті, у сільському господарстві обсяги в рослинництві скоротилися на 4%, а у тваринництві — майже на три. На підприємствах АПК індекс продукції впав на два відсоткові пункти. Обсяги виробництва м’яса та виробів із нього скоротилися на 1,1%, молока й молочних виробів — на 3,4, продуктів борошномельно-круп’яної промисловості та крохмальних продуктів — на 7,4, хліба, хлібобулочних і борошняних виробів — на 7,9%.

Цікаво, що згадана відміна регулювання цін на продукти харчування та послуги мала цілком благородну мету — зменшення тиску на бізнес і «розвиток ринкової конкуренції». За логікою Постанови КМУ № 394, бізнес мав отримувати більші доходи, що своєю чергою мало «підштовхнути» вгору й зарплати... Та то вже, мабуть, Міністерству економрозвитку часів Абрамявичуса й Нефьодова печеного льоду в Петрівку закортіло. Взяті зі старих «Економіксів» теоретичні постулати у нас, в умовах сировинної моделі економіки діють з точністю до навпаки.

Contra spem spero?..

Отже, проблема — в пошуку нової, ефективної соціально-економічної моделі розвитку країни. Про це, до речі, вчені Національного інституту стратегічних досліджень пишуть ще з 1999 року, а Прем’єр-міністр Володимир Гройсман у 2016-му й узагалі прямо заявив, що його Кабмін таки знайде цю ефективну, «нову модель економіки»!

Але за останні 10 років цього не вдалося жодному складу Кабміну, бо всі уряди, на думку економістів, сподівалися майже винятково на важелі макроекономічного регулювання. Мовляв, варто лишень залишити в минулому регулювання цін, зменшити удвічі єдиний соціальний внесок і перелік соціальних зобов’язань для великого бізнесу, провести судову реформу, створити САП, АКС, НАБУ й ДБР і, нарешті, приватизувати всі держпідприємства, — як ми легко «доженемо й переженемо Америку»!.. Тоді як вирішення проблеми лежить у площині побудови грамотної промислової політики.

Зараз Верховна Рада та Кабінет Міністрів повертаються до неї. І Денис Шмигаль, і глава Мінекономрозвитку Ігор Петрашко вже не раз заявляли про підтримку власного виробника. Нарешті, у вересні минулого року було створено нове відомство — Міністерство з питань стратегічних галузей промисловості, яке очолив досвідчений управлінець, віце-прем’єр-міністр Олег Уруський.

У кінці лютого відбувся публічний звіт керівника Мінстратегпрому, в якому він розповів про перші напрацювання міністерства. Зокрема, віце-прем’єр доповів, що працівники відомства підготували понад 20 урядових рішень і, крім іншого, десять постанов КМУ для імплементації Закону України «Про оборонні закупівлі».

Також Мінстратегпром підготував п’ять важливих для промисловості проектів законів. Це, зокрема, вже ухвалений у першому читанні № 3822 «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності», а також «Про загальнодержавну програму розвитку високих технологій» та «Про додаткові заходи щодо збереження кадрового потенціалу на підприємствах стратегічних галузей промисловості», покликаний зупинити, нарешті, «експорт» робітників та інженерів.

Але найбільші сподівання — на проект закону «Про державну промислову політику». Олег Уруський у звіті зазначив:

— Проектом цього акта передбачається створення конкурентоспроможного промислового комплексу, здатного з урахуванням процесів інтеграції у світовий економічний простір вирішувати основні завдання соціально-економічного розвитку й утвердити Україну як високотехнологічну державу.

Як повідомили нам у прес-службі міністерства, на порядку денному — реалізація 23 інвестиційних проектів у промисловості.

Зрозуміло, все це ще не значить, що намітився злам ганебної для нашої країни сировинної моделі економіки. До цього, на жаль, ще далеко. Але це — вже хоч якесь та світло в кінці тунелю.

Мал. Олексія КУСТОВСЬКОГО.