...Такі дива придумали умільці з Городка
Уявляєте такий собі гібрид мопеда і танка — із гусеницями на колесах? Навіть той, хто далекий від захоплення мотоциклами, не пропустить його. Спочатку він викликає подив: для чого ці викрутаси? Але після спілкування з авторами моделі стає зрозуміло, що їхня технічна фантазія може згодитись багатьом у житті. До речі, як і інші винаходи цих майстрів.
Можна і Говерлу здолати, і через багнюку пройти
Свій виріб автори представляють як перший у світі гусеничний одноколісний повнопривідний мотоцикл. Його придумали четверо приятелів, котрі захоплені технікою. Кажуть, незвичний зовнішній вигляд — це не найголовніше у ньому. Найцінніша знахідка — два приводи: передній і задній. У звичайних моделей — тільки один, тож подвоєна конструкція робить цей транспорт надзвичайно потужним. Йому не страшні ніякі дороги та перепони.
— Якщо б він міг чіплятись, то їхав би навіть по вертикальній поверхні, — пожартував один із конструкторів Борис Івасюк.
Та в цьому жарті є частка істини. Мотоцикл і справді може долати дуже круті схили. І підтвердив це, коли впорався з підйомом на Говерлу. Щоправда, винахідники зізнаються чесно: мотоцикли-скелелази вже не дивина в автосвіті. Вперше вони побачили такий двопривідний у росіян. Той здолав навіть Ельбрус. Дізнавшись про це, наші кулібіни вирішили й собі зробити щось схоже.
Попрацювали над кресленнями, у своїх майстернях відшукали все, що може згодитися в роботі, прикупили двигун, і... не минуло й двох років, як з’явився їхній мотоцикл «ЦІВАР».
— Такий виріб задумували не просто як технічну цікавинку, а як своєрідний конструктор, на базі якого можна створювати функціональні транспортні засоби, — пояснює ідею один із її авторів Андрій Тернавський.
Додав до запропонованого модуля деякі компоненти — і ось тобі всюдихід для сільської медицини, бо, як запевняють конструктори, мотоцикл може їхати ледь не по руль у багнюці. Для бездоріжжя кращого не придумати. Узяти його на озброєння можуть і сільські міліціонери. Адже часто дільничним доводиться обслуговувати по кілька сіл, не маючи транспорту під рукою. А вартість такої новинки невисока. Та навіть для рятівної служби міг би згодитись «ЦІВАР»: приладнали до нього помпу — ось тобі пожежна машина.
Ідей багато — практики мало
Здається, ідеї просто миттєво народжуються в головах у цих технарів. Але втілювати їх у життя дуже важко. Чимало запропонованих технічних новинок так і залишилися виконаними лише в єдиному екземплярі.
Майстри готові поділитись ідеями не тільки з однодумцями, гуртками технічної творчості, а й з інвесторами, котрі можуть упровадити новинки у виробництво. Але останніх переконувати найважче.
Створюється враження, що потужний бізнес не зацікавлений ані у розвитку вітчизняного машинобудування, ані у підтримці технічної думки.
При цьому йдеться не просто про технічні дивацтва, а про серійний випуск справді корисної і потрібної в житті техніки. Городоцькі механіки зізнаються: вони не настільки геніальні, щоб укотре придумувати велосипед, навіть і у вигляді мотоцикла. Випуск подібних до «ЦІВАРа» моделей давно налагоджено в різних країнах, і лише для українців така техніка залишається невідомою. Та й ціна закордонних варіантів сягає 20—30 тисяч доларів. Тоді як собівартість городоцького саморобного зразка не перевищила трьох тисяч гривень.
Зрозуміло, що запропонований варіант, виготовлений у домашній майстерні, не підходить для масштабного промислового виробництва. Треба попрацювати дизайнерам, інженерам-технологам, іншим фахівцям, щоб надати виробу досконалого вигляду та технічних характеристик. Та з усім цим можна впоратися — були б охочі. А їх немає. Тож «ЦІВАР» разом із іншими місцевими технічними дивовижами можна побачити хіба що в городоцькому краєзнавчому музеї або під час святкових демонстрацій.
Залий у бак... відходи
Щоправда, деяким винаходам пощастило більше. Моделюючи транспортні засоби, конструктори не забули і про пальне до них. А тому придумали свою установку для його отримання. Вона може виробляти замінники дизпалива, бензину та мазуто-солідолу. А найголовніше — для їх виробництва підійде стара поліетиленова плівка, тепличне накриття, пластмасові пляшки — словом, будь-які полімерні відходи.
Винахідники можуть запропонувати кілька варіантів таких установок — від потужних, що працюють на промисловій основі, до невеликих пересувних, які видають готову продукцію просто на вантажівці. До речі, такою користуються і самі розробники.
Переваги мобільного міні-заводу очевидні. Він може сам дістатись туди, де вже зібрані запаси відходів, на місці переробити їх на пальне і, за необхідності, одразу ж залити у баки тракторів чи машин.
— Таке виробництво практично безвідходне, — розповідає один із авторів проекту Андрій Тернавський. — Вихід готового продукту становить 97 % від маси завантаженої сировини.
Щодо якості альтернативного пального, то тут винахідники наводять висновки Інституту молекулярної хімії, які підтверджують, що за складом воно не поступається традиційному, а, приміром, за таким показником, як вміст сірки, навіть краще. Та й за ціною замінники можуть сміливо конкурувати із традиційним нафтовим продуктом: собівартість літра не перевищує шести гривень.
Усі показники — не теоретичні, а практичні, адже на цій дослідно-експериментальній установці майстри працюють уже шостий рік. Свого часу нею зацікавилась одна з компаній, що виробляє напої у пластикових пляшках. За вимогами екологічного законодавства, вона зобов’язана утилізувати використану тару, бо інакше їй загрожують чималі штрафи. Тож розглянули запропонований варіант і навіть створили підприємство, яке переробляє відходи на пальне.
Автомобіль з установкою, дизель-генератором та пресом може під’їхати у будь-який населений пункт і там переробити пластик. Уже кілька років поспіль підприємці не тільки з Городка, а й із сусідніх Чемерівців та курорту Сатанів поряд зі своїми торговельними закладами ставлять мішки, куди збирають використаний пластиковий посуд. А далі — справа техніки: за годину установка виробляє до десяти літрів пального. Тож тільки підставляй баки для заправки.
Та, на жаль, далі дослідно-експериментального варіанта справа так і не пішла. Інвесторів, готових вкласти кошти у серійне виробництво такої техніки, поки що не знайшлось. І це при тому, що уряд кинув гасло по всій країні: шукайте і впроваджуйте в життя альтернативні джерела енергії.
Тим часом подільські аматори не втрачають надії, що їхні винаходи коли-небудь залишать стіни музею і заживуть справжнім робочим життям. А поки що працюють над новинками, котрі дивуватимуть, як і попередні.
Борис Івасюк та Андрій Тернавський неодноразово випробували свій гусеничний мотоцикл на практиці.
