Для всіх завойовників цей край залишався неприступним бастіоном

В одному з останніх прижиттєвих інтерв’ю російський письменник і дисидент, великодержавник і збирач земель Олександр Солженіцин звинуватив царську Росію, що вона допустила найбільшу помилку, бо не повернула в лоно Російської імперії Галичину, не відторгла її від Австро-Угорщини. На його думку, в Галичині півтора століття насаджувався «антиросійський, антимосковський характер».

Мабуть, Олександр Солженіцин володів дуже поверхневою інформацією і не відав, які відчайдушні й рішучі кроки робила Російська імперія, щоб розширити свій вплив у Галичині.

Львів’янин Ілько Лемко, автор низки популярних книжок про історію древнього Львова, розповів мені майже анекдотичну історію про засилля російської агентури у Львові на початку XX століття. Русофіли звітували у Санкт-Петербург, що на території Австро-Угорської імперії вони навіть вистави ставлять російською мовою. З Росії приїхав ревізор, щоб пересвідчитись, на що витрачають гроші з царської казни. Просидів у Львові тиждень, але вистави російською мовою так і не побачив. Натомість опинився в буцегарні. Русофіли здали ревізора із Санкт-Петербурга австро-угорській поліції.

У 1914 році у Львові відбулося кілька процесів над русофілами, які працювали на Російську імперію. За шпигунство були заарештовані православні священики Макс Сандович і Гнат Гудима. Перший — молодий, щойно став на шлях духовної особи, другий — старий дідуган, за плечима довге і наче спокійне життя. Коли розпочали слідство і стали розкручувати клубок контактів, знайшли деякі дуже цікаві документи, після чого в орбіту австро-угорської контррозвідки потрапили ще двоє галичан. Знайдені докази скомпрометували журналіста Семена Бендасюка і суддівського чиновника Василя Колдра. А від них ниточка потяглася далі.

«Слідство встановило їхній зв’язок із російським графом Бобринським, з російсько-галицьким благодійним союзом, з місцями русофільської пропаганди — Почаївським монастирем, інтернатом в Житомирі та російським розвідувальним бюро. Отже, шпигунство та агітація на користь православної церкви Росії працювали рука в руку. Церква з її молитвою за царя, шкільні інтернати і читальні, як і газета «Прикарпатская Русь» — всі вони утримувались на російські гроші», — згадував у своїх спогадах Макс Ронге, офіцер Австрійського генерального штабу. З 1913 року і до кінця Першої світової війни був начальником розвідувального бюро імперії.

Добре, що в той час за шпигунство карали лише п’ятьма роками каторжних робіт. Це вже пізніше, коли почалися бойові дії на фронтах Першої світової, законодавство довелося зробити суворішим, бо кількість російської агентури зростала в геометричній прогресії.

Ці спогади австріяка Макса Ронге в СРСР перевидало 4-те управління Червоної армії — лише для службових цілей. В Україні їх передрукувало видавництво «Княгиня Ольга». Вони служать хорошою ілюстрацією до того, що Росія завжди прагнула взяти Галичину під свій контроль.

Найкраще про те, що насправді робила Росія на нинішніх західноукраїнських землях, може розповісти брошура «Сучасна Галичина», яку в червня 1914 року видав відділ військової цензури при штабі Південно-Західного фронту російської армії. Пізніше це видання стало головним доказом на судових процесах проти російської агентури.

У цьому довіднику було названо всі русофільські організації, які фінансувала Росія і на підтримку яких могли сподіватися військові. У перші дні війни русофіли відкрили своє справжнє обличчя, скомпрометувавши себе зрадою і грабунками: від священиків до бургомістрів, від інтелігенції до військових.

Перші три екземпляри «Сучасної Галичини» роздобув головний розвідувальний пункт Австро-Угорської армії у Львові.

Ще перед початком бойових дій у Галичині стали знищувати мости, почалися масові диверсії, русофіли сіяли чутки й утверджували в людських душах зневіру.

Військовим довелося терміново заарештувати всі русофільські елементи, але зараза виявилася більш руйнівною, ніж здавалося попервах.

«Ми опинилися перед ворожістю, яка не снилась навіть песимістам. Довелося брати заложників, головним чином, волосних старостів і православних священиків. Про настрої православних священиків свідчать такі цифри: у 1916 році з російськими військами пішли 71 священик, 125 було інтерновано, 128 розстріляли і 25 піддано судовому переслідуванню. Таким чином сьома частина всіх священиків Львівського, Перемишльського і Станіславського округів була скомпрометована, — згадував Макс Ронге. — Брошура «Сучасна Галичина» стала роковою для багатьох русофілів і головним доказом проти їх вождя, члена рейхсрату Маркова, який був 4 серп-ня заарештований і відправлений до Відня. Інші одразу сховались в Росії».

Він наводить цікавий епізод, коли армії довелося відкласти наступ через Сян. Війська найбільше потерпали від ненадійності місцевих жителів. Після перших перемог росіян населення навіть симпатизувало їм.

«Причому вплив на це мали послання від архімандрита Почаївського монастиря Віталія, який звільняв «галицьких братів» від вірності присязі австрійському імператору. Русофіли приносили нашим полкам багато шкоди: організовували таємні телефонні лінії, завдяки яким ворог дізнавався подробиці пересування військ», — згадує Макс Ронге, один із найуспішніших керівників Австро-Угорської розвідки.

Читаючи спогади про роль русофілів у Галичині під час Першої світової війни, мимоволі наводиш паралелі із представниками «п’ятої колони» Росії в Україні. Придивляєшся до їхніх облич і виникає лише одне запитання: «Хто з них працює за ідею?». Усі ці обличчя такі знайомі — вони ніколи не були безсрібниками, сутність їхнього буття найчастіше визначав культ наживи.

У Львові ще не забули, як під час парламентських виборів на базарах закликали голосувати за одного з таких представників «п’ятої колони».

— Та він гроші на церкву дає... — нашіптували бабки на базарах.

Він справді роздав казкові гроші — майже сотні мільйонів гривень. Відвіз священиків помити руки в річці Йордан, організовував головам сільських рад відпочинок у Карпатах. Встановлював вікна у школах, дарував комп’ютери. Видавав молитовники зі своїми портретами. Здавалося, все під його контролем, народ божеволіє і проголосує хоч за чорта в мішку. Ті, кого називають сільською елітою, хором закликали віддати голоси за сонцесяйного.

Настав день виборів. Сонцесяйний несподівано програв маловідомому лікарю. Народ зробив несподіваний і мудрий вибір. Сільська еліта невдоволено ремствувала, бо не отримала преміальних за підтримку сонцесяйного, а народ тішився.

Під час російсько-української війни спецслужби Росії робили спроби розхитати ситуацію в Галичині. Сучасні русофіли підривали і нищили пам’ятники, розставляли розтяжки з гранатами біля опорних пунктів поліції. За хабар спробували проштовхнути на розгляд сесії обласної ради питання про економічну незалежність регіону. Але істотного впливу на політичну ситуацію в регіоні вони не мали. У населення виробився ген несприйняття російської пропаганди. Патріотична Галичина для всіх завойовників залишалася неприступним бастіоном.

Львів.