Свої підписи на захист Прирічкового парку ставили люди різного віку.

Полтавський мікрорайон Левада — один із наймолодших в обласному центрі. Його почали активно забудовувати у вісімдесятих роках минулого століття. При цьому освоювали територію, що прилягає до правого відгалуження Подолу, тобто нижньої частини міста, й через вільну територію також виходить до річки Ворскла. Тулити багатоповерхівки просто в заплаві останньої, звісно, не наважувалися. Запроектували їх трохи далі, намиваючи пісок для величезного будмайданчика. Мешканці перших новобудов-багатоповерхівок добре пам’ятають ті піщані дюни довкола... Попри те, що разом із житловими будинками там споруджували медзаклади, школи, дитсадки, мікрорайон не вважався престижним і, скажімо, посадовці, батьки міста осідати там не поспішали. Натомість його мешканці — переважно прості трудівники, котрі отримували на Леваді квартири, — скаржилися на невпорядкованість цієї місцини, невисоку якість своїх гніздечок і комунікацій життєзабезпечення, проблеми транспортного сполучення з центром міста. Головною та, власне, чи не єдиною перевагою мікрорайону була близькість до річки та майже «безрозмірної» зеленої зони. Однак сьогодні багато мешканців Левади вважають, що саме того «зеленого бонусу» їх хочуть позбавити, оточивши кам’яними джунглями. Чи є підстави для їхньої тривоги? Спробуємо розібратися.

За дорогою — роздолля

Та спочатку пригадаємо, що за останні чотири десятиліття надто багато води витекло з тихоплинної Ворскли. Тож сьогодні Левада — вже не піщана цілина з вкрапленнями нових споруд, а мікрорайон із, певно, найщільнішою забудовою житловими багатоповерхівками. Водночас для спільного відпочинку його мешканців на свіжому повітрі всередині того велелюддя залишився фактично тільки один сквер, який, звісно, затісний для майже півтора десятка тисяч жителів. Зате за головною для них дорогою у світ, яка підперізує Леваду, — справжнє роздолля. Перейшов ту дорогу — й опиняєшся у нехай невпорядкованій, але справді розкішній зеленій зоні, що видовжилася вздовж річки на десятки гектарів.

На ній, окрім стовпів лінії електропередач, — і реальна простора левада без кущів та дерев, і смуга лісу з протоптаними доріжками та галявинами, і болотиста місцина... Все те не посвячені в тонкощі земельного кадастру полтавці називають

Прирічковим парком. І, так би мовити, на око визначають його межі від мосту до мосту. Тобто від комплексу споруд збудованого в радянські часи готелю «Турист», які присусідилися до мосту через Ворсклу в Полтаві, до іншої мостової переправи — складової автомагістралі Київ — Харків, розташованої уже за межами обласного центру, в сусідній Терешківській громаді. Неважко здогадатися, що таку величезну зелену оазу, надто у теплу пору року, окупують сотні чи навіть тисячі мешканців і гостей міста.

На зеленій травичці насамперед жителі Левади гуляють самі та вигулюють чотирилапих домашніх улюбленців. Тут улаштовують ярмарки та спортивні змагання, ставлять шатра пересувного цирку. Практично не пустують і доріжки та галявини лісової зони. На них майже завжди побачиш велосипедистів, любителів пішохідних прогулянок і пробіжок, сімейних пікніків тощо. Сюди на шашлики чи просто задля відпочинку на природі приходять та приїздять великі й малі компанії, родини, пари закоханих, матусі з дитячими візочками, люди похилого віку, котрі не в змозі долати значні відстані для «віддаленого» релаксу. Просто біля річки зазвичай сидять із вудками рибалки. Попри те, що тут немає облаштованих пляжів, без купань також не минається...

Оскільки за цією територією ніхто не наглядає, неозброєним оком помітні й негативні наслідки такої вольниці. Насамперед у лісовій і береговій зонах, де нерідко натрапляєш на сухі та повалені й похилені дерева, непролазні чагарники самосію, залишки шашлично-пікнікових посиденьок, купи іншого непотребу. Зокрема й принесеного або привезеного сюди спеціально як на смітник... Подекуди у хащах облаштовують свої халабуди безхатьки, подалі від сторонніх очей, зокрема й правоохоронців, «відпочивають» наркомани. Водночас екоактивісти, небайдужі мешканці двох прилеглих мікрорайонів періодично влаштовують прибирання, розвішують застереження-нагадування про необхідність дотримуватися чистоти й порядку. Тож критичної забрудненості чи «перенаселеності» цієї зеленої оази сумнівним контингентом таки немає.

