Щирість, радість, гордість, сльози, сміх — наше спілкування з пані Інною іноді емоційно штормило. Розмова збіглася з днем народження її сина — 26 квітня. Жінка привітала його з самого ранку — вдень йому не до телефонних розмов, навіть у 22-річчя. Інна Петрівна в деталях пам’ятає кожну дату з життя сина. А надто, коли він йшов на службу, складав присягу, познайомив із коханою, освідчувався на фронті та одружився. Наступна дата, яку чекає, — повернення Петра додому.

Ростила артиста — виховала солдата

Після закінчення Сарненського аграрного ліцею 19-річний Петро пішов на медкомісію у військкомат. Батькам хлопець сказав одразу, що ховатися від служби не збирається. Та пізніше зізнався, що підписав контракт. 1 квітня 2019 року Інна Мась провела сина на службу.

— Я розуміла в той момент: усе, що мені треба робити, — це набиратись сил і терпіння, — пригадує Інна Петрівна. — Відтоді ми щодня живемо вірою в те, що завтра буде краще. Бо хочемо, щоб так насправді було. І якщо я молюсь за свого Петра, то прошу за всіх дітей, що там, на війні. Прошу, щоб вони всі повернулись у свої домівки.

Петро Мась потрапив у 14-ту ОМБ імені князя Романа Великого. На той момент, у 2019 році, він був наймолодшим у бригаді. Нині вже третій рік служить водієм-механіком. Буває у різних точках по всій Україні, зокрема й на передовій. Про перебування на службі розповідає мало. Змінився.

— Він був дуже відкритою людиною, душею компанії, мав хороше почуття гумору. А тепер став більш замкнутий. Та я ніколи не лізу йому в душу. Все, що треба, він сам розповість, — пояснює жінка.

У дитинстві Петро був дуже артистичним. Виступав на сцені з п’яти років. Співав, грав на гітарі, був актором різноманітних театральних постановок, брав участь у конкурсах. Тож Інна Мась уявляла доросле життя сина зовсім не так:

— Я весь час думала, що він буде артистом, а він пішов в армію. Хотіла, щоб здобув вищу освіту, працював у культурі, пішов по моїх стопах. У нього були всі задатки. Але Петро обрав інший шлях. Так, я не була до цього готова. Коли народжувала в 1999 році, хіба могла б подумати, що в Україні буде війна?

Військовослужбовець грає на гітарі й досі. Щоправда, виступає не на сцені, а у вузькому колі побратимів. Співає для дружини Насті. А на 8 Березня записав пісню для мами.

Освідчився нареченій через три місяці

Настя Коноваленко із Луцька уклала контракт про військову службу в липні 2020 року. Перед тим пройшла навчання зв’язківців у Полтаві. Дівчину направили в 14-ту бригаду в листопаді 2020-го. А Петро приїхав у штаб зустрічати. Він завіз дівчину в інший батальйон. Та згодом зізнався, що це було кохання з першого погляду.

— 31 грудня 2020 року син подзвонив і сказав нам з чоловіком, що познайомить із дівчиною. На той момент вони з Настею вже зустрічались. Ми говорили по відеозв’язку. Вона дуже красива. Висока. Гарненька. Ми обмінялись телефонами та почали спілкуватись, — розповідає Інна Петрівна.

26 лютого у Насті був день народження. Незадовго до цього Петро розповів батькам, що хоче освідчитися. Колечко замовив в інтернет-магазині, порадившись із мамою.

— Звичайно, я підтримала сина. Єдине, що попросила, — відзняти момент пропозиції руки і серця. Я знала, що Петя такого не любить, але таки прислухався і прислав відео.

Цей ролик Інна Петрівна переглядала зі своєю подругою Світланою Михайлівною. Разом жінки дуже вболівали та переживали за хлопця. Кажуть, це краще всіх фільмів і серіалів.

— Це далеко не єдиний душевний момент, який я переживала зі Світланою. Вона мені більше ніж сестра. Хоча насправді ми навіть не родичі, каже Інна Мась. — Це моя віддушина, людина-орієнтир. Вона ніколи мене не залишає: і заспокоїть, і настановить, і навіть поплаче зі мною, якщо треба. Вона мене рятує. Світлана Михайлівна, до речі, — вихователька Петра. Відтоді ми дружимо.

З невісткою вперше зустрілася за декілька днів до весілля

— У березні син сказав, що вирішив одружитися, — продовжує розповідь пані Інна. — Я не уявляла, що все буде так швидко. Вони подали електронну заяву, щоб скористатись послугою «Шлюб за добу».

Наречені отримали 10 днів відпустки. Запросили батьків на церемонію розпису в замок Любарта в Луцьк. І відправились додому. На той момент Інна Петрівна не бачила сина дев’ять місяців. Тож ця зустріч була для неї особливо хвилюючою.

Інна з чоловіком Валентином вирішили влаштувати дітям сюрприз. Петро дуже хотів власний автомобіль і накопичував на нього кошти. Батьки пришвидшили втілення мрії. Тож приїхали забирати сина та невістку на новій автівці сина.

— Я так бігла в Києві до сина, що навіть обігнала потяг Попасна — Київ. Мені здавалося, що серце вирветься з грудей. Бо ж і Петра довго не бачила, а він ще й невістку везе. Тоді ми вперше зустрілися на пероні, — розповідає пані Інна.

Наречена зі зброєю, а наречений — з мікрофоном

17 квітня — день розпису. Церемонію організували в Луцькій художній галереї в замку Любарта. Під фортепіано. У залі облаштували фотозону молодят із дитячих світлин.

— Я ж спеціально привезла такі домашні фотографії. Він любив фотографуватися в дитинстві. Настя ж змалку проводила багато часу з батьком, а він миротворець, військовий. Займалася стрільбою. Тож як почіпляли фото, дивлюсь — наречена всюди зі зброєю, а наш Петя — з мікрофоном, — сміється мати.

Із Луцького замку Любарта Петро та Настя вийшли вже у статусі чоловіка та дружини.

Після одруження Петро та Настя повернулись на службу, кожен у свій батальйон. За можливості бачаться. З рідними тримають постійний телефонний зв’язок.

— У нас домовленість, що він дзвонить сам, — пояснює Інна Петрівна. — Звичайно, щодня дзвінків бути не може. Вони на службі. Там немає вихідних. Мені достатньо, щоб син сказав: «Привіт, у мене все добре». І ніяка це не зона: ні АТО, ні ООС. Якщо я говорю з сином і чую постріли, то це війна.

Сарни
Рівненської області.

Фото із сімейного альбому І. Мась.