Віктор Сущик уже друге скликання очолює одну із найуспішніших в області Вишнівську сільську територіальну громаду.

Вже сьогодні видно, що майже третина з 54 громад економічно неспроможні, більшість із них віддалені від обласного центра і великих міст.


Адмінбудинок Рівненської сільської територіальної громади.

Обласний центр на території... села

Адміністративно-територіальна реформа, яку дехто вважає найбільш вдалою в незалежній Україні, поки що не приносить очікуваних результатів. Мало того, коли раніше обласні й районні бюджети якоюсь мірою вирівнювали можливості бідних і багатих громад, то сьогодні між ними глибока прірва. Яскравий тому приклад: за січень—березень 2021 року надходження у бюджети економічно найпотужніших у Волинській області Підгайцівської і Боратинської сільських громад становили відповідно 46,2 і 40,6 мільйона гривень. За рівнем загальних доходів вони поступаються лише великим містам, хоча за доходами на душу населення значно випереджають їх. Зокрема, власний прибуток Нововолинська у першому кварталі становив 53,4, Володимир-Волинського — 75,1, Ковеля — 117,9 і Луцька — 444,5 мільйона гривень. На душу населення у першому кварталі в кожному з цих міст отримали доходів відповідно по 909, 1 764, 1 600, 1 805 гривень. Для порівняння: у Підгайцівській громаді цей показник становить 2 277, а в Боратинській — 2 216 гривень. Тим часом у бюджет Камінь-Каширської міської громади, яка є центром одного із чотирьох районів області, за цей період надійшло усього 27,9 мільйона гривень, або по 500 гривень на кожного мешканця. Найменший бюджет у першому кварталі 2021 року був у Велимченської сільської громади — 1,1 мільйона  гривень, або на одного жителя усього по 330 гривень. Це майже в сім разів менше, ніж у Підгайцівській громаді. Отже, реформа не вирівняла рівнів доходів громадян на різних територіях краю. Швидше навпаки: ще більше розшарувала їх.

Можливо, в Підгайцях і Боратині живуть найбільш активні й підприємливі громадяни, які, як бджілки, наповнюють спільну казну? Секрет їх достатку не в цьому. Справа в тому, що обидві вони межують із Луцьком і на їхній території опинилися такі потужні бюджетоутворюючі підприємства, як «Модерн-Експо», «Кромберг енд Шуберт», Гнідавський цукровий комбінат, які до цього вважали луцькими. Та коли почали уточнювати межі міста, з’ясувалося, що перше з них розташоване на території Підгайцівської громади, а два інших — Боратинської громади. Хоча всі комунікації в них міські, а про їхню сільську прописку багато хто і не здогадувався.

Байдужість колишніх керманичів Луцька до уточнення меж міста дорого обходиться мешканцям обласного центру. І справа не лише в прибутках від успішних підприємств, а й в багатьох інших життєво важливих питаннях. Зокрема, частина багатоповерхівок на проспекті Відродження і багатьох вулицях на східній околиці Луцька розташовані на землях села Липини, яке належить до Підгайцівської громади. Раніше подібна ситуація була і на західній околиці обласного центру, де половина будинків на магістральній Володимирській вулиці стояли на землях Заборольської сільської ради. Однак колишня Заборольська територіальна громада увійшла в склад Луцької міської, і проблема вирішилася.

Необхідність розширення меж Луцька в східному напрямку була зумовлена ще однією делікатною проблемою. Поблизу села Гаразджа, яке відтепер входить у цю ж Підгайцівську громаду, розташовано величезне міське кладовище. Для Луцька це стратегічний об’єкт, який потребує постійного догляду і розширення площ. Невже про це не думали чиновники, які відповідали за проведення в області реформи. До кладовища і двох дачних масивів в 1990-х роках прокладено тролейбусну лінію, туди ж курсують і міські маршрутки. В селі Струмівка, через яке вони їдуть, розташовано безліч середніх і малих підприємств. Цей напрямок мав би за логікою стати міським, а села Струмівка і Липини майбутніми мікрорайонами Луцька.