Левада-2 на папері, а що на умі?

Звісно, не залишають її без уваги й представники бізнесу, для яких будь-які вільні площі на близькій околиці обласного центру — то насамперед ласий шматок для найприбутковішого нині житлового будівництва. У 2012 році наближений до колишніх батьків міста підприємець із депутатським мандатом навіть презентував ескізний проект забудови супутнього мікрорайону Левада-2. Згідно з ним, друзі чи компаньйони бізнесмена з Ізраїлю готові були інвестувати величезні кошти у спорудження на 62-гектарній(!) площі, що прилягає до вже згаданої Терешківської громади та транспортної розв’язки автодороги Київ — Харків, таких собі футуристичних Нью-Васюків. Із небаченими для Полтави житловими будинками заввишки 23 поверхи, гігантським торговельно-розважальним центром, критим гірськолижним спуском та іншими принадами для небідних людей. Однак усе те залишається поки що тільки на папері...

А кілька років тому тодішні керівники області намагалися проштовхнути будівництво на іншій, ближчій до серцевини тієї зеленої зони й Полтави, території критого льодового палацу-стадіону. Та після категоричних заперечень мешканців Левади, котрі не хотіли бачити у зеленій оазі величезної споруди, ініціатори такої затії від неї відмовилися. Зрештою, навіть набагато приземленіші нещодавні пропозиції молодих проектувальників стосовно «окультурення» Прирічкового парку, наближення його до міських зручностей, зокрема й завдяки асфальтуванню ґрунтових доріжок, аборигени мікрорайону не схвалювали. Мовляв, асфальту нам вистачає й біля наших багатоповерхівок та на вулицях, а по землі у лісі та ще й біля річки можемо походити тільки тут...

Дискусії стосовно подальшої долі зеленої зони біля Левади активізувалися протягом кількох останніх років, коли реальна влада у місті переходила від одного політичного угруповання до іншого. Тож такі зелені оази та вільні території ставали ще й предметом політичної боротьби. До того ж з’ясувалося, що Прирічкового парку з омріяною майбутньою набережною «від мосту до мосту» вже не існує... Бо, крім наступу на нього потенційних забудовників з боку сусідньої Терешківської громади, від площі, яка прилягає до полтавського мосту й готельного комплексу «Турист», понад 10 років тому відкусили досить значну ділянку під будівництво багатоповерхівок. Причому нібито цілком законно.

Адже новим господарем «зайвої» для приватизованого «Туриста» території стала найбільша будівельна компанія обласного центру — «Полтавтрансбуд». Саме її фундатори запланували спорудження на тому п’ятачку, що притулився до 50-метрової водоохоронної зони Ворскли, чотирьох 10-поверхівок! А тригектарну ділянку, розташовану далі за туристичним комплексом, ще 2009-го міськрада надала в оренду для спорудження на ній розважально-спортивного комплексу фірмі, засновником якої став інший власник будівельного бізнесу, багатолітній депутат обласної ради попередніх скликань Ігор Сірик. Згодом уже інший склад міськради продовжив термін оренди одразу на 25 років.

Паркан, який вивів людей на вулицю

Зрештою, попередні й нинішні міські депутати довели справу до стадії, коли будівельній фірмі з іншою назвою — «Novos Development» — і тими самими власниками надано право на розроблення детального плану території під забудову.

Причому тепер уже йдеться про спорудження на тій ділянці трьох 16-поверхівок(!) і ресторану та облаштування біля них рекреаційної зони. Та доки на бодай одній зі згаданих ділянок не постали видимі ознаки майбутнього будівництва, перспективи Прирічкового парку, так би мовити, на паркетному рівні обговорювали місцеві політики, депутати, експерти, окремі громадські діячі. Але на початку цьогорічного березня повпреди компанії «Novos Development» обнесли орендовану ними тригектарну територію високим металевим парканом. Саме той паркан вивів людей, насамперед пересічних мешканців Левади, на вулицю.

