Майстрині Краматорського волонтерського центру «Разом до Перемоги!» та воїни-танкісти під час відправлення партії маскувальної сітки та інших виробів на передову.

Назад військова вантажівка поверталась із гідним скарбом: невтомні волонтери передали для танкових підрозділів сім сплетених власноруч маскувальних сіток 6х9 м загальною площею 378 квадратних метрів. Також завдяки благодійникам із Краматорська на передову прямували старенький, але придатний до роботи холодильник, коцики на сидіння для механіків-водіїв, подушки, побутові речі.


Майор Володимир Костюк вдячний волонтерам за сприяння захисникам.

Усе для перемоги

Заступник командира танкового батальйону по тилу майор Володимир Костюк вдячно зазначив:

— Ми постійно приїжджаємо сюди, до Краматорська, й волонтери нам завжди допомагають усім, чим можуть: маскувальними сітками, побутовими речами, смаколиками до солдатського столу, ганчір’ям для обслуговування техніки. Цього разу нам дали холодильник і подушки. Всім, чим можуть, вони з нами діляться. Ми їм щиро вдячні за допомогу всім, у чому виникає потреба. Життєво важливу роль у бойових буднях відіграє насамперед маскувальна сітка, оскільки техніку треба постійно зберігати замаскованою.

Співробітництво активістів із цим танковим підрозділом триває з листопада 2020 року.

Приміщенням для спільної роботи учасників волонтерського центру «Разом до Перемоги!» та Українського розмовного клубу «Файно» забезпечує місцева команда депутатів від партії «Європейська солідарність». Обранці від «ЄС» також відшкодовують волонтерам витрати на опалення та, за потреби, на транспорт.

Придбанням матеріалів для шиття тут опікується активістка Надія Калінченкова. Вона піклується про наявність запасу обрізків тканини, дбає про закупівлю сировини, організовує акції зі збирання коштів спільно з іншими 30 волонтерами центру «Разом до Перемоги!».

— Основна команда волонтерів працює з 2014 року — з того часу й допомагаємо українському війську, — каже Надія Калінченкова.

— Де отримуєте сировину для маскувальної сітки? — запитую.

— Різні люди відгукуються. Допомагає й просто «циганська пошта». У когось є знайомі на швейних фабриках, де виробляють матеріали маскувальних кольорів. Також стають у пригоді обрізки тканини — їх надсилають небайдужі люди з усієї України: з Одеси, Прикарпаття, Києва, Харкова. Камуфляжні тканини прямим призначенням надсилають із фабрики, розташованої в Києві.

Щодва місяці волонтери плетуть 800 квадратів маскувальної сітки. Для цього закуповують мішок звичайної рибальської сітки-основи, який коштує п’ять тисяч гривень. Кошти для цього активісти збирають, що називається, з миру по нитці: здають вторсировину, звертаються до спонсорів, приймають пожертви від місцевих жителів. Вагомою підмогою є ярмаркування — благодійний розпродаж сувенірів і предметів декоративно-вжиткового мистецтва під час масових заходів.


Під час плетіння маскувальної сітки.

— Продаємо прикраси, рушники, обкладинки на паспорти, маски, вишиті сорочки, патріотичні футболки з написами «Я козацького роду», еко-торбинки. Все це — ручна робота, й на виручені гроші купуємо сітку-основу, — розповідає Надія Калінченкова. — Коли ми виходимо на наші ярмарки, то чимало людей роблять благодійні внески, не купуючи товари, — вони просто знають, що ці гроші підуть на добру справу. Нещодавно зі Львова надійшла тисяча гривень. Ми навіть не знаємо, від кого. До розмовного клубу «Файно» надсилають літературу — художню, публіцистичну.

«Від кого допомога?» — питаємо. А нам: «Від добрих людей»

За кілька днів після відправки маскувальної сітки танкістам із волонтерського центру на передову вирушила вже наступна партія маскувальної сітки та речей для солдатів.

— Сьогодні чергове відправлення на фронт: дві маскувальні сітки 5х4 та три штуки 5х3 — загалом 85 квадратних метрів. А ще — шкарпетки, коцики, подушки, мішки та збірки українських поезій, — повідомила волонтер центру «Разом до Перемоги!» Валентина Конобрицька.

Але й це — результат не всієї роботи. Чимало надходить термінових замовлень з передової, і тоді майстрині кидають свою поточну роботу або перерозподіляють поза чергою партію раніше зшитих виробів, що призначалися хлопцям із спокійніших ділянок району ООС, де зможуть трохи зачекати.

