Під час акції з промовистою назвою «Мене не вбив російський солдат, мене вбиває Енергоатом» ветерани війни на Донбасі, які втратили під час бойових дій кінцівки, прикували себе до скелі ланцюгами, аби привернути увагу до проблеми затоплення унікальної місцини. Території заповідного Гранітно-степового Побужжя та Центру Буго-Ґардівської паланки Війська Запорозького.


Людмила Поспєлова вважає, що місцеві жителі не можуть взяти участь в обговоренні питання в режимі онлайн.

Екс-заступник міністра у справах ветеранів України Олександр Терещенко, керівник штабу «Протидія затопленню Бузького Ґарду» Олег Кравець та кавалер відзнаки «За пролиту кров» I ступеня Олександр Кротик у такий спосіб виступили категорично проти підняття рівня Олександрівського водосховища на потребу атомній енергетиці.

Бузький Ґард — серце гранітно-степового Побужжя, заповідне урочище на Південному Бузі, в районі сучасного м. Южноукраїнська, де річка, прорізаючи скелясті породи, утворює дивовижні пороги. Це одна з найдавніших ділянок суші Євразії, що не поринала у морські глибини вже протягом 60 мільйонів років, на якій сформувалися унікальні угруповання флори і фауни. Як зазначає ботанік, доктор біологічних наук, професор Іван Мойсієнко, — «долина Південного Бугу в околицях міста Южноукраїнська має надзвичайно високу ступінь унікальності, яка зумовлена не лише на ландшафтному рівні, коли серед рівного степу ти раптово потрапляєш в неймовірно живописні гірські ландшафти, а й на видовому рівні. Тут зосереджено цілу низку рослин-ендеміків, які зустрічаються лише тут, і ніде більше у світі».

Для збереження цієї унікальної території з набуттям незалежності Україною був створений Регіональний ландшафтний парк «Гранітно-Степове Побужжя», а згодом, наприкінці 2000-х, і Національний природний парк «Бузький Ґард». Між цими подіями територія була визнана одним із семи природних чудес України завдяки поєднанню її непересічної природної та культурної цінності. Згодом територія стала частиною Смарагдової мережі, що об’єднує європейські території особливого природоохоронного інтересу.

Територія ґранітно-степового Побужжя надзвичайно багата на археологічні пласти: палеоліт, мезоліт, неоліт, мідний і залізний віки, епоха бронзи, черняхівська та трипільська культури, свідоцтва поселень кімерійців, савроматів, скіфів, ольвіополітів, давніх слов’ян, римлян.

Але особливу цінність становить культурна спадщина козацьких часів. На острові Ґардовий в часи Нової Січі (1734—1775 роки) розміщувалось одне з найважливіших поселень козацької доби, — адміністративний центр Буго-Ґардової паланки, найбільшої за розмірами серед восьми територіальних одиниць Запорозької республіки. Першим паланковим отаманом тут був князь Дмитро Вишневецький, легендарний Байда. Тепер ця територія охороняється державою, вона є пам’яткою культури національного значення.

Слухання чи профанація?

Усе це історико-культурне та природне багатство країни, якому сотні та тисячі років, може запросто піти під воду. Якщо енергетикам вдасться реалізувати свої наміри. Вже 40 років Южно-Український енергокомплекс експлуатує річку Південний Буг. З нього беруть воду для охолодження реакторів АЕС. Аби енергокомплекс виробляв ще більше електрики та задля нарощування потужностей планують підняти рівень Олександрівського водосховища. Звідки взялися такі наполеонівські плани атомників? Звісно, з радянських часів, як і сам проект. Ташлицька ГАЕС є частиною Южно-Українського енергокомплексу, будівництво якого розпочалося у 1975 році. Спочатку передбачалося побудувати чотири реактори Южно-Української АЕС, Ташлицьку ГАЕС потужністю 1800 МВт та три водосховища. До середини 80-х років було побудовано два реактори АЕС, розпочато будівництво ТГАЕС. Враховуючи, що проект передбачав затоплення цінних природних та історичних територій, 200 тисяч жителів Миколаївської області поставили свої підписи під вимогою провести екологічну експертизу цього проекту.

За результатами експертизи проект було значно скорочено, зокрема, замість десяти агрегатів ТГАЕС передбачалося будувати лише три.

Згодом проект ТГАЕС почали поновлювати крок за кроком. У 2006 році Миколаївська обласна влада вивела частину цінних земель зі складу регіонального ландшафтного парку, та їх було затоплено в результаті підвищення рівня Олександрівського водосховища до + 14,7 метра порівняно з природним рівнем річки. Незважаючи на судові рішення, які визнали неправомірними такі дії, атомники не лише не зупинилися, а й підняли рівень водойми вже до 16,9 метра. А зараз заявили про наміри підняти рівень води до 20,7 метра.

До того ж підступно, під час пандемії оголосили про початок громадських обговорень Звіту з оцінки впливу на довкілля «Завершення будівництва Ташлицької ГАЕС у складі гідроагрегатів №№ 3—6 з поетапним підвищенням нормального підпірного рівня Олександрівського водосховища на р. Південний Буг до позначки +20,7 метра». Якщо раніше Енергоатом хоча би створював видимість демократичного обговорення цього питання в громадах 30-кілометрової зони. То зараз обговорення відбуватиметься у вигляді письмових електронних повідомлень. Дуже зручно для атомників і абсолютно не прозоро для місцевих мешканців та всіх жителів області. Не зможе бабуся з Богданівки чи Доманівки скористатися своїм правом висловити думку та відправити її в електронному вигляді. Та й не лише абстрактна бабуся. В місцевих просто немає такої технічної можливості. І це — перший доказ нечесної поведінки атомників.

