Юлія Сахневич демонструє плакати 1930-х років.

Скорочення штату і переведення працівників на півставки, вимушене порушення температурно-вологісного режиму зберігання унікальних фондів друкованої продукції, відсутність коштів на оплату за тепло, воду і електроенергію — такі реалії, обумовлені недофінансуванням Державної наукової установи «Книжкова палата України імені Івана Федорова», ставлять під загрозу її існування та ефективну роботу.

— Діяльність «Книжкової палати» здійснюється у відповідності до Закону України «Про видавничу справу», — каже директор установи доктор технічних наук Микола Сенченко (на знімку). — На жаль, чи не вперше більш як за сто років свого існування Палата не отримала достатньо коштів на виконання функцій, визначених законодавством. Таке враження, що хтось хоче знищити документальну пам’ять України. Цьогоріч нашій науковій установі доведено фінансування у сумі 11 мільйонів 998 тисяч, що на 252 тисячі менше, ніж у 2020-му. З 1 січня уряд підвищив показник рівня мінімальної заробітної плати, а кошти для Книжкової палати не виділив. Не вистачає десь 2,5 мільйона хоча б на формальну зарплату всім працівникам (середня зарплата в нас — 7 тисяч гривень!). Є два варіанти — мусимо скоротити майже 30 осіб або частину працівників перевести на півставки зі зменшенням функцій, які вони повинні виконувати.

Більша частина колективу палати, площа якої із сховищами 10,5 тисячі квадратних метрів, це технічні працівники, зокрема, прибиральники й охоронці. Якщо скоротити їх, то як забезпечити чистоту і порядок на семи поверхах сховищ, а якщо науковців і фондозберігачів — то хто опрацьовуватиме періодичні видання, які щодня згідно із Законом «Про обов’язковий примірник документів» надходять до установи?

«Книжкова палата» — це історія України день за днем, — зазначає Микола Сенченко. — У нас найбільший фонд друкованої продукції в Україні. Ми отримуємо та довічно зберігаємо всі газети й журнали, що виходять у всіх регіонах країни — щороку 120 тисяч примірників документів: періодика, плакати, книги, листівки. Ми їх повинні обробити, провести через дезкамеру, газети переплести, помістити на полиці.

У фондах палати зберігаються унікальні видання — газети 1917—1918 років, періодика 1930-х років, якої немає в жодній іншій книгозбірні і якою цікавляться навіть у Гарварді, а ще 1 мільйон 200 тисяч книг вісімдесятьма мовами, що побачили світ на території України.

Необхідною умовою збереження друкованої продукції є відповідний температурно-вологісний режим. Директор палати із жалем констатує, що для його дотримання не вистачає коштів. Він каже, що влітку в книгосховищі буває плюс 25 і більше, за необхідних 17 градусів, а взимку температура опускається інколи до 0 і навіть мінус 5, що вкрай шкідливо для видань.

— Цьогоріч жодної копійки не виділено на опалення головного корпусу і книгосховища, на електроенергію, — продовжує Микола Сенченко. — В нас змонтована система кондиціонування повітря, що має підтримувати температурний режим у сховищах, але немає коштів на її функціонування. Відсутність фінансування не дає можливості провести ремонт приміщень, реконструкцію резервного поверху книгосховища, обладнати його системою автоматичного пожежогасіння і охоронною сигналізацією. Немає коштів навіть для того, щоб закупити стелажі для розміщення нових надходжень.

