Діюча тритонна індукційна плавильна піч Inductotherm на заводі «М-ЛИТ» у Нікополі.

Справжнім технологічним проривом стало введення в дію на нікопольському ТОВ «М-ЛИТ» (у минулому — Нікопольський завод трубопровідної арматури) найсучаснішого електрометалургійного комплексу з виробництва нової продукції — «синтетичного» чавуну. З нього на підприємстві виготовляють гальмівні колодки для рухомого складу залізниць, засувки для трубопроводів і широку номенклатуру трубопровідної арматури, низку інших виробів для житлово-комунального господарства.

Заводу — 125 років. Але завдяки інвестиціям у технологічне переоснащення це велике спеціалізоване підприємство переживає другу молодість. Освоєння виплавки «синтетичного чавуну» кардинально підвищило якість продукції. У найкоротші терміни її сертифікували. Це дає змогу успішно конкурувати з подібною продукцією китайського та російського виробництва, вийти на європейський ринок збуту, зокрема, постачати продукцію до Німеччини.

— У нас в Україні це вперше освоїли виплавлення «синтетичного» чавуну, — коментує проректор з наукової роботи Національної металургійної академії України (Дніпро), доктор наук, професор Юрій Пройдак. — Це «нове слово» в електрометалургії нашої країни. Хоча загалом тема — не нова. Перший надміцний чавун виплавили у США ще в 1943 році. З того часу наука шукає нові, ефективні способи виробництва продукції з надміцного, дуже якісного чавуну. Для нас це особливо актуально. Річ у тому, що зараз у нас немає масового ливарного виробництва, яке, мабуть, сьогодні й непотрібне. Зате є сталий попит на якісний метал...

Тут потрібне пояснення. Річ у тому, що у великих обсягах чавун виплавляють у доменних печах, а сировиною слугують залізна руда і коксівне вугілля. Але в ливарних цехах чавун виплавляють, як правило, у вагранках, із чавунних чушок, виготовлених у домнах. Проте ця традиційна технологія не забезпечує потрібну сьогодні якість металу, відтак і виробів з нього.

Отож якісний ливарний чавун у США та Європі зараз виробляють способом, що альтернативний традиційному. Так званий синтетичний виплавляють за інверсійною схемою: якщо сталь отримують із чавуну, то «синтетичний» чавун, навпаки, — із сталі, виплавляючи його в електричних індукційних печах, а як шихту використовують стальний металобрухт (плюс спеціальні домішки-корбюрізатори, феросплави тощо). Для цього, звичайно, потрібна спеціальна електрометалургійна технологія.

— Створення на одному промисловому майданчику виробництва, де одним технологічним ланцюгом поєднані виплавлення металу, процеси лиття та виготовлення готових виробів, має великі переваги, — продовжує думку професор Юрій Пройдак. — Виробник має можливість контролювати всі виробничі процеси, забезпечуючи якість чавуну, який іде на конкретні цілі. Виграє і споживач. Адже, розміщуючи замовлення, він може на власні очі побачити весь процес виготовлення замовленого.

Освоєння виплавлення «синтетичного» чавуну стало можливим завдяки співпраці виробничників із науковими академічними інститутами.

— Комплекс поглядів, ідей, уявлень, завдяки яким були встановлені закономірності ефективності прийнятої електрометалургійної технології та способи забезпечення високої якості готової продукції, розробили вчені Фізико-технологічного інституту металів і сплавів НАНУ під керівництвом і за безпосередньої участі доктора технічних наук, професора, члена-кореспондента НАН України Валерія Мазура, — в інтерв’ю нашій газеті розповідає генеральний директор підприємства Євген Попов. — Завдяки розробкам учених нам не потрібно було самим шукати ефективні технологічні рішення та витрачати багато місяців на відпрацювання нової технології. Крім того, вчені заздалегідь оптимізували склад обладнання, необхідного для реалізації технічних рішень.

— Основою процесу виплавлення високоякісного чавуну, — розповідає Євген Святославович, стала тритонна індукційна піч Іnductotherm. Загалом завод оснащено обладнанням провідних машинобудівних фірм Європи та США, що спеціалізуються на ливарному виробництві. Реалізовані технічні рішення забезпечують світовий рівень енергоефективності й екологічної безпеки.