Отже, унікальною можливістю, яку давала реформа, ввести все на кола свої, на Волині не скористалися.

Школа, церква, шинок

Творячи реформу, її автори вочевидь подекуди користувалися не економічною доцільністю, а політичною чи меркантильною, проштовхуючи чиїсь не зовсім зрозумілі для здорового глузду інтереси. Скажімо, найбільше громад — 23 створено на території Ковельського району. Тоді як у сусідньому з Ковельським Камінь-Каширському районі їх усього 5, у Володимир-Волинському — 11, у Луцькому, населення якого в 1,6 більше, 15. Важко зрозуміти, наприклад, логіку створення згадуваної вже вище Велимчанської сільської громади, яка об’єднала дві невеликі з чотирьох населених пунктів сільські ради — Велимчанську і Датинську з населенням 3 770 чоловік. Про такі села кажуть, що крім школи, церкви і шинку  у них нічого немає.

Відвідуючи Велимче влітку 2019 року, довелося чути від керівника громади, що вони, аби залучити інвесторів, займуться меліорацією. Відтоді минуло майже два роки, ані меліорації, ані інвесторів. Подібна ситуація з фінансами і в Заболоттівській, Смідинській, Велицькій, Самарівській, Поворській, Головненській громадах того ж Ковельського району, Доросинівській — Луцького. В кожній із них за січень—березень отримано доходів на жителя громади менш як по півтисячі гривень. Цікаво, за рахунок чого тут збираються наповнювати бюджет? Адже субвенцій на розвиток громад уже вочевидь не буде!

Разом із тим штати в багатьох громадах непомірно роздуті. Подекуди вони такі, як у колишніх райдержадміністраціях. Є питання і до розміру заробітних плат. В окремих громадах голови отримують грошову винагороду більшу, як у Голови Верховної Ради України. У цьому питанні теж необхідно наводити порядок.

Влада визнає райони-фантоми

Щодня з подивом знаходжу на сайті Волинської ОДА інформацію про епідситуацію із захворюванням на COVID-19 в районах, більшість із яких вже не існує: Локачинському, Ківерцівському, Турійському... Із шістнадцяти колишніх районів в області залишилося лише чотири. Як зрозуміти таку неточність на сайті ОДА? А справа в тому, що громад у регіоні аж надто багато і про деякі з них в області мало хто знає. Тож користувачам соцмереж важко зрозуміти, що і де відбувається. Спочатку планували, що центрами майбутніх громад стануть усі міста обласного підпорядкування, райцентри і населені пункти, які колись були районними центрами. Усього мало бути 39 громад, нині їх аж 54.

Уже сьогодні зрозуміло, що значна їх кількість економічно неспроможні. Таке дроблення на маленькі громади ні до чого доброго не приведе. Час визнати це. І не можна вважати правильним, коли окремі громади в силу збігу обставин або через вигідне географічне положення мають наповнення бюджетів у рази більші, ніж усі інші. Поки що не вони, якщо йдеться про Волинь, заробили все це.

І насамкінець про нові чотири райони області. Їх спільний бюджет на 2021 рік становить усього 1,333 мільйона гривень. Це в 3,5 рази менше, ніж бюджет однієї з найменших сільських громад регіону — Велимчанської. Які повноваження цих районних рад, теж поки що невідомо. І чи потрібні райони взагалі?

Отже, про завершення адміністративно-територіальної реформи чи якогось її етапу, говорити зарано. Надто багато незрозумілого і нелогічного в ній. На часі й прийняття закону про адміністративно-територіальний устрій України. Як не прикро, але ми дотепер користуємося Указом Президії Верховної Ради УРСР «Про порядок вирішення питань адміністративно-територіального устрою Української РСР» від 12 березня 1981 р. На часі вносити і відповідні зміни до Конституції України.

Розпочату реформу потрібно продовжувати і логічно її завершити.

Фото автора.