Навчитися ковальської справи Максима Марчука (на знімку) із села Воскодави Гощанського району змусило життя — потрібно було шукати заробіток. Тепер залізо грає в його руках. На викованих ним воротах — і дерево, і соняшники, і матіола...
— Щоб відтворити матіолу чи соняшник, за зразок брав живі рослини. Вони й досі у моїй майстерні, — показує засушені квіти Максим Марчук, — як і ескіз, який намалював, щоб потім передати в залізі. На це пішло півтора місяця.
— Я можу цілий день провести в кузні, — каже тридцятирічний коваль. — Ця робота мене захоплює. Хоча ніколи не думав, що ковальство стане основним моїм ремеслом...
Варто лише зазирнути в оселю — й одразу видно, що у Максима руки золоті.
Там і добротний ремонт, і творча уява. При вході — церква, виготовлена із заліза.
— Цю церкву мій старший син Владислав зробив у другому класі, — не без гордості каже батько й тішиться тим, що хлопець із задоволенням ходить до майстерні й теж пробує кувати.
Молодший Богданчик, якому лише три роки, посміхається. Бо й для нього батько авторитет. Із задоволенням показує ковану орхідею, що вписалася в інтер’єр поряд з акваріумом. А потім ми оглядаємо нагороди, які мешканець Воскодав отримав на фестивалях ковалів.
— Був я на фестивалях у Рівному, Івано-Франківську. Познайомився з багатьма ковалями, — розповідає майстер художнього кування й демонструє фартух, на якому підписи ковалів із різних країн, у тому числі й знаменитого Хууба Сенсона з Голландії. — Сенсон заходив до моєї кузні. Казав: «Все гуд!».
Максим шліфує свою майстерність. І творить композиції легкі й живі, практичні та добротні.
Рівненська область.