Протестуючи проти забудови частини зеленої зони, вони виходили з плакатами під стіни міськради та, зрештою, почали збиратися просто біля осоружного паркана. Зібрання не назвеш надто велелюдними, оскільки за умов карантину на них приходили від кількох десятків до кількасот полтавців. Однак, скажімо, підготовлена й подана жителькою Левади Мариною Гіль електронна петиція до міськради з проханням «розглянути варіанти покращення Прирічкового парку та не допустити забудови цієї території житловими будинками» вже за тиждень набрала 666 голосів на підтримку. Тобто майже втричі перевищила кількість, необхідну для винесення будь-якої «чолобитної» земляків на розгляд обранців громади.

Сьогодні таких голосів уже за 800. Тривають і згадані протестні акції під парканом майбутньої забудови. Учасники однієї з них навіть перекривали найближчі до нього дороги.

Натомість власники та представники обох будівельних компаній — «Полтавтрансбуд» і «Novos Development» — наголошують: жодних підстав зупиняти кроки до початку будівництва на цій території немає. Адже вони діяли і діють у межах закону та містобудівних норм. Усі необхідні дозволи та погодження на ті ділянки отримували від міськради. Остання також має право змінювати їхнє цільове призначення й запалювати зелене світло на спорудження вже не розважальних чи спортивних об’єктів, а житла. Надані під будівництво ділянки у межі Прирічкового парку не входять — він починається вже за тим будівельним парканом, зведеним також законно. Бо вже не тільки на папері визначає контури ділянки, за оренду якої регулярно, з 2009 року, сплачуються кошти до міського бюджету.

На водоохоронну зону, що забороняє будь-яке будівництво ближче 50 метрів до води, жоден згаданий забудовник не зазіхає. Навпаки, вони готові брати участь, зокрема й фінансову, в облаштуванні тут набережної Ворскли, впорядкуванні цієї зеленої зони. Водночас вести діалог із громадськістю, мешканцями Левади та Подолу, шукати і знаходити порозуміння та взаємовигідні компроміси. То, мовляв, які можуть бути претензії? Тим паче що, скажімо, ті три 16-поверхові свічки, за словами представниці компанії «Novos Development» Ганни Фоміної, «будуть розташовані за 162 метри від води». При цьому пані Ганна наголосила: «Всю іншу територію ми плануємо озеленити та облаштувати належним чином. Доступ до річки буде відкритим завжди».

Інвестори для... «гнидників»

За умов конфлікту інтересів очевидно, що таким собі арбітром між громадськістю й забудовниками має стати міськрада, якій належить приймати остаточні містобудівні рішення. Депутатська більшість у ній і батьки Полтави, власне, засвідчили свою позицію з цього приводу 19 березня нинішнього року, коли всупереч закликам пікетувальників і колег-опонентів проголосували за надання згоди на розроблення детальних планів територій майбутніх забудов. Однак було зрозуміло, що без розлогіших пояснень землякам повпредам влади все ж не обійтися.

Непростий іспит перед громадськістю на одному з «припарканних» мітингів у зеленій зоні біля Левади тримав новообраний секретар міськради Андрій Карпов. Щоправда, він як досвідчений полеміст одразу намагався перейти у наступ.

Мовляв, рішення про надання ділянок забудовникам приймали депутати-попередники, а тепер їх можна скасувати тільки через суд. Сьогодні ж і він особисто, й однодумці серед більшості депутатів підтримують створення справді впорядкованого й затишного Прирічкового парку. Включно з майбутньою сучасною набережною Ворскли та без отих — повалених дерев, сміття, бомжів і наркоманів... «А хто тут проти такого парку, підніміть руки!» — пафосно закликав пан Андрій.

І переконував усіх у тому, як це добре, що знайшлись інвестори, готові вкладати гроші не тільки у своє будівництво, а й у благоустрій прилеглої зеленої зони. Надто за умов, коли, за словами секретаря міськради, у скарбниці громади немає фінансових ресурсів для будівництва набережної та впорядкування такої просторої рекреаційної території. Зрештою, Андрій Карпов наголошував на тому, що жодного дозволу саме на будівництво в цьому місці ще не надано. Адже міськрада погодила тільки розроблення забудовниками детальних планів територій. Тож, мовляв, подивимося, що вони там напланують, проведемо обов’язкові в таких випадках громадські слухання, а потім уже прийматимемо фінальне рішення.

Однак із такою позицією більшість присутніх на мітингу не погоджувалися. Хтось нагадував одному з керівників міста про наявність у центрі Полтави ще масштабніших «гнидників»-руїн, які треба зносити негайно та зводити новобудови саме на їхньому місці, не чіпаючи єдиної зеленої зони великого спального мікрорайону. Інші дорікали за нищення при фактичному потуранні посадовців і чиновників визначних архітектурних пам’яток та інші гріхи. Градус емоцій підвищувався настільки, що завершувати свої спічі біля мікрофона секретареві міськради не вдавалося, й він змушений був робити це вже серед стихійних осередків зібрання...

