Меморіальна дошка на будинку, встановлена 1967 року.

На старих і не дуже фотографіях в журналах і в Інтернеті будинок по вулиці Ігоревській 9/1, на розі з Набережно-Хрещатицькою, що на київському Подолі, має вигляд справжнього архітектурного шедевру — з квітковою ліпниною у стилі ренесанс і масивними дерев’яними різьбленими дверима. Двоповерховий цегляний особняк з підвалом і коридорно-анфіладним плануванням, декоративним шатром на даху був збудований у 1893 році за проектом архітектора В. Ніколаєва.


Будинок, у якому наприкінці XIX — на початку XX ст. жив Вікентій Хвойка. Лютий 2021 р.

У цьому будинку з 1898 по 1914 рік проживав один з основоположників вітчизняної археології та музейної справи Вікентій Хвойка. Саме він відкрив мало не на сусідній вулиці відому у всьому світі, унікальну Києво-Кирилівську стоянку, де з глибини тисячоліть дістав 67 уламків бивнів мамонтів, серед них і витвори мистецтва людей, що жили на нинішньому Подолі майже 20 тисяч років тому — бивні з гравіюванням у вигляді лінії вертикальних нарізок, інші — із стилізованим зображенням тварин: риб і птахів. А ще колекцію знарядь праці з кремнію людини доби пізнього палеоліту, що тепер знаходиться в Національному музеї історії України. Саме завдяки Вікентію Хвойці світ дізнався про Трипільську культуру.

Роком відкриття Трипілля традиційно вважають 1893-й. Перші артефакти, що належать до цієї археологічної культури, Вікентій Хвойка виявив під час дослідження Кирилівської стоянки. Втім, відомості про знахідки,  що аналогічні трипільським старожитностям, почали з’являтися в науковій літературі ще з середини 19 століття і були пов’язані з Подністров’ям та з відкриттям культури Кукутені у Румунії. Вказані пам’ятки являли собою розрізнені речі, місце в історії Європи і наукове значення яких не було визначено. Вікентій Хвойка першим серед дослідників зіставив знайдені ним та відомі раніше археологічні матеріали, виділив їх у окрему тему для наукового дослідження та визначив місце Трипілля на археологічній мапі не лише Східної Європи, а й світу.

Відкопавши орнаментовані черепки на Кирилівській стоянці, Вікентій Хвойка продовжив науковий пошук і незабаром під час розкопок знайшов мальований посуд біля сіл Трипілля, Халеп’я, Верем’я, Щербанівка, Жуківка на Київщині, біля Ржищева і Канева. Про відкриття нової археологічної культури в Україні, що найбільшого розквіту досягла між 5 500 і 2 750 роками до нашої ери, дослідник оголосив у 1899 році на XI Всеросійському археологічному з’їзді. Наукові доповіді Вікентія Хвойки на археологічних з’їздах у Києві та у Катеринославі (нині Дніпро) у 1905 році започаткували наукове вивчення Трипільської культури в Україні та в інших країнах. Загалом «хрещений батько» археологічної культури дослідив на поселеннях трипільців понад 500 об’єктів — яскраві матеріали з розкопок в Україні і в Молдові на початку 20-го століття були не менш сенсаційними, ніж розкопки античної Трої та Мікен.

Вікентій Хвойка вважав Трипільську культур автохтонною, стверджував, що її залишили пращури слов’ян арійські племена. У праці «До питання про слов’ян» (1902) він писав: «з незапам’ятних часів протягом цілих віків жив осілий землеробський народ арійського походження, в якому я вбачаю тільки наших предків-слов’ян, і, крім того, вважаю його терен європейською прабатьківщиною». Вікентій Хвойка наголошував: «народ, що створив ці пам’ятки, не міг зникнути безслідно і був ніхто інший, як гілка арійського племені, котрій по праву належить ім’я протослов’ян і нащадки котрої й донині населяють південно-західну Росію», як в імперські часи називали Україну.

Археолог, крім трипільської, відкрив інші археологічні культури — зарубинецьку і черняхівську, проводив розкопки на місцях давньоруських міст Білгорода і Витачева й інших поселень, досліджував пам’ятки на Старокиївській горі. Він автор 200 друкованих праць, один із засновників Київського міського музею старожитностей та мистецтв (1899).

У 1967 році на пошанування першовідкривача трипільської культури на будинку, де він мешкав, встановлено гранітну меморіальну дошку із зображенням трипільського посуду (архітектор М. Говденко). Згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 928 «Про занесення об’єктів культурної спадщини національного значення до Державного реєстру нерухомих пам’яток України» від 3 вересня 2009 р. будинок по Ігоревській 9/1 отримав статус пам’ятки історії національного значення (охоронний № 260022-Н).

Утім, особняк давно пустує і поступово руйнується. На балконі другого поверху вже виросли півтораметрові деревця. Через відчинені навстіж балконні двері в приміщення залітає сніг і косий дощ, що, звісно, аж ніяк не сприяє збереженню пам’ятки.

На журналістський запит редакції газети «Голос України» ми так і не отримали чіткої відповіді ні від Департаменту охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), ні від Міністерства культури та інформаційної політики України щодо того, чи заплановані реставраційні роботи у будинку Вікентія Хвойки (кожна нація пишалася б такою постаттю, як він) і чи розглядаються ініціативи творчих спілок, громадських організацій, небайдужих громадян щодо створення тут музею видатного археолога чи розміщення мистецької галереї.

Ошатний будинок з цікавою історією у найстарішому районі Києва міг би дати нове життя мистецькій збірці всесвітньо відомого українського художника Івана Марчука, який давно мріє про дім для своїх робіт. Куратор виставки «Україна від Трипілля до сьогодення в образах сучасних художників», що цьогоріч проходитиме вдесяте, Олександр Мельник ініціює створення музею історичного живопису, в жанрі якого працюють десятки і десятки українських митців і лише одиниці із сотень історичних полотен, написаних за часів незалежності Україні, знаходяться у державних колекціях, інші припадають пилюкою в майстернях митців. Втрачає цілісність і колекція відомої нашої сучасниці, заслуженої діячки мистецтв України Марини Соченко, яка створила кілька сотень портретів учасників Революції Гідності та учасників російсько-української війни. Зберігати колекцію ніде, тож мисткиня роздаровує свої роботи чи передає у невеличкі районні та сільські музеї.

Поки що ж замість художників, літераторів, галеристів, музейників у будинку на Ігоревській господарює вітер і байдужість чиновників до історії своєї країни.

Фото Георгія Лук’янчука.