На знімку: лижі для Василя Гісема — це і спорт, і здоровий відпочинок, й імідж Закарпаття.
Таки варто би заглянути на саме зародження цієї важливої справи. Доведено: лижні види спорту в нинішньому Закарпатті започаткувалися щонайменше на зорі ХХ століття. Тоді у засніжених горах заможні громадяни почали використовувати дощаті пристрої у вигляді лижв для прогулянок — і це ставало престижним відпочинком узимку. А ще — для полювання на звірину. Водночас військовим це пасувало для швидкого пересування — особливо в роки Першої світової війни, коли до території Австро-Угорщини в Карпатах наблизилися російські війська...
Відтоді спливло понад сто років. Із заснуванням спеціалізованих клубів, товариств, федерацій, появою справжніх ентузіастів, фахівців своєї справи у краї поступово сформувалася система лижних видів спорту. Про неї можуть багато розповісти такі гуру в цій царині, як, до прикладу, Йосип Тур із Рахова (у радянські часи тут була одна з кращих гірськолижних шкіл у СРСР), Андрій Берегій зі Сваляви (викладав в інституті — тепер Львівський державний університет фізичної культури — та був тренером жіночої збірної України з гірськолижного спорту) чи тренер зі спортивного орієнтування Олександр Цепурдей із Мукачева, котрий натрапив на цікаві матеріали в чехословацькій пресі 1920—1930 рр. і знає чимало про перші роки становлення лижних видів. У новітньому періоді їх розвитку неабияк сприяє і Василь Гісем, який уже 25 літ працює на громадських засадах або виконавчим директором, або, як тепер, головою Закарпатської обласної федерації лижного спорту. Не просто виконує чиновницькі обов’язки, а їздить на змагання, цікавиться життям спортсменів, допомагає в придбанні інвентарю... Притому переконаний: лижі для області — як гуси для Риму в часи галльських племен. Пояснює чому: йдеться про справжню візитівку краю. Тут вам і спортивний імідж (чого варта участь в Олімпійських іграх!), і рекреаційно-туристичний потенціал (вважає, що тиждень активного відпочинку взимку в горах замінює місяць перебування на морі влітку!). А отже, у підсумку ідеали здорової нації стануть ближчими. Вагомим є й формування фінансової складової. Вона пов’язана зі створенням робочих місць та відрахуваннями до бюджету.
Ті самі учорашні маститі лижники стануть інструкторами й навчатимуть лижування нових його любителів.
Та від початківців до учасників Олімпійських ігор простягається цілий ланцюг, ланки якого необхідно постійно та міцно з’єднувати. Василь Михайлович переконаний: насамперед потрібно відродити програми із залученням учнів до катання в горах. Виділяти під це шкільні автобуси, привчати дітей (не лише з місцевого населення) до занять на свіжому повітрі. Частково такий підхід уже запроваджували на Мукачівщині. В. Гісем вважає також правильним, що депутати обласної ради за порозуміння з обласною державною адміністрацією (особливо за підтримки тогочасного профільного управління на чолі з Іваном Голубкою, а потім Іваном Митровцієм) правильно вчинили, підтримавши ініціативу федерації та відкривши на Закарпатті 2000 року перший в Україні Центр олімпійської підготовки.
Це дало можливість у 2010-му підготувати ледь не півтора десятка збірників України, із яких аж п’ятеро поїхали на Олімпіаду до Ванкувера. Йдеться про представників акробатичного фристайлу Станіслава Кравчука та Енвера Аблаєва, сноубордистів Йосипа Пеняка і Аннамарі Чундак, гірськолижницю Анастасію Скрябіну. А ще ж були висококласні гонщики брати Білосюки, гірськолижниці Катерина Пеняк, Тамара й Олена Гісем... Зрештою, краяни з 2002 року брали участь в усіх «білих» Олімпіадах за часів незалежності України! Притому йдеться про імена, не привезені звідкись, а виховані або ж підготовлені вже на Закарпатті, у місцевих школах спортивних товариств. Усі такі спортсмени представляли край і державу на престижних міжнародних змаганнях і досягали помітних успіхів.