А невдовзі перший заступник міського голови Валерій Пархоменко у розмові з журналістами наголошував на тому, що реально сьогодні Прирічковим парком можна вважати тільки трохи більше 23 гектарів тієї зеленої зони. Задля чіткого визначення та закріплення в земельному кадастрі його меж на наступну сесію міськради фахівці вже нібито підготували відповідну проектно-технічну документацію. Надані раніше під забудову ділянки за теперішнім парканом, біля туристичного комплексу та з боку Терешківської громади у межі парку, зрозуміло, не входять. При цьому один із керівників міста також нагадував про майбутні громадські слухання, підсумки яких уже при прийнятті остаточного рішення стосовно забудови може врахувати міськрада.

Приклади, які не надихають

Прикро, та в таких тлумаченнях посадовців не минається без лукавства. Бо принаймні наївно сподіватися на те, що забудовник, який понад 10 років сплачував оренду наданої йому ділянки, домагався зміни її цільового призначення, раптом передумає й у тому детальному плані території замість трьох 16-поверхівок намалює суцільні дитячо-спортивні майданчики та клумби... Не лише чиновники знають і про те, що коли процедура погодження будівництва наближається до завершення, то громадські слухання нерідко стають такою собі формальністю, яка ні на що не впливає. Марно сподіватися навіть на правоохоронців, до котрих сьогодні також апелюють, чи на суд. Останній лише підтвердить законність процедури — усе ж «канонізувала» міськрада.

До речі, саме між цими двома ділянками, що надані для забудови, фактично на березі Ворскли розташований відпочинковий комплекс із лазнею, яку збудували незаконно. За позовами прокуратури це підтвердили суди практично всіх інстанцій. Є навіть рішення служителів Феміди, які зобов’язують власницю лазні демонтувати споруду й звільнити берегову зону. Однак вона лише сплатила штраф за невиконання рішення суду й ось уже майже два десятиліття продовжує займатися там своїм «банним» бізнесом, насміхаючись над законом, його охоронцями, владою і, зрештою, здоровим глуздом...

Німим свідком того, як у Полтаві виконують закон і власні обіцянки місцеві акули будівельного бізнесу, стала досі не завершена новобудова, розташована за кілька десятків метрів від Кадетського корпусу, що є складовою ансамблю найкоштовнішої історико-архітектурної перлини міста — Круглої площі. Після гучних виступів громадськості, яка протестувала проти зведення багатоповерхівки майже впритул до пам’ятки архітектури національного значення, та припису Мінкульту забудовник не просто пообіцяв зменшити поверховість — навіть почепив на огорожу малюнок нового ескізного плану майбутнього нібито одноповерхового(!) будинку. Сьогодні там будівельники вивершили вже чотири поверхи капітальної цегляної споруди...

— Ще навіть немає справжнього тепла, та ви вже бачите біля цього паркана на Леваді сліди коліс автомобілів, якими люди приїжджають відпочивати до річки, — зазначила в розмові з власкором «Голосу України» авторка згаданої електронної петиції на захист Прирічкового парку Марина Гіль. — А після того як ті три 16-поверхівки збудують і заселять, їхні мешканці таких маневрів у себе під вікнами не терпітимуть. Вони створять ОСББ і на відведених останнім прибудинкових територіях цілком законно поставлять шлагбауми, зроблять там огорожу. А де тоді будуть ті, хто сьогодні обіцяє нам безперешкодний прохід до річки цією частиною зеленої зони? І хіба можна не зважати на те, що вже нині каналізаційні й інші мережі, прокладені біля наших будинків на Леваді й Подолі, не витримують навантаження? Нові будинки біля річки доб’ють їх остаточно.

Подайте-не минайте «бідній» Полтаві на набережну...

Ці та інші побоювання пані Марини та її однодумців видаються далеко не безпідставними. Чимало з них переконані: варто лише пустити забудовників у цю зелену оазу, як їхню навалу вже неможливо буде зупинити... Сумнівний вигляд має й захоплення міських посадовців уявними інвестиціями будівельного бізнесу в облаштування набережної та впорядкування Прирічкового парку. Не лише тому, що за такою логікою треба роздати під забудову ледь не всі зелені легені Левади — і нехай за те грошовиті дядьки напроти кожної зі своїх багатоповерхівок упорядкують по клаптику прибережжя... Та чи така вже бідна скарбниця Полтави, що справді не зможе потягти впорядкування й утримання в належному стані цієї зеленої зони?