Ініціював Огієнко, підписав Винниченко

«Книжкова палата України» була створена в розпал війни з більшовицькою Росією — 24 січня 1919 року. Виявом справді державницького мислення стала підготовка міністром народної освіти УНР професором Іваном Огієнком, головноуправляючим справами мистецтв та національної культури Петром Дорошенком та головою архівно-бібліотечного відділу Міністерства народної освіти Вадимом Модзалевським двох законопроектів — про утворення Головної Книжкової Палати в Києві як осередку, що не тільки має реєструвати і обліковувати книжкові багатства, а й науково систематизувати всю друковану продукцію, і про обов’язкове надсилання друкарнями, літографіями, металографіями та іншими подібними закладами примірників усіх видань. До законопроекту було додано пояснювальну записку, де зазначалося: «Необхідно почати утворення конче потрібної інституції — Книжкової Палати, в якій науково підготовлені люди, знайомі з книжкою та друком взагалі, мали б можливість підрахувати все книжне багатство, набране в попередні часи, та розібратись у ньому».

Не менш важливим завданням Палати було наукове опрацювання всієї друкованої продукції: «…вона мусить вишукувати, винимати, групувати, систематизувати по галузям наук, найпотрібніших питаннях, тощо, і нарешті оголошувати свою роботу на загальне повідомлення та користування». «Закон про утворення Головної Книжкової Палати в м. Київі та про асигнування в розпорядження Головноуправляючого Справами Мистецтв та Національної культури 50 000 карбованців на організацію цієї палати» підписали голова Директорії В. Винниченко, члени Директорії А. Макаренко та П. Андрієвський, член-секретар С. Петлюра, член-секретар Ф. Швець, голова Ради народних міністрів В. Чехівський та міністр народної освіти І. Огієнко.

Одночасно зі становленням палати відбувалося і відродження вітчизняного книговидавництва. За часів УНР, у 1917 р., кількість видавництв в Україні зросла з 15 до 107, у 1918-му — до 154. Тільки в Києві діяло 50 видавництв, у яких вийшло 1 600 найменувань книг! Працювали й 130 київських та 280 провінційних друкарень.

— Усі країни світу мають аналогічні установи, — каже Микола Сенченко. — Сьогодні немає держави, яка б не реєструвала твори власного друку і не видавала б літописів національної бібліографії. Слід зауважити, що Книжкова палата України змогла зберегти всі свої фонди у Другу світову війну! У той час вона працювала у Харкові. Газетний архів знаходився у приміщенні німецької комендатури, та які б холоди взимку не стояли, газети не палили.

Усі документи цінні

У фондах Палати 15 мільйонів одиниць зберігання. Найстаріші газети датуються 1917 роком.
— Палата створена в 1919-му, тож за період 1917—1918 років видань небагато, — каже завідувачка відділу «Державний архів друку» Юлія Сахневич.

Вона дістає з полиць пожовклі за минуле століття «Робітничу газету», газету «Земля і воля», видання 1930-х — «Шахтарка», «Голос робсількора», «Красный библиотекарь», «Печать и революция», «Колгоспним шляхом», орган Верхньодніпровського райпарткому, райвиконкому і райпрофспілки, де в січні, лютому 1933-го мало не щодня друкувався перелік колгоспів, занесених на «чорні дошки». В ті роки виходила ціла низка спеціалізованих журналів — «Уголь», «За винахідництво», «Медичний журнал», «Дерматологія», «Уголь и железо» тощо.

На полиці сховища чекає дослідників сатиричний журнал «Гедз», що радував читачів у 1918-му і надавав перевагу політичній карикатурі.

Загалом у фондах Книжкової палати нараховується 500 тисяч примірників різноманітних журналів. А ще аркушеві видання, картографічні, нотні, плакати. За ними можна вивчати історію, зокрема добу національно-визвольних змагань 1917—1921 рр., коли уряд УНР видавав агітки-відозви до населення — «Трудовий народ України мусить прогнати комуну і чорну сотню з своєї землі!», «Хто не хоче мати шию в ярмі, нехай негайно стає до мобілізації до української народної армії» (1919 р.). Серед видань Міністерства преси УНР є і листівки, тексти яких підсилює карикатура: «Наші орють, комуністи поганяють» (липень 1918 р.). У Книжковій палаті можна ознайомитися і з прижиттєвими виданнями Михайла Грушевського, поетів «Розстріляного Відродження» Миколи Зерова, Михайля Семенка та інших.

