Як зазначив голова інституту Антон Дробович, «ця платформа стане в пригоді фахівцям, які працюють з історією, зокрема з методом усної історії, а також журналістам і всім, хто цікавиться нещодавнім минулим», та буде «живим, доступним, популярним інструментом для пошуку історичної правди» і підвищить обізнаність громадян. Він також зазначив, що формат усноісторичних досліджень — це цікавий і плідний напрям, який варто промотувати.
Збір свідчень про різні події новітньої історії розпочався одразу після завершення Революції Гідності навесні 2014-го. За сім років історикам, музейникам, громадським активістам і приватним дослідникам вдалося зібрати понад 1 600 інтерв’ю різної тематики, що передані в інститут для зберігання й оприлюднення. Головний спеціаліст сектору обліку та збереження усних джерел УІНП, координатор роботи з розробки та наповнення архіву усної історії, кандидат історичних наук Тетяна Привалко наголошує, що ідея створення онлайн-ресурсу з’явилася тоді, коли стало зрозуміло, що свідчень фіксується більше, ніж вдається оприлюднити у видавничих серіях — до книжок нині увійшла лише п’ята частина спогадів.
Тетяна Привалко, презентуючи онлайн-архів, зауважила, що на ресурсі поки що представлено перші 100 записів — це розповіді про Євромайдан, російсько-українську війну та український визвольний рух. Серед свідчень — інтерв’ю з відомим науковцем-релігієзнавцем, громадським діячем, членом ініціативної групи «Першого грудня», політв’язнем так званої «ДНР» Ігорем Козловським, котрий перебував у полоні терористів аж два роки. Інтерв’ю з ним було записано невдовзі після звільнення з катівень Тетяною Привалко 28 лютого 2019 року в приміщенні Українського інституту національної пам’яті. Учений розповів, що народився він на Донеччині, де його предки по лінії матері мешкали щонайменше із 18 століття — він корінний мешканець захопленого російсько-терористичними угрупуваннями регіону. Закінчив історичний факультет Донецького національного університету, був стипендіатом міжнародної стипендії, у Донецьку працював понад двадцять років у державних органах влади, на викладацькій роботі в різних навчальних закладах. З 2011-го, на думку Ігоря Козловського, на Донеччині починається руйнація всього українського.
«З 2013 року було зрозуміло, що відбувається щось надзвичайне, — каже науковець. — Від самого початку я і мої друзі, мої учні підтримали Майдан. І розпочався наш невеликий донецький Майдан. Там збиралися наші однодумці, люди, яких ми знали. Які вже давно говорили про те, що на Донеччині, взагалі, на Донбасі, є процеси ідеологічного вторгнення на нашу територію так званого русского мира. Для мене вже тоді було зрозуміло, що «русский мир» — це реваншистська ідеологія. Реваншистська ідеологія, яка під тими чи іншими ідеологічними гаслами або під релігійним одягом, спрямована на відтворення імперії.
Російської імперії, включно з Радянським Союзом. Імперії як такого утворення, де нівелюється все національне, все людське, створюється система, практично тоталітарна. І тому вже виходили на Євромайдан з розумінням того, що перед нами глобальний вибір. Глобальний вибір — або переможуть сили, які нас тягнуть, знову ж таки, в «тайожний союз», або все ж таки ми будемо рухатися до сім’ї вільних народів. І от, коли починаються в лютому трагічні події на Майдані, частина наших хлопців, які були присутні на донецькому Майдані, поїхала до Києва...»
Ігор Козловський пригадує, що 23 лютого, у День пам’яті загиблих на Майдані, біля пам’ятника Тарасу Шевченку в центрі Донецька, який терористи вже знесли, активістів оточили агресивні люди з битками, котрими керували представники влади. «Це було якраз неподалік обласної адміністрації. Голова Шишацький стояв і фактично керував ними, нацьковуючи на нас, і кажучи, що приїхали бандери. Ми стояли, це був такий мітинг-реквієм. І була вже й міліція агресивно налаштована проти нас», — каже Ігор Козловський. 1 березня на площі Леніна вже зібралися «вони». «Там не було жодного знайомого, ми їх не знали, це були чужі люди. І вже тоді ми побачили автівки з російськими номерами», — продовжує Ігор Козловський. — Коли був у полоні, зустрічав людей, які карні злочинці, які розповідали, як вони штурмували Макіївську адміністрацію. Сказали, що в них був зв’язок з такими самими карними злочинцями з Росії. Їм запропонували захопити адміністрацію. Вони захопили. І що серед тих, хто захоплював, взагалі не було звичайних людей. Це були дійсно карні злочинці».
3 та 5 березня в центрі Донецька на підтримку України зібралися спочатку тисяча, а потім десять тисяч осіб із синьо-жовтими прапорами. Проти активістів застосували силу, кидали світлошумові гранати. Мітинг захищали хлопці з фан-клубу «Шахтаря» — тоді пролилася перша кров, а 13 березня був убитий активіст Дмитро Чернявський з Макіївки, похований на тимчасово окупованій Донеччині під чужим іменем, аби могилу не сплюндрували «брати».
У своєму інтерв’ю Ігор Козловський розповідає про те, як у Донецьку почалося захоплення адмінбудівель. «Знову ж таки, місцева влада дозволяла. І міська рада. Той самий Лук’янченко (донецький міський голова. — Авт.) навіть виправдовував їхні дії. Казали, що це ніякі не сепаратисти, це наші. А зараз він тут відпочиває спокійно, і постійно на зв’язку з тими самими сепаратистами. Чому я знаю, тому що був у СІЗО в одній камері із заступником міського голови Донецька, і він мені розповідав про те, що він постійно на зв’язку з тодішнім псевдомером Мартиновим, і керує фактично. Тобто представники Партії регіонів таки не залишилися за лаштунками, вони зберігають там своє майно, щоб ніхто не розкрадав. І вони досі не покарані. Це жах», — каже науковець.
З повним інтерв’ю політв’язня можна ознайомитися за посиланням ui.uinp.gov.ua.
Як зазначають в УІНП, онлайн-колекція буде постійно доповнюватися.
«Вихід в онлайн — велика відповідальність за те, як далі використовуватимуться зібрані спогади, — зазначила завідувачка сектору обліку та збереження усних джерел УІНП Тетяна Ковтунович. — Як державна установа ми повинні надати рівний доступ до матеріалу всім користувачам. Звісно, насамперед сподіваємося, що спогади з архіву опрацьовуватимуть науковці. Але онлайн-ресурс також розрахований на широкого читача, тому що ці спогади є своєрідними кінематографічними історіями».
Партнерами Українського інститут у створенні та наповненні онлайн-архіву усної історії стали Фонд збереження історії Майдану, Національний музей Революції Гідності, Архів національної пам’яті, Українська асоціація усної історії, Центр дослідження визвольного руху, Центр усної історії Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