Якщо будувати там схожу на  столичну набережну, вдягаючи в суцільний бетон довгий берег Ворскли та витрачаючи на це разом із відкатами посадовцям і чиновникам десятки чи навіть сотні мільйонів гривень, грошенят у скарбниці міста, звісно, не вистачить. Але Полтава — не Київ, а Ворскла — не Дніпро. Тож бетонування берега невеликої річки за межами житлової забудови стало б апофеозом безглуздя. Його поки що цілком достатньо звільнити від сміття, завалів сухих і зогнилих дерев, ліквідувати прибережні загати з них безпосередньо на воді та, можливо, деінде поставити біля неї легкі дерев’яні конструкції для відпочивальників.

Поступового та ще масштабнішого розчищення від повалених і струхлявілих дерев, хащів самосію потребує лісова зона. З подальшим облаштуванням на галявинах місць для пікніків та відпочинку, майданчиків для цивілізованого збору відходів і паркування транспорту тощо. Зрозуміло, що і дерева, і все те господарство на багатогектарній території потребуватиме нагляду фахівців, патрулювання правоохоронців і їхніх добровільних помічників, залучення до наведення ладу та підтримання чистоти й порядку комунальників. Так функціонує, скажімо, розташований з іншого боку обласного центру й набагато більший за площею Полтавський міський парк (дендропарк), який має ще й зовсім невелику адміністрацію.

Тобто йдеться про створення на Леваді парку, зафіксованого не лише на папері. Чим, власне, і має зайнятися міська влада. З усвідомленням того, що такі витрати стануть зовсім не критичними для міського бюджету, але необхідними для збереження цієї зеленої оази для земляків. Насамперед тих, які, на відміну від сьогоднішніх батьків Полтави та грошовитих забудовників, не мають ані розкішних маєтків і заміських фазенд, ані коштів, щоб їх надбати. Адже ні для кого не таємниця: ті, хто, користуючись наближеністю до влади, застовпив козирні місця для будівництва в зеленій зоні, дбають не про власне житло, якого в них більш ніж достатньо.

А передовсім про те, щоб найдорожче продати майбутні квартири в багатоповерхівках із ледь не пляжними дворами на березі річки як елітну нерухомість. При цьому ще й намагаються переконати всіх у тому, нібито в такий спосіб роблять якесь велике благо для громади. І запевнити, що розміщення трьох 16-поверхівок за 162 метри й чотирьох 10-поверхівок ще ближче до води стане цілющим бальзамом для місцини, яка залишається єдиною оазою для спільного відпочинку тамтешніх жителів... До того ж її значущість саме як зелених легень для Левади та Подолу останніми роками стрімко зростає. Бо саме на цю низинну частину Полтави наступає розташована майже поруч із нею найбільша «ракова пухлина» передмістя — давно переповнене міське сміттєзвалище. Постійні пожежі на ньому перетворюють цей райський куточок на справжнісіньке пекло...

Зелена оаза для всіх чи хмарочоси для привілейованих?

То чи можна за таких обставин вважати головний аргумент забудовників та їхніх підспівувачів у міськраді — «ми ж у 50-метрову водоохоронну зону біля річки не заступаємо» — достатнім для безапеляційної згоди на таке масштабне будівництво? Надто з огляду на те, що в жодному цивілізованому суспільстві на сумнівні експерименти, що загрожують крихкому екологічному балансу схожих і без того перенасичених шкідливими впливами міських зон, сьогодні не наважуються. Зазвичай їх залишають вільними, доповнюють новими насадженнями або принаймні споруджують там об’єкти рекреації, відпочинку й оздоровлення для всіх, а не житлові хмарочоси для привілейованих.

Допомогти подолати ту будівельну сверблячку має, здається, навіть проста арифметика. Так, сьогодні до майбутніх будинків уздовж річки від води ще можна наміряти 50 чи навіть 162 метри. А що буде, коли, скажімо, наступної весни Ворскла розіллється по своєму низькому та пологому берегу й істотно переступить межу згаданої водоохоронної зони? Зрештою, хіба різношерсті крутелики недостатньо набудували на берегах наших річок, зокрема й Ворскли, своїх кількаповерхових «хатинок» і маєтків? А тепер справді треба тулити туди ще шістнадцяти- та десятиповерхівки, поглинаючи при цьому значну частину зелених зон?