— Отримують сітку всі, хто просить. Одна частина за ротацією змінилася — на її місце заходить наступна. Номер телефону військові передають наступникам по ланцюжку. Й одразу дзвінок: «Нам потрібні сітки». У сусідній бригаді дізналися — також просять, знову дзвінки... Є і давні друзі: один хлопець товаришує з нашими волонтерами з 2016 року. Ми не шукаємо замовників — замовники нас самі шукають, — наголошує волонтерка Надія Калінченкова. — Та раніше, у складніші для війська часи, виконували більше роботи. Бувало, готували хлопцям їжу. Тепер — лише смаколики — пиріжки, млинці, ватрушки. А років зо п’ять-шість тому готували котлети, м’ясо, накладали у шестилітрові пляшки олів’є. Подружжя Конобрицьких колись зробило 240 пиріжків, а інша волонтерка цілу ніч готувала котлети. Зараз такої гострої потреби немає. Готуємо хіба що солодощі. Також передаємо оселедці, попередньо нарізавши їх шматочками, й домашню консервацію.

У перші роки війни, з 2014-го, шили захисникам білі маскувальні костюми та «кікімори». Тепер потреба в них відпала. Натомість є попит на шкарпетки, їх приносять звідусіль. Господині по домівках розпускають старі светри та в’яжуть. До Часовоярського шпиталю також відправляють труси та футболки для поранених.

Та основна волонтерська продукція зараз — маскувальні сітки й невеличкі подушки, коцики, що є зручними для механіків-водіїв, ковдри.

— Нещодавно знадобилося 500 мішків, — каже пані Надія. — Де взяти? Дали в Інтернеті оголошення, й нам привезли упаковку із 500 мішків. «Від кого?» — питаємо. А нам: «Від добрих людей». Так в Інтернеті й подякували добрим людям.

Щойно — нове термінове замовлення на «нульовку» на сітки, подушки й мішки. Працюємо по шість днів, один день вихідний.

«Якщо не ми, то хто?»

В окремій колекції волонтерского центру «Разом до Перемоги!» та Українського розмовного клубу «Файно» — дитячі вишиванки. Щороку в День української вишиванки, що святкується у третій четвер травня, координатор клубу «Файно» Оксана Муравльова разом зі своїми помічниками проводять патріотичну акцію «Народжені в вишиванках». Активісти за сприяння патріотів усієї країни навідуються до пологових будинків Донеччини й безплатно роздають льолі — вишиті українським орнаментом сорочечки для немовлят. Основну частину виробів майстрині створюють власноруч. Одна з найактивніших трудівниць — Галина Полянська. Минулого року пані Галина вишила 110 із 300 льоль, які надійшли до пологових будинків Донеччини.

Двох синів відправила Галина Полянська на війну. Старшому, Валерію, цього року виповнилося б 52, та повернутися додому йому не судилося, він загинув 26 травня 2015-го. У загиблого залишилося двоє дітей, один із яких закінчив аспірантуру Академії архітектури і будівництва, а другий навчається у харківському університеті. Молодшому синові Галини буде восени 45 років.

Подружжя вчителів виховало обох синів чесними та справедливими людьми. Валерій їздив у 2004 році на перший Майдан. Навесні 2014 року, щойно у Краматорськ і сусідній Слов’янськ прийшла війна, обидва сини Галини Михайлівни возили продукти та іншу допомогу українським військовим на гору Карачун. Потім обидва пішли воювати. «А як же ми?» — запитала. У відповідь: «Матусю, не ображайся. Ви із татом нас такими виховали. Якщо не ми, то хто?».

Доброволець, сержант, снайпер 2-го батальйону спеціального призначення «Донбас» Національної гвардії України Валерій Полянський (позивний «Черкес») воював за Україну з початку літа 2014 року. Пройшов через жорстоке випробування Іловайським котлом. Бойові друзі запам’ятали, як Валерій навчав їх айкідо. Він любив займатися спортом. Ходив у туристичні походи, їздив на змагання зі спортивного орієнтування.

«Впевнена у нашій перемозі, — каже Галина Полянська. — Пишаюся своїми дітьми, й мені не соромно перед народом України. Вони пішли на захист рідної землі, коли ворог намагався загарбати наш край». Визнанням за подвиг Галини Полянської — волонтерки і матері воїнів-захисників — є численні відзнаки та нагороди. Серед них — дві медалі і Козацький хрест 1-го ступеня, яким Галину Полянську нагородив командувач Об’єднаних сил за особисті заслуги із виготовлення маскувальних сіток та іншу невтомну роботу для фронту, для перемоги.

Фото автора.