Андрій Селецький мріє присвятити його пам’яті, похованій під шаром води. Його рідна Нововоронцовка стоїть на березі рукотворного Каховського моря. Ще в юності Андрій разом із старшим братом відкрив на його дні залишки якогось затопленого населеного пункту. Пірнаючи на мілководді навіть без акваланга, студент Мелітопольського державного педуніверситету підняв звідти силу-силенну знахідок — від монет епохи СРСР до предметів побуту часів козаччини!

Нині в колекції Андрія, започаткованій ще 2004 року, майже дві тисячі експонатів. Є кресала й люльки ХVII—XVIII сторіч, є елементи військової амуніції та озброєння початку сторіччя ХХ тощо. Своє зібрання історик готовий віддати для музею, але його він бачить не сховищем раритетів, а радше лабораторією для підводних археологічних досліджень та дайверських екскурсій.

— Каховське водосховище — це землі легендарного Великого Лугу. На його території розташовувалися чотири козацькі Січі, місто хана Мамая Замик і приблизно три тисячі археологічних пам’яток національного значення. Усе це багатство досі не вивчене — складається враження, що за панування комуністичної ідеології стосовно нього існувала «змова мовчання», а на документи наклали гриф секретності. Неймовірно, але факт: у музеях Дніпропетровської, Запорізької, Херсонської областей немає жодних експозицій про захований під товщею води спадок тисячоліть. Та й у роки української незалежності на території Каховського водосховища жодні підводні дослідження не проводяться — певно, за інерцією, — каже Андрій Селецький.

Щоб заповнити цю величезну прогалину, історик з однодумцями підготував проект створення унікального музею затопленої пам’яті. Його подали на конкурс для отримання гранту від Українського культурного фонду. Є попередня згода селищної ради Нововоронцовки про розміщення музею у старовинній будівлі, яку займають підрозділ Держказначейства й трудовий архів. Ініціативу готові підтримати й інші краєзнавці, любителі старовини, громадські активісти, журналісти на Херсонщині. Є домовленість про можливу допомогу із дослідниками з підводної експедиції історико-культурного заповідника «Хортиця» — у них чималий досвід підйому з дна та збереження не тільки дрібних знахідок, а й навіть великих суден. Тож можна вважати, що перший крок зробили.

— Андрія Селецького знаю особисто. Це полум’яний ентузіаст своєї справи з дослідницькою жилкою. Його проект може дати поштовх для підняття цілого «пласта» таємниць і відкриттів, — упевнений херсонський геральдист і краєзнавець, автор серії ґрунтовних розвідок про історію степового півдня України від прадавніх кочових племен аж до буремного ХХ сторіччя Олекса Паталах. — Візьмемо для прикладу місто королівства готів Данапрстадир, яке розміщувалося в районі сучасного Берислава. Там, де воно стояло, відбувся один-єдиний сезон археологічних розкопок, а потім накотилися хвилі Каховського водосховища, і на тому робота вчених закінчилася. Про Данапрстадир ми практично нічого не знаємо, окрім того, що він був, і там мешкали готи. Все! Хотілося б сподіватися, що Андрію Селецькому вдасться збурити в суспільстві справжній інтерес до скарбів з дна Каховського моря. І бодай якусь частку їх ми невдовзі побачимо в музейних експозиціях.

Утім, дослідження минувшини Великого Лугу пов’язане не тільки з організаційними, а й із суто технічними труднощами. Адже западини нинішнього дна Каховського водосховища за минулі десятиріччя заповнилися мулом. Подекуди його шар перевищує десять метрів, і далі збільшується. І які рештки скидів з хімічних та металургійних підприємств, розташованих вище за течією Дніпра, туди потрапили, ніхто не відає. Тож розгрібати мул, щоб дістатися історичних скарбів цивілізацій, буде вельми складно навіть на мілководді. А почасти й небезпечно. Хоча ніхто не заперечує, що кінцевий результат задуманої справи може бути вартий певного ризику й зусиль.

Херсонська область.