Вони намагаються навести й інші так звані вагомі аргументи. Так, приміром, запевняють, що підняття рівня Олександрівського водосховища дасть користь не лише ГАЕС, а й місцевим жителям. Насправді, ті  самі місцеві спостерігають, як погіршується стан Південного Бугу, щезає риба, міліє та замулюється річка, під воду йдуть унікальні місцини.

«На яких прикладах славного козацтва та незайманої природи ми виховуватимемо дітей, — ставить питання вчителька місцевої Богданівської школи Людмила Поспєлова. — Затоплення — це злочин перед майбутніми поколіннями і перед тими, хто ще пам’ятає, яким могутнім та повноводним був Південний Буг. Більшість мешканців громади проти такої позиції атомників. Але позбавлені можливості висловити власну думку».

Ще один аргумент на користь атомників озвучив заступник генерального директора ВП «Южно-Українська АЕС» Юрій Фомін. Мовляв, проект коштує 14 мільярдів гривень, в нього вже вкладено два мільярди. Що, тепер зупиняти? Може, і зупиняти, якщо інтереси енергетики превалюють над інтересами людей та довкілля. А начальник управління капітального будівництва Южно-Українського енергокомплексу Павло Вірич каже — 72 мільйони кубів води зберемо тут, нам з них потрібно лише 14 мільйонів для енергокомплексу. Все інше — для області.

Усе так просто, як було за радянських часів, — коли річки повертали в той бік, в який схотіли; коли природу підкоряли виходячи із завдань партії та уряду. І зараз виходить — захотіли підняли рівень, захотіли — понизили. Таке ручне керування Південним Бугом уже призвело до його виснаження.

Доцентка Національного університету кораблебудування Інна Тимченко каже: «На Південному Бузі 16 водосховищ, працює дві атомні станції та кілька гідроелектростанцій. Річка давно не тече сама, а регулюється греблями. Як наслідок, більше стоячої води, більше цвітіння, погіршилася й якість води. І це вже вдарило по природному комплексу».

Скуті одним ланцюгом

В акції, що відбулася нещодавно на Бузькому Гарді, взяли участь понад сто мешканців територій навколо АЕС, екологи, вчені, учасники АТО, члени громадських, патріотичних організацій, депутати місцевих та Миколаївської обласної ради. Їхню позицію підтримав Національний екологічний центр України, уповноважений Президента України з питань реабілітації учасників бойових дій Вадим Свириденко, радник голови Офісу Президента з питань ветеранів Андрій Ляхович. Усі вони опинилися в одному ланцюзі людей, які щиро вболівають за майбутнє унікальної території.

Були і представники Южно-Української АЕС. Щоправда, напередодні прес-служба підприємства розповсюдила заяву, в якій йдеться: «Сумно, що учасники АТО опинилися по інший бік барикад, адже чутки про затоплення острова Клепаний (в певних джерелах Гардовий) значно перебільшені... Шкода, що саме воїни АТО стали учасниками сьогоднішньої акції, піддалися провокаціям, брехні та стали живою зброєю в руках політичних ділків та аферистів, чиї інтереси не мають нічого

спільного із захистом довкілля та історії...»
Певна річ, такі вислови викликали обурення у тих, хто захищає Гард. Своєю позицією вони поділилися з журналістом «Голосу України». Голова постійної комісії з питань екології Миколаївської обласної ради Алла Ряжських зазначила: «Про що думає молодий хлопець, який повернувся з війни без ноги? Про те, що йому потрібно жити мирним життям, працювати, розвивати державу... Але я точно знаю, що не думав він про те, що йому в мирному житті доведеться приковувати себе ланцюгами до скелі Бузького Гарду, щоб звернути увагу до проблеми, яка стосується кожного з нас».

Не думав в боях за Донецький аеропорт і Сашко Терещенко про те, що йому доведеться захищати українську землю тут, де мир та спокій. «Для мене це місце, де я в дитинстві милувався Бугом та скелями, — каже він. — А для когось — це просто набір каміння, яке заважає реалізації «інноваційного проекту минулого тисячоліття», в який вже втелющили мільярди грошей і з ентузіазмом планують освоювати ще мільярди. Відмітки на скелях 20,7 (рівень затоплення) — наче цінник в магазині «Все по 30 грн». У них все має свій кіловатно-гривневий еквівалент і економічну доцільність».

— Сьогодні відбувається попереджувальна акція для влади, щоб вони зрозуміли, що ми готові діяти. Якщо буде прийняте рішення про підняття рівня води, ми прийдемо сюди, прикуємо себе і будемо перебувати тут під час підйому води, — сказав ще один Атовець Олег Кравець. Голова Асоціації учасників та інвалідів АТО Ілля Шполянський відмітив: «Нам дуже важливо показати ділкам з Енергоатому, що ми не зупинимося, а будемо боротися. Ніякі їхні мільярди, ані вплив на народних депутатів та інші органи влади не допоможуть їм у вирішенні їхнього меркантильного питання».

Захисники Бузького Гарду закликають усіх українців долучитися до обговорення теми затоплення унікальної місцини та відправляти свої зауваження на адресу Енергоатому. А остаточне рішення з приводу підняття рівня водосховища має ухвалити Верховна Рада України.

Миколаївська область.


Під воду підуть унікальні заповідні місцевості.
 


Спеціально для потреб Южно-Українського енергокомплексу збудоване Олександрівське водосховище.

Фото Олени ІВАШКО.