На знімку: такий вигляд мало місто у дні його визволення від окупантів.
Упродовж п’яти днів тривали бої за визволення Вінниці від гітлерівців. Тільки 20 березня 1944-го на найвищій точці — водонапірній башті замайорів червоний прапор.
Згадаємо прізвища декого з визволителів міста над Південним Бугом. Вони в бій не йшли — летіли. Мова про військових льотчиків, які гнали окупантів з повітря. З кожним із них свого часу автор спілкувався особисто і зберігає спогади про їхні розповіді.
Військовий льотчик-грузин Захар Мшвидобадзе за роки війни здійснив 236 бойових вильотів. З них 30 — під час визволення Вінниці. Із Захаром Мшвидобадзе і його дружиною, теж фронтовичкою, Валентиною Григорівною зустрічалися в їхній квартирі в будинку по вулиці Малиновського. В обох — перша група інвалідності. Захар Мшвидобадзе, випускник Чернігівського льотного училища, розмову почав із того, що в боях над Вінницею його авіаполк втратив дев’ятьох льотчиків.
— Щоб перемогти авіацію гітлерівців, радянське командування задіяло літаки Другої повітряної армії і 8-го гвардійського корпусу Лавочкіна, — згадував фронтовик. — Я особисто здійснив тут 30 бойових вильотів, вдалося збити два ворожі літаки. Подавали документи на присвоєння звання Героя Союзу, але чому не нагородили, то окрема історія.
Ще один льотчик-винищувач 112-го винищувального авіаполку 10-ї гвардійської дивізії Юрій Анохін за роки війни здійснив 178 бойових вильотів, брав участь у 52 повітряних боях, збив шість ворожих літаків. За його словами, повітряні бої над Вінницею були не менш жорстокі, ніж на землі. Німецькі льотчики тримали свої бомбардувальники й винищувачі на аеродромах у Вінниці і Калинівці, а також залучали «Фоккери» із Проскурова (нині Хмельницький), там у них теж був аеродром. Наші літаки піднімалися в небо з аеродромів Старокостянтинова та Бердичева. Найчастіше сходилися в боях на лінії між Вінницею та Козятином. Саме тут авіація Радянської Армії зазнала значних втрат.
— Німецькі бомбардувальники, як правило, ходили «дев’ятками», — розповідав колишній фронтовик. — Попереду йшов так званий ведучий. Він вказував восьми екіпажам не тільки напрямок руху. За його командою бомбардувальники заходили на ціль, скидали бомби. Але варто було вивести з ладу ведучого, як решта екіпажів починали діяти хаотично.
Як стверджував льотчик-фронтовик, за небо над Вінницею гітлерівці трималися тому, що в них була команда: будь-якою ціною не дати можливості радянським військам вийти на лінію кордону, тобто на Дністер. Від Вінниці це 120 кілометрів.
Вінниця.
Довідково
Вільнер, Кайдалов, Кузяєв, Лоскутов, Оленчиков — це прізвища бійців 183-ї стрілецької дивізії, які 20 березня 1944-го встановили прапор на найвищій точці Вінниці. Очевидцем події був командир відділення цієї ж дивізії Володимир Слабий. Він розповідав, що дорогу до водонапірної башти військовим показав місцевий хлопчина Павло Русанов. Тоді йому було 13 років. У 2008-му Русанов приїжджав до рідного міста з Києва, де проживав на той час. Брав участь у заходах, приурочених до річниці визволення. Тоді ж розповів, що є картина про встановлення прапора над Вінницею. Написав її художник Михайло Лошак. На ній видно обличчя кожного із п’яти солдатів...
Фото з обласного архіву.
