Когось просто налякали хижим виглядом, а десь і залишили свій кривавий слід. Та чи насправді такі небезпечні гості з лісу, що подекуди надвечір люди бояться пройти селом?

У Шарках, що неподалік Деражні, кажуть, сталося досі нечуване: собаку, який жив у дворі, загризли вовки. Мало того, вони відтягнули його тіло на сусідню вулицю і там з’їли. Про це розповіла хазяйка собаки. І багатьом навіть показувала місце, де відбулася ця розправа.

Мовляв, посеред ночі почула, як собаки у дворі підняли гучний гавкіт. Шуму наробили багато — бо їх аж четверо. Жінка, коли вийшла, нікого не побачила, зате примітила на землі сліди крові, котрі вели до закинутої хати. Але й там вже нікого не було — лише кров та собача шерсть.

Та як таке могло статися? У селі давно ніхто не чув і не бачив вовків. А щоб ті нападали на свійських тварин, а тим паче на собак, годі й говорити. Лише старожили пригадують дуже давні історії, коли вовки і справді лякали людей, виходячи до них десь на польовій дорозі. Але було це дуже давно, ще у повоєнні роки. Та навіть тоді ніхто не говорив про те, що сіроманці напали на кого-небудь.

Але власниця собаки була переконана, що в її дворі таки побували вовки-вбивці. Тож уже зранку зателефонувала до районної організації мисливців і рибалок, розповіла про все, що сталося.

Випадок зацікавив єгерів. Вони побували на місці події, але слідів, які свідчили б про те, що це був саме вовчий бенкет, не побачили. Місцеві мисливці навіть обстежили навколишні лісові угіддя, але не виявили нічого підозрілого.

А тим часом селом уже поповзли чутки, що хтось десь бачив вовчий слід. Та й жінка, з чиєї господи розпочалася вся ця історія, впевнена, що вовки ще раз навідувалися до неї. Точніше, розповідала, що щось сіре пробігло її подвір’ям. Але вона не впевнена, що це був саме вовк, бо в житті не бачила цих тварин.

Ці розмови і припущення все-таки налякали людей у селі. І багатьом тепер ввижається то вовчий слід на снігу, то як щось сіре біжить по вулиці.

А тут до цих розмов додалися ще й оповідки мисливців про те, що під час полювання можуть атакувати дикі лісові коти. Кажуть, особливо частими такі зустрічі були в угіддях біля Городка, Сатанова та у Кам’янець-Подільському районі. Причому розповідають, що коти були дуже агресивними і їх довелося застрелити.

Щоправда, дехто із мисливців зізнається, що стріляв тому, що переплутав кота з лисом. А комусь довелося стріляти через те, що кіт під час полювання на зайців раптом вискакував із чагарників та нападав на мисливського собаку...

Мисливці зізнаються, що іноді й вони були налякані агресивними тваринами, тому й стріляли у здоровенних котів. Але ніхто точно не впевнений, що поцілив саме у лісового чи очеретяного кота. Бо таких насправді мало хто зустрічав. Адже обидва — це підвиди диких котів, що внесені до Червоної книги, а значить, у природі їх залишилося так мало, що побачити їх — велика удача.

Вони насправді доволі великі — мають до метра довжини і важать до дванадцяти кілограмів. Зазвичай мешкають у лісах і чагарниках біля водойм. Очеретяні коти, або їх ще називають болотними рисями, — хижі тварини. Як і всі їхні родичі, полюють на птахів, мишей, плазунів. А ще попри стале уявлення про те, що коти не люблять і навіть бояться воду, ці пухнастики добре плавають, навіть пірнають та ловлять рибу.

Біологи стверджують, що вони мешкають здебільшого у Карпатах, Кіровоградській, Одеській та Вінницькій областях. Але і в лісових угіддях Хмельниччини їх можна зустріти. Хоча насправді це велика рідкість, бо зазвичай ці коти дуже обережні, добре маскуються і намагаються зайвий раз не потрапляти на очі ані людям, ані тваринам.

Про те, щоб стріляти у такого кота, і мови бути не може. Адже уже сорок років, як він занесений до Червоної книги України. За його вбивство може загрожувати штраф до восьми тисяч гривень.

Тож і до мисливських оповідок про те, як вдалося вбити велетенського кота, який кидався на собак і людей, варто ставитися з обережністю.

Але й відкинути розмови про те, що дикі коти чи вовки нападають на людей та домашніх тварин, теж немає як. Особливо тоді, коли вони розповсюджуються так швидко.

Досвідчені мисливці та біологи припускають, що у більшості випадків це можуть бути здичавілі собаки чи коти. Коли люди виганяють їх, позбавляють своєї уваги та піклування, ті й справді можуть перетворюватися на дуже агресивних. Що ж, тварина просто віддячує тим, що сама отримала від людей.

Але є ще одна причина для появи кровожерів. Не тільки вовки, які шматували людей, чи коти, що кидалися на домашню птицю та собак, а й вовкулаки та обертні не раз з’являлися у наших лісах. Здебільшого було це у непевні періоди історії, коли людям доводилося переживати складні, а то й загрозливі для життя часи. А потім усе минало, стихало, і про кровожерливих хижаків забували на довгі десятиліття. То, може, і ті, що останнім часом зачастили до людських дворів, невдовзі знову повернуться до лісових хащів, де їх ніхто не бачить і вони нікому не страшні?

Хмельницька область.

Фото з відкритих джерел.