Через карантинні обмеження обійшлося, звісно, без велелюдних урочистостей. Однак від того заходи на пошанування «кримської полтавки», як вона себе називала, не стали менш значущими. Тим паче що відбувалися вони на виконання відповідної постанови Верховної Ради.

А почалися на малій батьківщині продовжувачки давнього козацького роду — в місті Лубни. Тут, у місцевій публічній бібліотеці імені В. Малика, влаштували відеофлешмоб «Рушникова симфонія Віри Роїк». До меморіальної дошки на будинку, в якому свого часу жила її родина, представники міської влади та громадськості поклали живі квіти. Водночас у Лубенському краєзнавчому музеї імені Г. Стеллецького тривала виставка з нагоди згаданого ювілею.

Естафету віншувань продовжили в обласному центрі. У краєзнавчому музеї ім. В. Кричевського відбулось урочисте спецпогашення немаркованого художнього конверта «Віра Роїк. 1911—2010» спеціальним поштовим штемпелем. Цей конверт протягом кількох місяців створювала творча група Полтавської дирекції «Укрпошти» під керівництвом очільниці відділу поштових послуг Наталії Чепурної. А вивершив роботу однодумців талановитий дизайн художниці Тетяни Нестерової.

Тож на паперовому «полотні» конверта, випущеного 50-тисячним тиражем, з’явилося зображення фрагмента знакової та, власне, однієї з найкращих і найулюбленіших робіт неперевершеної вишивальниці — панно «Свято врожаю». Поруч із ним розмістили факсиміле особистого підпису Віри Роїк під такими словами майстрині: «Я щаслива, що моя маленька, така тоненька, із золотим вушком голочка прикрасила цей світ».

Той вислів чи не найяскравіше віддзеркалив її творче кредо, завдяки якому в руках жінки з непростою долею, котра не дожила до свого століття лише кілька місяців, навіть звичайні ужиткові речі ставали мистецькими шедеврами. Тим вишиваним українським цвітом вона встигла заквітчати мало не півсвіту. Ведучий церемонії, доцент кафедри журналістики Полтавського національного педагогічного університету ім. В. Короленка Гліб Кудряшов нагадав про те, що за своє життя Віра Роїк презентувала 140 персональних виставок в Україні й за кордоном.

Удвічі більше таких імпрез відбувалися за її участю. Роботи майстрині зберігаються у 43 музеях багатьох країн. Саме вона, опанувавши три сотні (!) різних технік вишивання, заснувала кілька осередків нашого народного мистецтва та школу української вишивки у Криму. На цьому півострові пані Віра прожила більшу частину свого життя, стала почесною громадянкою його столиці — Сімферополя, а заодно й міст Лубни та Кобеляки на рідній Полтавщині.

Одразу двоє учасників церемонії спецпогашення конверта в Полтаві — Гліб Кудряшов і голова обласної організації Національної спілки художників України Юрій Самойленко — поділилися спогадами про спілкування з Вірою Роїк півтора десятиліття тому в Сімферополі під час урочистостей з нагоди 95-річчя майстрині. Обох тоді вразили передовсім її життєлюбство, енергія, націленість на подолання творчих вершин і прагнення заохотити до цього продовжувачів своєї справи.

На тому ювілеї у Криму полтавці заспівали для своєї землячки пісню «Зеленеє жито, зелене». Саме вона стала своєрідною пісенною прелюдією й до урочистого спецпогашення «іменного» конверта в Полтаві. А виконати цю процедуру безпосередньо доручили заступниці голови ОДА Катерині Рижеченко, Юрію Самойленку та керівнику Полтавської дирекції «Укрпошти» Юрію Набасову. Потому в запису пролунало звернення до нащадків і самої Віри Роїк.

Ефект її присутності створювала також підготовлена музейниками експрес-виставка особистих речей майстрині та окремих її робіт, друкованих матеріалів про життя та творчість. Усіх присутніх зворушила також виведена на широкий екран світлина місця останнього спочинку видатної вишивальниці з нашими національними атрибутами. Тож там, у Криму, Віра Роїк залишається вічною вартовою українського неба.

Фото автора.