— Наші видання збереглися у тому вигляді, в якому побачили світ, — каже Юлія Сахневич.

Ці книги перебували в спецфондах і були недоступні читачам, тож на їх сторінках відсутнє замальовування чорнилами чи інші пошкодження, що практикувалося у часи сталінізму.

— Ми не робимо переоцінку цінності документів, як деякі бібліотеки, що утилізують, на їхню думку, старі чи неактуальні видання. Для нас усі документи цінні, — додає Ю. Сахневич.

Чи продовжиться літопис національної бібліографії?

Окрім, власне, зберігання вже виданих книжок, Книжкова палата виконує функції національного агентства України Міжнародної стандартної нумерації книг (ІSBN), нотних видань (ISMN) і періодичних видань (ISSN). Тобто, видання описуються і потрапляють у світову та всеукраїнську бібліографічну систему й стають доступними для пошуку.

— У нас функціонує і постійно актуалізується електронний каталог «Книги за роки незалежності України», — каже Микола Сенченко. — Пошук книг і брошур проводиться в автоматичному режимі за багатьма параметрами: автор, назва, видавництво, рік і місце видання, міжнародний стандартний номер книги ІSBN, номер універсальної класифікації УДК. Також створено автоматизовану систему «Видавнича діяльність України», до якої входить автоматизована система «Статистика друку».

Книжкова палата також є відповідальною за методичне забезпечення впровадження в Україні Універсальної десяткової класифікації як міжнародної класифікаційної системи (у зв’язку з припиненням використання Бібліотечно-бібліографічної класифікації).

Колектив Книжкової палати став ініціатором розроблення Державної цільової програми створення єдиної інформаційної системи «Періодика України», працює над проектом «Пам’ять України», що передбачає переведення в електронну форму різних видів документів: рукописних, друкованих, звукозаписів, кіно- і фото, цифрове фотографування музейних колекцій, створення веб-порталу «Пам’ять України» і поступове наповнення його інформацією про країну — її історію, архітектуру, археологію, видатні пам’ятки, мистецтво, визначних діячів тощо.

Ще один напрямок роботи установи — наукова діяльність. Двічі на місяць у її стінах формуються і видаються державні бібліографічні покажчики — літописи книг, журнальних і газетних статей, авторефератів, рецензій, ведуться книгознавчі дослідження. Цього року вперше в серії «Документальна пам’ять України» вийшла друком монографія Лариси Дояр «Книги і періодика України в історичному контексті: 1917—1928 роки». Це видання вже знайшло своє місце на полиці сховища, а от для наступних видань такого місця може й не бути.

— Площ у книгосховищі фактично вже немає, — зазначає директор Палати. — Нам по суті вже ніде зберігати обов’язковий примірник. Необхідно сім мільйонів гривень для проведення ремонту другого поверху, який ми хотіли б обладнати під книгосховище, закупки стелажів для розміщення нових надходжень, модернізації систем пожежогасіння і кондиціонування. Це дасть можливість розміщувати нові надходження ще протягом двох-трьох років. На порядку денному і будівництво другої черги книгосховища. Якщо ці питання не будуть вирішені, вже за кілька місяців Книжкова палата не зможе приймати нові книги, листівки, плакати. Тому постане необхідність тимчасового призупинення приймання видань згідно із Законом «Про обов’язковий примірник документів» і зберігання їх в Державному архіві друку. Мабуть, доведеться зобов’язати видавництва до вирішення питання фінансування і модернізації другого поверху книгосховища зберігати обов’язковий примірник у себе. До того часу, поки така можливість не з’явиться у Книжковій палаті. До речі, вартість будівництва нового книгосховища Книжкової палати, якого вистачить Україні на 40—50 років,тотожна вартості одного кілометра дороги. Дорога Книжкової палати пролягає з минулого в майбутнє...

Фото Георгія ЛУК’ЯНЧУКА.