Це негативно позначається на рівні життя переважної частини населення України, підриває у нього залишки довіри до дій владних структур як у центрі, так і на регіональному рівні.

Боремося з корупцією лише на словах, бідність стала хронічним явищем, серйозним фактором поляризації суспільства. Збільшується злочинність. Практично провалена вакцинація населення від коронавірусу, в проведенні якої Україна займає останнє місце в Європі. За даними статистичної служби, постійно зростають ціни на продукти харчування та товари повсякденної необхідності, непомірно піднялися тарифи на житлово-комунальні послуги, збільшилася інфляція. І цей перелік можна продовжувати і продовжувати. Складається враження, що здійснення проголошених, до того ж не вперше, реформ, від яких залежить просування України до повноправного членства в Європейському Союзі та НАТО, залишається, як і раніше,  на папері.

Складається враження, що така невтішна й тривожна ситуація здавна не дуже хвилює «володарів» владних крісел.

До того ж міжнародний імідж нашої держави поступово, і це незаперечний факт, погіршується. Вже восьмий рік триває затіяна нинішнім російським політичним режимом зухвала агресія проти України з метою знищити її незалежність та повернути український народ під своє правління.

Щоб стати справжніми представниками свого народу, нашим політикам, урядовцям та народним депутатам слід усвідомити значення такого мудрого вислову відомого ще в древні часи китайського мислителя Конфуція: «В країні, в якій правлять добре, соромляться бідності. В країні, в якій правлять погано, соромляться багатства».

У минулі роки наші громадяни вдосталь наслухалися всіляких запевнень про ліпше життя, що очікує на них, але відчутних змін вони ще не дочекалися. А чи дочекаються? Змінюються лише президенти, частіше уряди та склад народних депутатів.

Як вважають фахівці в галузі державного управління, минулих майже 30 років існування незалежної України було достатньо для того, щоб вона позбулася будь-яких явищ, які суперечать статусу повноцінної демократичної європейської держави. Такого статусу вона ще не набула. Якщо ж така неприваблива в ній ситуація залишатиметься і надалі, то дуже сумнівно, що це станеться в найближчій перспективі. І це триватиме до тих пір, поки незалежна Україна остаточно не позбудеться рис зниклої колоніально-імперської системи, в полоні якої вона ще перебуває ментально й ідеологічно. Світ змінюється на очах, а Україна все ще перебуває у пострадянському просторі, тому й не встигає своєчасно реагувати на виклики і загрози, які надзвичайно швидко з’являються у сьогоднішньому глобалізованому і взаємозалежному світі.

І відповідальність за все це лягає на політиків різної масті, які на свій лад трактують саме поняття «незалежна держава», не маючи при цьому жодного уявлення про те, якою  вона має бути. Наші ж високопосадовці, від яких безпосередньо залежить політичний та соціально-економічний поступ України, повторюють серйозні помилки попередників. Кожна нова влада, як свідчать факти, нав’язує суспільству своє бачення розвитку  нашої держави. І така «практика» спостерігається вже не один рік. Саме це є також причиною того, що наша держава, відповідно до оціночних досліджень як вітчизняних, так і зарубіжних центрів, займає далеко не належне їй місце в сучасному світовому соціально-економічному та науково-технічному розвитку.

Тому постає логічне запитання: невже «можновладці» не відчували і не відчувають того, що з кожним днем у нашому суспільстві посилюються розчарування та песимістичні настрої?

Якщо перефразувати відомий вислів знаменитого англійського поета і драматурга, великого гуманіста Вільяма Шекспіра, то мимоволі напрошується такий висновок: «Щось не так в Українській державі!»

Тому всі, хто взяв на себе відповідальність за керівництво нашою державою, зобов’язані (саме так!) дбати, в першу чергу, про добробут свого народу, виявляти реальну, а не ілюзорну турботу про тих громадян, особливо літнього віку, які все ще сподіваються на суттєве поліпшення умов їхнього  існування.

Народні ж депутати не повинні вважати себе «недоторканними» чи таким, що належать до «особливої касти». А чиновникам та політикам, які безпідставно іменують себе «елітою» нації чи «стовпами» нашого суспільства, не завадить знати, що обидва терміни вживалися ще в давні часи виключно в іронічній формі стосовно тих осіб, які, обіймаючи високі державні посади, вважали себе опорою всього суспільства.

Тож усім, хто перебуває на відповідальних державних посадах, не завадить запам’ятати раз і назавжди, що держава існує для людини, а не людина — для держави. Й не відвертатися від свого народу, за рахунок якого вони не лише безтурботно живуть, а й протиправно набувають  величезних особистих статків, і врешті-решт повернутися до нього обличчями. Проте головне полягає в тому, щоб довести не лише попередникам, а, насамперед, собі, що справжні, реальні, а не надумані зміни в нашій державі не тільки можливі, а й повинні обов’язково відбутися, і якомога скоріше.

Принагідно нагадаємо, що з відновленням у 1991 році незалежності України переважна більшість її громадян (92,3%) повірили в те, що вона буде державою, в якій правитимуть справжня демократія, соціальна справедливість та відповідальність перед законом усіх, без жодних винятків і незалежно від посад.

Саме про таку незалежну Україну мріяло не одне покоління нашого народу, яке боролося за її свободу, жертвуючи своїми життями. На таку Україну сподівалися і останні керівники Української Народної Республіки (УНР) в екзилі, які на урочистому засіданні Верховної Ради 22 серпня 1992 року передали відповідні документи про складання Державним Центром УНР своїх повноважень та припинення його понад 70-річної діяльності на чужині як «речника української нації в її боротьбі за самостійну й незалежну Українську Державу». А 24 серпня, в день відзначення першої річниці незалежності України в Маріїнському палаці в Києві, під час одержання символів і регалій УНР та її Державного Центру перший Президент України Л. Кравчук наголосив: «Цей акт повинен нагадати всім, що Україна веде свій родовід, свою політичну, державницьку біографію від історичних часів, які надають сили і величі нашому народові, — від часів Київської Русі, Козацько-Гетьманської держави й Української Народної Республіки».

Тому всі політики, народні депутати та чиновники будь-якого рангу повинні чітко усвідомити, що український народ, який за всю свою досить нелегку історію  багато пережив, зазнаючи від різних імперій не лише зневаги, моральних та фізичних знущань, а й також приниження гідності, давно заслуговує як належної до нього поваги та визнання його справедливих очікувань, так і гідного, цивілізованого життя на своїй рідній землі.

Адже народ — серце держави, і саме таке глибоке за змістом поняття має, нарешті, стати домінуючою основою життєдіяльності та всебічного розвитку нашої незалежної України.

Юрій БОГАЄВСЬКИЙ, Ігор ТУРЯНСЬКИЙ, Надзвичайні і Повноважні Посли України, ветерани дипломатичної служби.