На знімку: викладач Донецького центру професійно-технічної освіти Олександр Чапський на заняттях зі слухачами групи комплексної реабілітації.

Неоціненним є вміння не тільки співчувати, а й спільно радіти... Саме такий підхід спільно впроваджують у поверненні осіб з інвалідністю до звичного життя Державна реабілітаційна установа «Центр комплексної реабілітації осіб з інвалідністю «Донбас» і Державний навчальний заклад «Донецький центр професійно-технічного навчання державної служби зайнятості».

Соціальне партнерство двох державних установ професійної реабілітації та професійного навчання, що діють у Краматорську, спрямовано на те, щоб підвищити духовний, фізичний та інтелектуальний рівень осіб з інвалідністю. А ще — дати їм змогу повірити в себе й упевнитися у власних силах.

Яскравим прикладом вирішення цього завдання став випуск слухачів групи комплексної реабілітації за напрямом «Створення та комп’ютерна обробка відеороликів». Упродовж місяця люди з різними, часом дуже складними психоемоційними та фізичними захворюваннями, травмами вчилися монтувати відеоролики. Кожен із них відкрив свій канал на відеосервісі YouTube. Уміння монтувати відео й додавати до нього текст для учнів у інвалідних візках стало новим способом комунікації та можливістю візуально ділитися своїми думками й почуттями.

Чи може хтось уявити собі, що значить день за днем, рік за роком нерухомо або майже нерухомо лежати в ліжку? Якщо руки діють, то можна почитати книжку, подивитися телевізор, узяти якийсь простий інструмент. Можна навчитися на слух розрізняти й класифікувати всі звуки та шерхіт за стіною. І можна багато думати. Зокрема — про сенс власного життя.

Ідеться не про те, щоб волати про жалість до осіб з інвалідністю, а про інше — бути небайдужими до них. Адже на байдужості суспільство не економить, а навпаки — втрачає. І відмовляючи людям із обмеженими можливостями в увазі, суспільство обділяє насамперед себе. Втрачає таланти, думки, унікальні відкриття. Втрачає океани людських емоцій — тепла, подяки, щирого відгуку. Та найголовніше — втрачає моральні устої, підвалини. Чи можна говорити про моральність суспільства, в якому сильний не допомагає слабкому, просто не бачить його?.. Ці прості, але глибокі істини також навіяні результатами спільної роботи.

«Я мешкаю в селі Коровій Яр поблизу Лимана, — розповідає випускник групи, автор відеоролика «Достукатися...» Віталій Іванов. — Отримавши запрошення до Краматорська пройти курс реабілітації в центрі для осіб з інвалідністю «Донбас», я дуже зрадів, оскільки не часто буваю у великих містах. Та ще більшою радістю був для мене вступ на курси зі створення відеороликів. Я погано вимовляю довгі слова та речення, однак це не значить, що я так само коротко мислю».

Тепер хлопець може створювати власні відеоролики та ділитися своїми почуттями і враженнями з усіма, хто переглядатиме ці відео. Він навчився додавати текст до відео, і завдяки цьому глядачі можуть не тільки бачити емоції автора, а й дізнаватися, про що він думає та говорить.

Молодий автор щиро ділиться у своєму ролику радістю від усього, що побачив уперше в незнайомому для нього раніше Краматорську: від фонтанів, площ і квітучих паркових алей до блискучого потяга «Хюндай», що курсує щодня повз залізничний вокзал.

«Тепер ви знаєте, що попри все я можу, як і всі, мислити, мріяти і просто жити!» — говорить Віталій Іванов.

Наше життя не зміниться на краще, доки не повернемося обличчям до людини й не зрозуміємо, що кожен, хто живе, є унікальним, незамінним, неповторним.

Моральний обов’язок кожного полягає в тому, щоб розкрити себе, розвинути в собі те, що дано природою. Але ще вищий рівень моральності — допомогти іншому розкритися, розгледіти його можливості та вміння, дати їм вихід. Про це також ішлося під час випуску групи комплексної реабілітації.

Після демонстрації випускниками з інвалідністю своїх творчих робіт усім, хто долучився до соціально значущого проекту, стало очевидно: не тільки здатність співстраждати разом із людьми, котрі перенесли важкі травми та захворювання, пробуджує в нас людяність. Не менш цінним є також уміння співрадіти, ділити з людьми з обмеженими можливостями їхні успіхи та перемоги, радіти їхнім досягненням та здобуткам.

Фото Владислава ЛЕОШКА.