На знімку: підвісний міст у селі Забужжя — єдина такого типу мостова споруда на Південному Бузі, яку розхитує вітер.

 

Інженер-кораблебудівник за фахом Олександр Лагошняк написав книжку про всі сто мостових споруд — «Південний Буг: від козацьких переправ до сучасних мостів». Перед її написанням побував на кожному з мостів.

Ось що він розповів про найбільш незвичні мостові переправи на другій за величиною річці України.

— Я уважно розглядав мапу, виписував назви сіл і міст, через які протікає річка. Далі починалася трохи складніша робота: шукав в Інтернеті номери телефонів сільських, селищних чи міських рад і запитував, чи є переправи через річку, — почав свою розповідь Олександр Лагошняк.

Наприкінці книжки є розділ «Місця перетину Південного Бугу». У ньому автор подає назви населених пунктів, де є мостові переправи, а також короткі характеристики наведених мостів: довжина, ширина, дата будівництва, деякі інші дані, а також відстань між берегами у місці розташування переправи.

Роки досліджень

Упродовж трьох років Лагошняк досліджував мости через Південний Буг. Спершу планував розповісти про ті переправи, що є в користуванні нині. Це вже викликало б неабиякий інтерес. Однак щоразу в нього виникало запитання: а як раніше переправлялися? Почав заглиблюватися в історію. Так відтворив ще одну сторінку — про минуле населених пунктів, де були переправи.

На кожному з мостів Лагошняк побував особисто: «Оглядав споруди, як то кажуть, з усіх боків. Спускався берегом донизу, аби побачити конструкції, на яких встановлені мости. Я ж інженер за фахом. Дуже подобаються мости у Вінниці, особливо Центральний, Київський. Вони тримаються на спорудах ажурного типу, такі практикують у Європі. Тому називаю ці мости європейськими».

Переправа, де фотографуються весільні пари

— Коли я приїхав у Забужжя, це село в Немирівському районі, мимоволі став очевидцем цікавої події: на мосту через річку проводила фотосесію весільна пара, — розповідає Олександр Лагошняк. — Такого мосту, як у цьому селі, не бачив у жодному іншому населеному пункті.

Йдеться про підвісну пішохідну переправу. Вона тримається на тросах і линвах, які прикріплені до металевих стовпів, встановлених на обох берегах річки. До води три-п’ять метрів: посередині прогинається до трьох метрів, біля берегів відстань трохи більша. Довжина такої переправи 100 метрів, ширина 1,3 метра. Замість перил також використали троси, натягнуті між берегами. Бокова огорожа зроблена із сітки-«рабиці». Прогонна частина прокладена з дощок завтовшки 30 міліметрів.

Зрозуміло, що такий міст розгойдується. Особливо, якщо по ньому швидко йти. Сильний вітер також розхитує його. Але для оригінальних фотознімків кращої споруди годі й шукати.

У радянські часи в Забужжі відкрили невелику швейну фабрику. На роботу влаштувалися також жителі сіл Мала Бушинка та Шолудьки, розташованих на протилежному березі. Переправлялися на човнах, взимку переходили по льоду. Під час весняного льодоходу залишалися вдома.

Наприкінці 60-х років минулого століття придбали у військових невеликий пором. Потім змінювали їхні конструкції кілька разів. У 1986-му спорудили підвісний міст. Ініціатива належала механіку із Забужжя Михайлові Оліньковському. На жаль, його вже немає серед живих.

— Під час перебування в Забужжі багато дізнався про механіка Оліньковського, — розповідає Лагошняк. — Зустрічався з його сином, дружиною. Почув багато гарних слів від його земляків. Перед тим як запропонувати таку переправу, Оліньковський вивчив досвід будівництва схожих споруд, дізнався, як працюють траверси, розтяжки, талрепи, поліспасти та інші деталі. Чоловік усвідомлював, що бере на себе велику відповідальність за життя земляків, які користуватимуться переправою.

Навісний міст робили колективно. Змайстрували все настільки вдало, що він служить людям уже 35 років. У селі його називають мостом Оліньковського. Про цю людину Лагошняк розповів у книжці. Крім любителів фотографуватися, його облюбували стрибуни у воду. Для цього в прогонній частині зробили отвір у сітці-«рабиці». Через нього шугають у гладінь річки, глибина якої в цьому місці сягає чотирьох метрів.

Береги з’єднав... баштовий кран

Ще одна оригінальна переправа розташована в селі Гущинці Калинівського району. Тут замість мосту пристосували конструкцію... баштового крана. Лагошняк згадує про зустріч з людиною, якій спала на думку така ідея. Це Павло Білаш, колишній місцевий керівник. Він розповідав про тривоги, що мав їх зі старим дерев’яним мостом. Щойно підіймалася вода, переправу змивало. Діставали її десь унизу за течією і прилаштовували на старе місце.

На початку 2000-х у селі будували школу. На майданчику працював будівельний кран «Міжколгоспбуду». Павло Білаш звернув увагу, що конструкція крана могла б служити переправою. Коли визначили її розміри і вони збіглися з шириною річки, це ще більше викликало бажання викупити кран. До того ж з’ясувалося, що він уже відслужив свої терміни і «Міжколгоспбуд» готовий продати. Сільська рада знайшла кошти, і кран залишився у Гущинцях.

Далі все облаштовували власними силами. У роботі брали участь жителі села. Посередині річки встановили чотири металеві опори. Як казав Павло Білаш, про всяк випадок.

Споруда нагадує міст тунельного типу. Він стоїть над водою вище, ніж старий дерев’яний. Щоправда, його ширина тільки 2,5 метра. Незважаючи на це, переправу випробували автомобілісти легкових автомобілів. Кажуть, проїжджають також мікроавтобуси. Конструкція служить людям майже два десятиліття і не потребує ремонту.

За словами співрозмовника, на Південному Бузі він побачив усі типи мостів, що використовуються в нашій державі. Найдовший з них — у Миколаєві. До того ж має унікальну конструкцію.

— Це єдиний в Україні міст з горизонтальною системою розведення для проходження суден, — каже Олександр Лагошняк. — Його довжина 750 метрів, якщо врахувати ще насипну частину, то загалом виходить майже два кілометри. Ширшого моста також немає на річці, ніж у Миколаєві. Для проїжджої частини відведено 10,5 метра, решта — для пішохідних тротуарів, отже, загальна ширина становить 15,7 метра.

У книжці йдеться також про греблі, гідроелектростанції, водосховища. Кожен з таких об’єктів детально досліджено і так само детально описано — з цифрами, фактами, датами, заглибленням у минуле тощо.

Це єдина річка України, водний басейн якої розташований тільки на території нашої держави.

До речі, книжка «Південний Буг: від козацьких переправ до сучасних мостів» надрукована в серії «Моя Вінниччина» (редактор Михайло Каменюк). Видана коштом обласного бюджету.

— Це книжка не тільки про мости, — каже голова обласної організації Національної спілки письменників Вадим Вітковський. — Це ще одна сторінка в літописі нашого краю. За нею можна вивчати історію тих населених пунктів, через які протікає Південний Буг. Ми б уже провели її презентацію, якби не карантин...

Довідково

Південний Буг протікає через п’ять областей держави — Хмельницьку, Вінницьку, Кіровоградську, Одеську й Миколаївську. Загальна довжина водної артерії — 806 кілометрів. Вона бере початок у Хмельницькій області, недалеко від села Холодець, що за 90 км від обласного центру, і впадає в Бузький лиман Чорного моря. До слова, перші 30 кілометрів після витоку Південний Буг є звичайним потічком.

Вінницька область.

Фото надано Олександром Лагошняком.