А технологічне обладнання ділянки підготовки піщано-глинистої суміші та запроваджені науковцями технічні рішення практично до нуля зводять дію людського чинника. Всі процеси автоматизовані. Технологічна ділянка забезпечує 60% якості готового литва. На заводі також створено замкнутий цикл від проектування відливок до виготовлення модельно-стержневої оснастки. Генеральний директор підкреслює: тривалість циклу зараз становить не довше 4—6 тижнів, в залежності від складності литва, у той час як зазвичай на цю технологічну операцію витрачається 3-4 місяці.

— Управління процесами загалом вийшло на якісно новий рівень, — каже Євген Попов. — Воно потребує інших знань і навичок, ніж ті, що були затребувані раніше. Тому на роботу беремо людей віком не старше 30 років.

На жаль, цей короткий репортаж із металургійного Нікополя — не «рапорт про досягнення», а опис проблеми. Як розповідає професор Юрій Пройдак, М-ЛИТ завжди був свого роду «експериментальним майданчиком», де вчені впроваджували технологічні процеси. Тут 90% інженерно-технічних працівників — випускники Дніпровської металургійної академії, які розуміють важливість впровадження у виробництво наукових розробок. Отож нова технологія на цьому заводі — закономірність, а не виняток. А от на інших підприємствах...

В останні роки всі повідомлення про розвиток високотехнологічних виробництв, введення в дію нових промислових потужностей чи створення сучасних підприємств можна перерахувати на пальцях однієї руки. Шкода, та небагато можна розповісти й про співпрацю вчених Національної академії наук з реальним бізнесом, який може інвестувати значні кошти в посилення науково-технічного потенціалу нашої держави.

Це прикро, бо, як каже вчений секретар Інституту економіки та прогнозування НАНУ Володимир Хаустов, потенціал наукових розробок і перспективи для інноваційного розвитку в нашій країні — й досі одні з найвищих у світі й найкращі в усій

Східній Європі. Однак із боку держави інновації фактично не стимулюються.

— Багато ефективних розробок не впроваджуються роками, — констатує Юрій Пройдак. — Не дивно, що вони «старіють», а тому залишаються тільки на папері. Хоча могли б успішно працювати на країну, дати великий економічний ефект.

Президент Національної академії наук України, доктор фізико-математичних наук, академік Анатолій Загородній у січневому інтерв’ю журналу «Вісник НАН України» відзначив, що прикладні дослідження, які виконують учені Академії, «мають приносити практичний результат, знаходити свого споживача і мати користь для суспільства і держави».

Залишається сподіватися, що справа зі стимулювання інноваційного розвитку зрушиться з місця після проведення найближчих парламентських слухань, присвячених цій проблемі. В усякому разі надію на це дає і великий резонанс, який викликала стаття в нашій газеті за 14 січня «Інтелектуальна власність — останній шанс на вихід із кризи», в якій йдеться про шляхи подолання економічної рецесії за рахунок впровадження технологічних інновацій у пріоритетних галузях промисловості. Саме такої позиції дотримується і міністр промисловості України в 1995—1997 роках, член-кореспондент НАНУ Валерій Мазур, завершуючи наукові напрацювання впровадженням в інноваційні проекти, які реалізуються на виробництві.

Ну, й потрібна інформація про сучасні наукові розробки, які можуть дати значний економічний ефект, вважають експерти.

— У травні в Запоріжжі має пройти виставка, яку проводить Запорізька торгово-промислова палата, — розповідає професор Юрій Пройдак. — В її рамках відбудуться конференції та круглі столи, де обговорюватимуть проблеми співпраці науковців і виробничників. Тому ми з професором Валерієм Мазуром плануємо організувати тут і виставку «Металургія. Ливарне виробництво», яка має продемонструвати найсучасніші досягнення у сфері виплавки якісного чавуну, що стали можливими завдяки співпраці вчених-металургів із НАН України та виробничників.

Нікополь.
Дніпропетровська область.

Фото: on-v.com.ua