За цей час з-поміж інших полярників на шостому континенті працювали шестеро вінничан. Двоє з них брали участь у трьох експедиціях, один — чотири рази подорожував у складі наукової групи на Південний полюс. Це — Анатолій Руденко. Він поділився спогадами від побаченого на «маківці» нашої планети.


Анатолій Руденко: «В Антарктиді ні тварини, ні птахи не лякаються людей».

Анатолій Руденко родом із села Медівка Оратівського району. Свого часу закінчив Вінницький технічний університет. За фахом інженер-енергетик. Працює в Києві. Зустрічався з ним після його першого повернення з Антарктиди. Розмова відбувалася у Вінниці в 2014-му. Дотепер пам’ятаю одну з фраз, якою здивував полярник:

«Після повернення страшно було на вулицю виходити»

— Ніколи не думав, що зіткнуся з такою проблемою, — говорив тоді пан Анатолій. — Відвик від того, що їздять машини, ходять люди. Навіть по тротуару незвично було йти. Час від часу натикався на інших. Довелося по-новому адаптуватися до звичного життя. Вчився вулицю переходити. Рік перебування на станції дався взнаки.

З нагоди свята телефонував полярнику. Під час розмови згадали всіх наших земляків, які в різний час працювали на Південному полюсі. З’ясувалося, що з-поміж них саме Руденко найдовше перебував в Антарктиді. Першим полярником серед вінничан став Анатолій Главацький з Могилів-Подільського району. У той час він працював у Національному науковому антарктичному центрі інженером. Один рік, саме стільки триває експедиція, провів на станції. Стільки саме працював лікарем Вадим Лисинчук з Чернівецького району нашої області. Біолог Олександр Афтенюк з Крижопільського району двічі їздив у наукову експедицію на полярну станцію.

Ще двоє наших земляків — лікар з Хмільника Валерій Семенюк, інженер з Оратівського району Дмитро Марченко побували в трьох експедиціях кожен. Руденко працював ще й четвертий раз. Щоправда, тільки два місяці на сезонній роботі.

Виконали завдання — і повернулися на «велику землю».

Він міг потрапити й уп’яте до команди дослідників. Пройшов перший етап відбору в експедицію на 2017—2018 роки. Каже, мав гарні шанси позитивно завершити весь відбір. Полярників з досвідом, які позитивно зарекомендували себе під час попередніх експедицій, беруть охочіше, ніж новачків. На станції він відповідав за роботу енергетичного обладнання, забезпечення електрикою та теплом. Стежив за роботою генераторів, котлів опалення, дизельної установки. Дизельне пальне щоразу везуть із собою на кораблі із запасом на весь рік. А ще він кермував моторними човнами, доставляв науковців на острови, де проводили необхідні досліди.

Продовжувати конкурс припинив з поважної причини — мати захворіла. Не міг залишити її в такому стані. На жаль, її вже немає серед нас.

Хочете дізнатися, як розпізнати королівського пінгвіна?

Прошу пана Анатолія згадати пам’ятні епізоди під час перебування на Південному полюсі. Починає з того, що в Антарктиді унікальна природа. Ні тварини, ні птахи не бояться людей. Одного разу пінгвіни взялися висиджувати потомство при самісінькому вході до будиночка, в якому обладнана лазня. Каже, полярники не посміли зганяти їх з насиджених місць. Чекали, доки з’являться малюки. Душові є ще й у кімнатах на станції, тому митися було де.

Ще одне мале пінгвіненя з’явилося при вході на станцію в Новорічну ніч. Полярники не приховували радості від такої події. Анатолій пояснив, що йдеться про породу так званих віслюкових пінгвінів. Вони меншого зросту і статури, ніж пінгвіни, яких називають королівські чи імператорські. Останні з’являються не часто. Вчені називають їх мандрівними.

— Їх одразу розрізняєш за більшим зростом, — каже Анатолій. — Щодо їхніх мандрів, роблять це неспроста — шукають собі пару. Коли знайдуть, то їх уже не кличе дорога. Нам розповідали, що загалом в Антарктиді нараховується шість видів пінгвінів.

На нашому невеликому острові, де розташована станція, їх понад три з половиною тисячі. 12 полярників і колонія дельфінів. Припливають кити, косатки, морські котики, тюлені. Декілька разів на човні ми наближалися до кита на безпечну відстань. Вимикали двигун, щоб не злякати, і на веслах підходили. Кит не виявляв агресії. Риби водяться тільки хижі. Я затятий рибалка, тому за кожної нагоди брав спінінг, просив у кухаря шматочок м’яса і віддячував за це уловом. Такої чистої води, як у світовому океані, немає ніде.

MidWinter — свято всіх полярників

В Антарктиді 22 червня — середина зими. Цього дня полярники, незалежно від того, з якої вони країни, мають спільне свято. Називається воно MidWinter, тобто середина зими. Його відзначають на всіх антарктичних станціях, а їх, сезонних і постійних, нараховується на шостому континенті понад 60. У літній період там працює приблизно п’ять тисяч осіб. Антарктида не належить жодній країні. Тому тут полярники дуже легко знаходять спільну мову. Відсутні політичні пристрасті.

Найсильнішою є міжнародна солідарність між людьми.

