За цим кроком багато хто очікував і наступного — нового підвищення вартості. Однак уряд заспокоїв українців, продовживши механізм дії покладених соціальних обов’язків до 30 червня. Тобто в цей період ціна для населення на електроенергію залишатиметься без змін — 1,68 гривні.

А що далі? Хто й що може гарантувати стабільність на цьому ринку? Які платіжки отримаємо вже в другому півріччі? Чітких і зрозумілих відповідей на ці запитання ніхто не дає. Як і гарантій того, що електроенергія залишатиметься доступним ресурсом для переважної більшості.

На жаль, про державну стратегію у цій галузі говорити не доводиться. Натомість дедалі частіше чуємо про різні варіанти енергетичної кризи і труднощі, які долають   генеруючі та постачальні компанії. То виходу і справді немає?

Свої прості рішення цієї складної задачі пропонує ветеран енергетичної галузі хмельничанин Анатолій Ціпцюра.

— Анатоліє Івановичу, знаю, що ви вже не один рік ведете листування з урядовцями, Міністерством енергетики, НКРЕКП, звертались навіть до керівників уряду та Верховної Ради, надсилали свої пропозиції і Президенту… Невже жодної реакції?

— Час від часу відповіді приходять. Але це не те, на що я розраховував. Адже всі мої листи, звернення, пропозиції не переслідують якихось особистих інтересів. В них мова про те, які кроки має зробити держава, щоб, з одного боку, стабілізувати ситуацію на енергетичному ринку, а з другого — врятувати населення від здирницьких тарифів. Ми вже прийшли до того, що багатьом родинам тепло стало недоступним взимку — люди просто відмовляються від опалення. Чи хочемо, щоб ще й світла не було в квартирах, бо за нього нічим буде платити?
Кожного разу нам пояснюють, що без чергового підвищення тарифів не обійтись. Справді, наша енергетика, як і економіка в цілому, переживають непрості часи через пандемію, війну та цілу низку інших обставин. Але це зовсім не означає, що не існує ефективних рішень. Мені їх підказує мій багаторічний досвід роботи в енергетиці. Й думаю, вони цілком могли би бути використані й нашими високопосадовцями. Була б на це їхня воля. 

— А чи не видається дивним те, що ось ви, людина без посад, бачите і причину проблеми, і шлях її розв’язання, а ті, хто наділений владою та можливостями, — ні. Можливо, ці пропозиції просто нецікаві?

— Розумію, висновки, які робить споживач зі своєї квартири, не зрівняти з тими, що діють в масштабі держави. Але є очевидні речі й відверті помилки, які потрібно виправляти. Ось зовсім простий приклад. У мене в квартирі свого часу був встановлений електролічильник з підвищеним класом точності. Але паралельно працював і старий лічильник. Коли після десятилітньої експлуатації порівняв їх показники, був просто вражений. Різниця становила понад дев’ять тисяч кіловат-годин при тому, що обидва фіксували роботу однакових електроприладів.

Причина проста: лічильник вищого класу веде точніший облік, а старий «не помічає» таких споживачів енергії, як, приміром, сигнальні лампочки на електроприладах тощо.

Уявіть, якщо подібні втрати помітні на прикладі лише однієї квартири, то яких зазнають енергетичні компанії у масштабах країни? Це мільйони кіловат-годин.

За даними НКРЕКП, на початок нинішнього року майже 2,5 мільйона лічильників побутових споживачів підлягали заміні. І це за того, що Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики ще п’ятнадцять років тому видив припис щодо їх заміни. Ця процедура мала бути проведена обленерго до 2012 року. Натомість дотепер старі лічильники все ще працюють.

— Приклад наочний. Але чому споживача мають хвилювати проблеми приватних енергокомпаній? Адже це вони зазнають збитків через втрати необлікованої енергії. Натомість, будемо відверті, споживачу навіть на руку те, що він платить менше, ніж мав би.

— На перший погляд, все саме так. І власники обленерго самі мали би дбати про свої бізнесові інтереси. Але вони ж і «дбають», навіть не вкладаючи кошти в цю ж програму із заміни лічильників. А просто піднімають тарифи. І виходить, що споживач все одно платить за всі втрати.

— Припустімо, що енергетики прислухаються до ваших порад, встановлять нові прилади обліку. А де ж гарантія, що вони й надалі не підніматимуть тарифи? Тоді виходить, що споживач програє двічі.

— Саме тому звертаюсь до посадовців високого рангу, аби вони взяли питання енергетичної галузі під контроль. Якщо в ній діятимуть чіткі правила, наведуть порядок, то й маніпулювати з тарифами не буде як. А поки вода каламутна, існує безліч можливостей саме здерти гроші зі споживача, а не взяти кошти за надану послугу.

Ми торкнулись лише однієї проблеми енергетичної галузі. Але ж існує чимало інших, розв’язавши які, можна зекономити величезні кошти. І саме ця економія мала би стримувати зростання тарифів.

Приміром, у нас продовжують діяти тарифні коефіцієнти для населення, у якого наявний облік споживання електроенергії за періодами часу. Тобто нічна енергія може бути вдвічі чи втричі дешевшою за денну. Звичайно, це на руку споживачеві. Але той, хто спробував встановити дво- та тризонні лічильники, міг переконатись, наскільки це клопітна й дороговартісна справа. Як наслідок — вона малодоступна.

А якби ця програма діяли сповна, економію насамперед відчула б держава. Адже, приміром, споживання більшої кількості електроенергії для опалення вночі могло б допомогти економії газу. Протягом зими блакитне паливо намагались економити в багатьох оселях, аби не витрачати зайвих коштів. Точно так і країна не купувала б зайві обсяги газу. А в загальному підсумку це — мільярдна економія.

То чому державі через цілу низку компетентних та контролюючих органів не втрутитися в ситуацію і не допомогти зробити процедуру переходу на нічні тарифи швидкою та доступною?

Говорю про те, що лежить на поверхні. А скільки є ще технічних, виробничих тонкощів, врахування яких могло би призвести до зменшення втрат енергокомпаніями, а відтак і стримування тарифів. Але, повторюсь, це тільки за тієї умови, що саме держава контролювала б цей зв’язок.

Розмову записала Ірина КОЗАК.

Хмельницький.