Упродовж семи днів, із третього по десяте лютого 1921 року, повстанці виганяли адміністрації, роззброювали їх силові структури. На придушення народного гніву було кинуто військові загони. Солдати жорстоко розправилися з невдоволеними — розстріляли понад 300 людей.

Що нині відомо про повстанців? Чому думки їхніх земляків кардинально відрізняються в оцінці тих подій: одні називають повстанців героями, інші — бандитами?

Народний гнів охопив 27 населених пунктів

Про сумну дату в історії краю розповів кандидат історичних наук Богдан Галайко. Він очолює на Вінниччині відділ Українського інституту національної пам’яті. За його словами, земляки ще мало знають про спротив більшовицькій владі на півдні області. Третього лютого 1921 року в селі Бабчинці, нині це Чернівецький район Вінницької області, спалахнуло антибільшовицьке повстання. Дуже швидко воно поширилося на 27 населених пунктів сусідніх Ямпільського, Томашпільського, Могилів-Подільського районів.

На його придушення більшовицька влада спрямувала війська. І вже 10 лютого вони завершили жорстоку розправу над людьми.

Про дослідження антибільшовицького повстання йшла мова на засіданні круглого столу, яке провів відділ Інституту національної пам’яті в Ямполі.

Події 100-річної давнини детально вивчив активіст із села Бабчинці Леонід Козачун. Понад 30 років чоловік працював директором Будинку культури в рідному селі. Зібрав спогади родичів повстанців. Дослідив архівні матеріали. Частину з них на-друкував у книжці «Мої дивовижні Бабчинці». Нові дослідження буде опубліковано у другій частині видання, над якою нині працює.

Про деякі з віднайдених фактів Л. Козачун розповів для читачів «Голосу України».

Жорстоко помстилися комсомольцям за відібране зерно

Не одразу більшовики зуміли встановити свою владу в Бабчинцях. Зробити їм це вдалося тільки з другої спроби. «Територію мого села та Ямпільщини червоноармійці взяли з боєм, сюди найдовше не могли зайти більшовики», — розповідає пан Козачун.

Більшовицька влада встановилася в Бабчинцях у липні 1920 року. Запрацював революційний комітет. Не всі сприймали нових господарів. Це стало зрозуміло, коли в село приїхав загін комсомольців зерно відбирати.

За словами пана Козачуна, сталося це в січні 1921 року. Продзагін у складі 22 комсомольців заїхав у село з Томашполя, нині це сусідній райцентр. Усі вони мали зброю. Розділилися на дві групи і пішли по хатах. Хто не погоджувався віддавати зерно, відбирали силоміць. Погрожували зброєю. Так тривало протягом дня. А вночі в село прибув загін козаків під орудою Ворошенюка та Чорногуза. Вони не залишили в живих жодного з тих, хто відбирав зерно.

Як стверджує співрозмовник, у селі збереглися розповіді про жахливий факт розправи: вбитим розпороли животи і насипали зерна.

— Наше село дуже свободолюбиве, — каже Козачун. — Тут не терплять несправедливості, не звикли коритися тим, хто йде проти волі людей. Тому таємно готували повстання.

Підпільний штаб повстанців розміщувався в містечку Ямпіль, що на березі Дністра. Це не так далеко від Бабчинців. Штаб очолював Федір Лозан, георгіївський кавалер царської армії. Бабчинецькі повстанці встановили контакти з ямпільськими підпільниками...Гроші дійсні всі, крім совєцьких

Повстання в Бабчинцях розпочалося 3 лютого 1921 року. У книжці «Мої дивовижні Бабчинці» надруковано спогади окремих його учасників. Леонід Козачун записав їх за переказами старожилів села.