— Стільки поздоровлень, як у день MidWinter, мабуть, не має ніхто, — каже Анатолій. — По-перше, ми вітаємо всі станції, де є знайомі, а вони відповідають взаємністю. До речі, до найближчої сусідньої станції від «Вернадського» — 50 кілометрів. По-друге, щирі слова побажань надходять з «великої землі». Навіть від високих посадовців.

Увечері свято триває. Полярники одягають костюми і збираються у барі. Бар називається «Фарадей», таку назву колись мала станція.

— Якщо над тобою починає кружляти антарктичний птах-поморник, пильнуй шапку, бо зніме з голови, і залишишся ні з чим, — розповідає співрозмовник.

Узимку крига така товста, що жоден корабель не доходить.

Зима в Антарктиді довга, починається з квітня і триває аж до листопада. Це найскладніший період у житті полярників. Довгі ночі, мало світла, часті бурі та заметілі. У такий період станція повністю ізольована від відвідування. Бо крига така, що жоден туристичний корабель не може дістатися.

— Бувають дні, коли за двері неможливо вийти, — продовжує Руденко. — Та й взагалі за межі станції в
таку пору поодинці ніхто не вибирається. Таке в полярників неписане правило.

Лід, сніг і каміння — це те, чим покритий острів, на якому розташована наша станція. Жодної рослинності. Тільки подекуди на камінні можна побачити мох. У таких умовах працюють науковці, які досліджують природу на материку.

З настанням літа, це кінець грудня — квітень, в Антарктиді в розпалі туристичний сезон.

Туристи знімали психологічне навантаження

— У пору арктичного літа, бувало, з туристичного корабля одночасно сходило до двохсот туристів, — продовжує Анатолій Руденко. — Вони відвідували станцію з екскурсією. Спілкування з ними трохи знімало психологічне навантаження. На станції настільки чисто, що всі знімали взуття, коли переступали поріг. Ми так само робили. Кожен з учасників експедиції має окрему кімнату. Обмінювалися з туристами сувенірами. Якщо компанія невелика, запрошували в бар.

Один з найвідоміших туристів, який побував на нашій станції, — Білл Гейтс. Він прибув на власній яхті. Однак про це Анатолію відомо тільки з розповідей інших полярників. У той час він не був в експедиції. А ось одного з французьких яхтсменів зустрічав. Чемпіон країни в цьому виді спорту. Прибув разом з дружиною-акторкою та трьома дітьми. Не знаю, як вони пройшли протоку Дрейка! Це найбільш штормове місце на планеті.

— Діти французів стали першими дітьми в історії станції, які переступили її поріг, — говорить Руденко. — На станції я також познайомився з популярним колись ведучим програми «У світі тварин» Миколою Дроздовим. Він гостював у нас.

Приїжджав з Києва журналіст-мандрівник Валентин Щербачов, він готував для телебачення програму. На човні доставляв його для зйомок на острови.

В Інтернеті є інформація: туристичний маршрут в Антарктиду коштує 10 тисяч доларів.

Як потрапити в експедицію?

Запитую співрозмовника, кого беруть в експедицію і як потрапляють до її складу. За його словами, полярнику мають бути притаманні дві важливі речі: відповідна спеціальність і добре здоров’я. Особлива увага приділяється таким якостям, як вміння працювати у колективі.

У кожній експедиції семеро науковців, решта — ті, хто забезпечує роботу станції: метеоролог, біолог, геолог,
географ чи схожі з ними. Також потрібен лікар, енергетик, кухар.

— На станції дружня атмосфера, без скандалів, обманів, з’ясування стосунків, без політики, щоденного негативу з екрану телевізора, без метушні, суєти, без шуму транспорту, — каже Анатолій Руденко. — Не за грішми, повірте, їдуть люди.

Станція стає для полярника якимось дивним магнітом, туди хочеться повертатися знов і знов.

Відбір жорсткий. На кожне місце претендує не менш як чотири конкуренти. Детальнішу інформацію можна отримати в НАНЦ, що на бульварі Шевченка в Києві.

Продали за... один фунт

За часів Союзу в Антарктиді працювало 12 радянських станцій. Коли Україна здобула незалежність, жодна з радянських станцій нам не дісталася. Подарувала нам її Велика Британія. Вона мала назву «Фарадей». Для себе британці спорудили нову. Нам продали за... один фунт стерлінгів. Сталося це у 1996 році. 6 лютого над станцією замайорів синьо-жовтий прапор. Назвали її «Академік Вернадський». Відтоді українці розбудовують станцію, споруджену англійцями у 1953 році.

Тут встановлено багато новітнього обладнання: потужний високочутливий магнетометр, який в онлайн-режимі передає наукові дані через супутникову систему INTERMAGNET; сейсмоакустичну систему для спостереження за коливаннями земної кори та багато іншого науково-дослідного обладнання. Клімат у місці розташування станції відносно м’який. Середня температура влітку приблизно 0°C, взимку не нижче 18—20°C. Мінімальна температура, зафіксована на станції, — мінус 47°С.

Станція «Академік Вернадський» розташована на невеликому мисі Марина острова Галіндез. Звідти до Києва 15 тисяч км.

Вінницька область.

Фото надано Анатолієм Руденком.