Якби у школі села Волиця, що у Красилівському районі, кілька років тому батьки і вчителі опустили руки, хто знає, чи вдалося б її зберегти. Адже з кожним роком кількість дітей зменшувалася. Тож шлях то малокомплектної, а відтак і до закриття був уже майже прокладений.
Насамперед громада подбала про «обличчя» закладу: відремонтували, осучаснили приміщення новими меблями і приладдям. Та коли стало очевидним, що місцевих дітей заледве набирається по кілька на клас, почали запрошувати школярів із навколишніх сіл Дубища, Новодубища та Заставок. У результаті майже третина теперішніх вихованців — приїжджі.
Сьогодні близько дванадцяти тисяч маленьких подолян живуть в одному селі, а навчатися змушені в сусідньому. І коли мова заходить про оптимізацію мережі, виживає той заклад, де директор із колективом виявилися спритнішими, краще подбали і про організацію навчального процесу, і про побутові зручності.
У Михайлівецькій школі того самого району питання про реорганізацію не стоїть. Але те, що вона залишається менш конкурентною на сучасному ринку освіти — факт. Хоча б тому, що до початку опалювального сезону заклад виявився не готовим через недофінансування ремонтних робіт.
Заклад, утім, не з гірших. Не так давно громада за підтримки районної влади реалізовувала тут енергозберігаючий проект, який фінансувався Європейським Союзом. Завдяки йому замінили вікна на пластикові. На жаль, чимало фінансових питань школам доводиться вирішувати у так званому ручному режимі: хто зумів домовитись, той і при грошах. Причому домовлятись доводиться з батьками, спонсорами, благодійниками і навіть представниками влади.
