На знімку: квіт сакури в центрі Полтави дивує і захоплює всіх.
Щоправда, доковідна відкритість світу та глобальні зміни клімату посприяли тому, що це дивовижне дерево з ніжно-рожевим квітом, образно кажучи, розрослося далеко за межі своєї історичної батьківщини — Японії. Його більш ніж охоче впустили до своїх домівок громадяни багатьох країн. Зокрема й нашої, де донедавна навесні хрущі гули виключно над білопінними вишнями…
А тепер тільки в центрі Полтави з’явилося кілька природних фотозон із неймовірним рожевим буйноквіттям. Найпопулярнішою серед них стала своєрідна алея з п’яти сакур біля одноповерхового офісного будинку на вулиці Раїси Кириченко, 36, у якому працюють журналісти та юристи. Господарі цієї будівлі стверджують, що привезені з Ужгорода трирічні саджанці сакур із легкої руки журналіста й редактора Володимира Марченка почали вкорінюватись у полтавську землю з осені 2011 року.
Тож уже фактично «підлітковий» вік поки що не залишає шансів зрівнятися з ними за красою і розкішністю їх молодшим конкурентам із інших локацій. Біля цих дерев, які вже вищі за той будинок, справді тонеш у буянні краси й почуваєшся, ніби в земному раю. Побачити його, помилуватися незбагненними барвами й вишуканістю форм рясної квіткової феєрії щодня приходять і приїздять сотні полтавців і гостей міста.
В окремі дні й години до тих сакур навіть шикуються черги охочих зробити фото чи селфі. По-своєму вклоняються їм пари закоханих, молодята з весільних кортежів, батьки з малими дітьми, юні й сивочолі земляки, люди різних професій, захоплень, уподобань. Краса й гармонія захоплюють усіх. Потрапивши в їхні обійми, звісно, краще розумієш японців, для яких милуватися цвітінням сакури давно стало національною традицією чи навіть усенародним святом.
Прикро, та доводиться помічати й інше. Якщо виховані на традиціях єднання з природою японці вдовольняються спогляданням і фотографуванням того дива, то чимало наших співвітчизників поспішають у такі райські куточки передовсім для того, щоб «відмітитися» та похизуватися собою у соцмережах. Ні, багатьом землякам також цілком достатньо постояти біля згаданих сакур на вулиці Раїси Кириченко та сфотографуватися на їх фоні. Та немало знаходиться і тих, хто відвідує ту «японську алею», здається, лише для того, щоб зруйнувати тамтешню ідилію.
Останні, скажімо, чомусь вважають своїм обов’язком дістатися самісінького стовбура й обійняти дерево. Не помічаючи при цьому, що в такий спосіб вони витоптують зелену травичку газону. Найсміливіші ще й вилазять на нижні гілки задля «виграшного» кадру. Окремі батьки підсаджують дітей повище й заохочують своїх чад зривати «квіточки» просто з гілок або роблять це самі. Після таких «любителів краси» земля довкола залишалася вкритою квітом, по якому топчуться нові паломники…
Довелося бачити навіть недолугих «дизайнерів», які приходили сюди з усілякими вазами, великими бокалами та іншими місткостями, щоб наповнити їх тим же квітом чи обірваними з нього пелюстками, сфотографуватися з такою екзотикою, а через хвилину-другу просто викинути ніжні пелюстки як непотріб. На зауваження вони реагували, м’яко кажучи, роздратовано: мовляв, чого переживаєш, воно ж не твоє…
Щоб газон біля сакур не «витоптували» ще й автівки, господарі будинку поставили з боку дороги кілочки з обмежувальною стрічкою. Та деякі автомобілісти не лише під’їжджають до нього практично впритул, а ще й, припаркувавшись тут і «огорнувши» квітуючі дерева вихлопними газами, «врубають» музику так гучно, що від тих децибелів осипаються пелюстки не тільки на нижніх гілках…
У такі хвилини здається, що завжди мовчазні сакури та інші дерева просять не лише тиші. Вони просто благають усіх нас дорости до їхньої краси.
Полтава.
Фото автора.