— Першого дня ми зібралися біля церкви і там зустріли одну з червоноармійських частин, яку направили в наступ проти повстанців, — згадував місцевий на прізвище Іван Шевчук, 1901 року народження. — Разом зі мною були Ілля Триндовський, Герасим Коваленко, Семен Пержинський і багато інших людей, налаштованих проти більшовиків. Одну групу червоноармійців вдалося розстріляти, це сталося біля будинку Федора Мельника. Далі пішли в наступ на сусіднє село Моївку. Біля Барабашевого ставу захопили в полон п’ятьох більшовицьких солдатів російського походження. Потім дорога пролягла до села Сокіл і хутора Вазлуївка. Поки проривалися, знищили понад 30 червоноармійців.

П’ять днів Бабчинці перебували в руках повстанців.

Це був вияв народного гніву проти більшовицьких окупантів.

За їхнім прикладом люди піднімалися на боротьбу то в одному, то в іншому селі. Розганяли окупаційні адміністрації, роззброювали або знищували підрозділи ЧК.

Тіла чотирьох розстріляних червоні віддали за хабар

Протягом 5 лютого повстанці вибили більшовиків з міста Ямпіль. Надалі утримували місто під своїм контролем упродовж п’яти днів. Сформували новий орган влади. Видали низку наказів. Серед них — про вільний обіг грошей і вільну торгівлю.

Як було записано в наказі, «усіх грошей, крім совєцьких». Прийняли відозви до місцевого населення про необхідність підтримки нової влади.

Однак сили їх були малочисельні порівняно з тими, що їх спрямувала на придушення повстання більшовицька влада. Чотири полки Червоної армії —
66-й, 208-й, 209-й, 210-й та одна бригада 12-ї дивізії російської Червоної армії були задіяні на придушенні повстання у 27 населених пунктах.

10 лютого повстання придушили. З повсталими жорстоко розправилися. У Томашполі тіла чотирьох страчених повстанців не віддавали родичам. Ті змушені були викупити їх за гроші, щоб поховати на сільському цвинтарі. Їхні прізвища називає у своїй книжці Леонід Козачун.

До речі, цей факт нагадує нинішню ситуацію на Донбасі. Були випадки, російські окупанти разом із місцевими сепаратистами теж вимагали викупи за тіла вбитих патріотів.

Пам’ятник у...сусідньому селі

Що нині відомо про ті події в селі Бабчинці, де почалося повстання?

Голова Бабчинецької ОТГ Ніна Зварич каже, що люди по-різному оцінюють те, що відбувалося в них сто років тому. Декого з учасників тих подій називають бандитами. «Радянська влада також називала бандитами і петлюрівцями тих, хто виступав проти більшовиків», — каже з цього приводу Богдан Галайко.

Як стверджує голова ОТГ, саме тому в селі не вдається встановити пам’ятний знак на честь повстанців.

— Ми обговорювали це питання на виконкомі, — розповідає Ніна Зварич. — Рішення не прийняли, бо серед згадуваних прізвищ повстанців були такі, кого в селі дотепер називають бандитами. Потрібно буде запитати думку людей під час громадського обговорення.

Виготовлення пам’ятника ініціював згаданий вище Леонід Козачун. Чоловік каже, що дав на монумент власні кошти, ще більше грошей заплатив один із депутатів облради. Над скульптурою працювало подружжя відомих скульпторів — Олексій та Людмила Альошкіни. Використали камінь-пісковик. Щоб не темнів, покрили фарбою.

За словами ОлексіяМихайловича, робота складається із двох скульптурних композицій. На одній зображено козака з написом «Бабчинянам-повстанцям — борцям за волю». Інша присвячена матері, яка із сумом на обличчі чекає повернення сина.

На запитання, де нині пам’ятник, пан Олексій каже: «Стоїть край дороги, тієї, що веде з його села Букатинка до сусідніх Бабчинців».

— Пам’ятник бабчинянам, а стоїть у Букатинці, — розповідає співрозмовник. — У Бабчинцях поки що не можуть визначитися зі своїми героями. До нас доходить інформація, що скульптуру можуть розбити, якщо встановимо. Але ж це наша праця. Поки в селі не дійдуть згоди, доти не віддамо їм роботу.

Вінницька область.

Фото надано Олексієм Альошкіним.