Будинок, в якому, можливо, жили Косачі на картині луцького художника Володимира Жупанюка.
Колишний залізничний вокзал станції Луцьк в роки Першої світової війни.
Багато з них і досі не мають охоронних грамот.
Речі Посполитої), один із засновників Волинського музею Ян Сушинський, а також архітектор Казимир Яніцький, який запроектував будинок сучасного Волинського краєзнавчого музею. Цікаво, що нащадок луцького бургомістра Яна Сушинського Роман Сушинський був оператором у режисера Єжи Гофмана під час зйомок фільмів «Вогнем і мечем» та документальної серії «Україна. Становлення нації».
У повоєнний період в будинку жили перші секретарі обкому партії Іван Грушецький і Федір Калита. Ше в довоєнний час будинок мав водогін, каналізацію, був електрифікований і телефонізований. Він створював своєрідну ауру в цьому затишному куточку Луцька. Підкреслював її високий статус. Згодом у будинку розмістили централізовану бухгалтерію дитячих садочків Луцька. Вже в роки незалежності будинок приватизували. Довгий час він був пусткою, в ньому знаходили притулок бомжі.
Заростала чагарниками колись доглянута територія довкола. Були спроби надати йому статус пам’ятки архітектури та історії. Але все закінчилося тим, що старовинний особняк знесли.
На цій же вулиці Ярощука, майже напроти зруйнованого кілька тижнів тому будинку, в затишку вишневого саду під № 9 стоїть ще одна унікальна для Луцька споруда. Це панський житловий будинок і шляхетський дворик ХІХ століття. Відомий дослідник історії Луцька Вальдемар Пясецький відносив його навіть до кінця ХVIII. В ньому і досі живе чотири сім’ї. Тож чи не заманеться комусь із сучасних скоробагатьків знести і цю раритетну будівлю, оскільки і вона не має охоронної грамоти як пам’ятка архітектури та історії.
Не охороняється законом і приміщення старого залізничного вокзалу станції Луцьк. З його перону колись відправлялися поїзди у Варшаву, Кременець та інші міста. Пам’ятають стіни вокзалу і бранців, яких примусово вивозили на каторжні роботи в Німеччину, депортованих волинян — у Сибір. Звідсіля ж відправлялися ешелони з військовими на фронт, тут лунали пісні молоді, яка їхала освоювати цілину. Після того як в 1959 році в Луцьку побудували новий вокзал, в цій будівлі на вулиці Стрілецькій багато років працював ресторан «Світофор».
Уже кілька десятиріч будівля пустує, руйнується. Були чутки, що в приміщенні колишнього вокзалу планують організувати музей історії залізниці. Та поки що його перспектива повторити сумну історію інших втрачених пам’яток. Таких, як шляхетський будинок на вулиці Кафедральній, 21, де ймовірно жила родина Косачів. Доля цієї споруди як дві краплі води схожа з тією, що трапилася з особняком на вулиці Ярощука, 12. Старий дерев’яний будинок, що розташовувався на площі за 70 метрів від В’їзної вежі замку Любарта, приватизували. Господар історичної будівлі кудись зник. Садиба почала заростати чагарниками, глушавіти. Бомжі і діти знаходили у стінах будинку прихисток і місце для ігор. Закінчилося все тим, що пустку хтось підпалив. Ще більше року згарище не прибирали. Потім спромоглися відгородити його високим парканом, щоб туристам не видно було. А тепер, коли шанувальники Лесі Українки питають, а де був третій дім, де мешкали в Луцьку Косачі, господарі міста лише знизують плечима.
Будинок на вулиці Ярощука, 12 наприкінці квітня 2021 року.
У Луцьку, якому вже майже тисяча років, є ще багато будівель, які мають історичну і культурну цінність. Їх потрібно взяти під охорону держави. Сподіваємось, що нещодавно призначений на посаду начальника відділу охорони культурної спадщини Луцької міської ради Олександр Котис зуміє це зробити. Молодий фахівець добре обізнаний з історією рідного міста, часто публікує на сторінках інтернет-видань цікаві дослідження про його минувшину. Тепер громадськість міста чекає від Олександра Котиса конкретних справ, аби цю історію він зумів захистити і зберегти для наступних поколінь.
Луцьк.
Фото надано автором.