На жаль, ті, кого нинішній очільник В. Гісем називає «золотою командою Януковича», досить швидко звели успіхи до мінімуму, оскільки декларували одне, а діяли інакше. «У період 2010—2020 років діяльність у ставленні до розвитку лижних видів спорту в краї називаю не інакше, як тероризмом. Чого варте лише ставлення до провідних фристайлістів Енвера Аблаєва і Станіслава Кравчука, котрі після завершення кар’єри не змогли працевлаштуватися в області, проте згодом стали тренерами збірної України й вкотре довели свою профпридатність, — резюмує нинішній очільник федерації. — Негативні наслідки мало пропагування масовості без спорту високих досягнень, фінансування в ручному режимі, розпочався стрімкий занепад товариств, було втрачено зв’язок федерації та профільного управління, почали виникати проблеми із забезпеченням, проведенням зборів, створенням умов підготовки. А успіхи, яких вдавалося досягти, виникали швидше всупереч, а не за підтримки».
На щастя, нова влада ситуацію покращила. У лави лижників влилися нові перспективні таланти. До Аннамарі Чундак, котра вийшла з декретної відпустки й швидко набрала потрібної форми, додалися гірськолижники Іван Ковбаснюк, Левко Цібеленко, сноубордистка Надія Гапатин, фристайліст Олександр Окіпнюк. Вони почали демонструвати серйозні успіхи на міжнародних стартах. І сьогодні це та реальна обойма, на яку покладають олімпійські надії у поєднанні з зусиллями обласної влади, ЦОПу та самої федерації. Звичайно, основних перемог чекають від фристайлістів і сноубордистів, де конкуренція значно «вужча», ніж у гірськолижників.
— Уявіть тільки: якщо у жінок на серйозному рівні гірськолижним спортом займаються приблизно 12 тисяч осіб, у чоловіків — 15 тисяч, то вже потрапляння в ТОП-500 вважається значним успіхом! А на Олімпіаді взагалі розігрується для них тільки 11 комплектів медалей, — каже В. Гісем. — Та це вершина айсберга. А в його основі той факт, що на лижах можна кататися змалку практично до глибокої старості. Низка країн узагалі побудувала на гірських лижах свої бюджети. Зрештою, чого далеко ходити? Одна фабрика в Чопі виготовляє 1 мільйон 200 тисяч пар лиж на рік, а мукачівська — значно більше!!!
Лижний інвентар на Закарпатті виготовляють у тісній співпраці спортсменів із конструкторами. В. Гісем підкреслює: «На лижах під назвою «Тиса» місцевої торгової марки олімпійський чемпіон Олександр Абраменко (із котрим, до речі, працює мукачівський тренер Енвер Аблаєв) виборов «золото». І вони виставлені в Лозанні (Швейцарія), у музеї олімпійської слави Міжнародного олімпійського комітету. Зрозуміло, що це також прославляє наш невеликий гірський регіон».
В. Гісем підтримує ініціативу столичної влади, зокрема Президента України, щодо проведення Олімпійських ігор у Карпатах. А щоб це стало більшою реальністю, виступив з ініціативою організувати на Закарпатті Міжнародні спортивні ігри школярів за аналогією до тих, які були в Ужгороді 1990 року в своєму «літньому» варіанті.
Реалізація такої ідеї дасть змогу випробувати новозбудовану базу, організацію проведення заходу, щоб потім і на найвищому рівні продемонструвати всьому світу можливості України. «Лижі ще залишать яскравий слід в історії Закарпаття», — переконаний Василь Гісем.
Василь НИТКА, Володимир ТАРАСЮК, член Асоціації спортивних журналістів України.
Ужгород.
Фото Василя НИТКИ.