Дивно, та поки що з приводу зумовлених підготовкою до масштабного «прибережного» будівництва ризиків та загроз для таких оаз і, власне, для довкілля чомусь відмовчуються полтавські науковці-екологи, представники профільних природоохоронних служб. А може, чекають замовлень на обґрунтування протилежного? Такі замовлення іншим адресатам, вочевидь, уже надійшли. Бо після перших протестних акцій біля паркана майбутньої будови на сайті популярного місцевого інтернет-видання «на правах реклами»(!) з’явилися публікації за підписом полтавського діяча, котрого земляки називають «активістом за викликом».

Цього разу він узявся «мочити» знаного тамтешнього політика й власника великої будівельної компанії, котрий також проти забудови тієї зеленої зони на Леваді. Справжні замовники тих публікацій хочуть відвернути увагу від реалій забудовної проблематики й затуманити їх уявними бізнесово-політичними розборами. Мовляв, це той «чужий» забудовник і політик просто хоче витіснити з козирного місця на Леваді своїх конкурентів, щоб самому там підлататись, а протестувальники йому підіграють... Хоча більшість останніх рішуче припиняла спроби комерціалізувати чи політизувати їхній рух за збереження Прирічкового парку. Тож коли повпреди однієї з партій перед початком чергових зборів біля паркана поставили там свій виборчий намет, їм довелося досить швидко його згорнути.

Що залишиться у спадок дітям?

Уже засвітилися біля того паркана й інші громадські активісти, котрі називають себе конструктивними, наполягаючи на порозумінні та компромісі з забудовниками. Хоча з їхньої риторики поки що незрозуміло, в чому має полягати той компроміс. У тому, щоб спокійно, без надмірних емоцій і без «революційного» знесення паркана (листівки з фактичними закликами до цього вже розповсюджували місцеві радикали) чи мордобою, але чітко й недвозначно попросити забудовників добровільно залишити згадану зелену зону? Натомість за погодженням із міськрадою запропонувати їм інше місце під будівництво багатоповерхового житла такої само площі.

Чи, може, компромісом у лапках вважати виторговування нових обіцянок від тих же забудовників зеленої оази Левади, котрі ладні давати їх, здається, скільки завгодно, аби тільки залишитися на вже насиджених місцях. Але тоді ніхто не гарантує, що через кілька років від омріяного багатьма Прирічкового парку з набережною «від мосту до мосту» залишаться тільки спогади...

— Люди хочуть, щоб тут узагалі не було житлових будівель від мосту до мосту, щоб тут був парк, — наголошує в розмові з власкором «Голосу України» авторка електронної петиції на його захист Марина Гіль. — Ми розуміємо, що частина цієї вільної території може бути використана для спорудження спортивних і дитячих майданчиків, облаштування інших осередків спільного відпочинку. Та спочатку для цього треба розробити концепцію розвитку тієї зеленої зони, запитати людей, мешканців Левади, чи вони її схвалюють, а вже потім щось робити. Коли чинять навпаки, це не може не обурювати.

В акціях за збереження Прирічкового парку і проти забудови зеленої зони беруть участь люди різного віку. Та особливо зворушує всіх прагнення долучитися до них дітей, зокрема й надто ніжного віку, які приходять сюди зі своїми матусями й татусями. Малеча пише свої «петиції» з кількох слів, розмальовує плакати зображеннями дерев, річки, сонечка. Тобто, власне, того, що вони хотіли б тут бачити й надалі не затіненим кам’яними джунглями багатоповерхових новобудов. Для хлопчиків і дівчаток, звісно, ще незрозумілі нюанси дорослої боротьби за парк і зелену зону. Та діти виростуть. І житимуть тут. Тож не тільки збагнуть, а й на власні очі побачать те, що виплекали й залишили для них їхні батьки, дідусі й бабусі, попередні покоління. Чи не буде їм прикро, а сьогоднішнім дорослим соромно за той спадок?

Полтава.


Земляки хочуть, щоб цю оазу біля річки й надалі затіняли дерева, а не кам’яні джунглі багатоповерхівок.

 


Свої мрії діти малювали просто на «підставці» паркана забудовника.
 


Гасла на плакатах протестувальників були досить промовистими.

Фото автора.