Коли у директора опорного освітянського закладу Олени Полюхович (на знімку) запитала, як у їхньому селі Сварицевичі (Дубровицька територіальна громада Рівненщини) відновлюють народні звичаї і традиції, вона делікатно мене поправила: «Ми їх не відновлюємо, бо не втрачали, а просто бережемо — передаємо з покоління у покоління».

Село з майбутнім

Села Сварицевичі та Зелень — з найвіддаленіших сіл Дубровицької територіальної громади. До міста Дубровиця звідси 30 кілометрів заасфальтованою дорогою, дістатися в обидва напрямки — не проблема, бо автобусне сполучення нормальне.

Староста Степан Гольц розповідає про Сварицевичі:

— У селі 2080 мешканців, багато молоді, дітей. Є школа, де навчаються 340 дітей, дитсадок «Сонечко» на чотири групи малят. З інфраструктури — сільський клуб, церква, амбулаторія (щоправда, без транспорту для медиків), аптека, бібліотека при школі, поштове відділення, перукарня, магазини, футбольне поле (підсіяли газон)...

— Нам потрібно добудувати півтора кілометра дороги по центральній вулиці села, яку торік не завершили, — ділиться планами дубровицький міський голова Богдан Микульський. — Є проект, є кошти. Ми надали пропозиції ОДА, вона має затвердити цей об’єкт у Кабміні.

До речі, на Зелень дорога (бруківка) у жахливому стані, а по ній їздить шкільний автобус.

Місцеві мешканці, хто має ще сили і здоров’я, самі обробляють паї, влітку активно заготовляють лісові дари і з цього мають копійку до сімейного бюджету. Дехто займається підприємництвом — відкрили власні магазини (у селі їх шістнадцять), перукарню, майже півсотні селян працюють на місцевому цегельному заводі, а також на пошті, у лісництві, школі, дитсадку... Дехто виїздить на сезонні заробітки, але завжди повертається у рідне село. Це переважно молодь. Саме вона будується, щороку по два і більше нових будинків зводять, справляють новосілля.

Школа зі своїм театром

Школа у Сварицевичах добротна, приймає до 340 дітей, сюди довозять їх шкільним автобусом із Зелені, Лісового і навіть Бродниці сусідньої Зарічненської територіальної громади. Для цього задіяні два шкільні автобуси. Ними ж довозять 25 малят із села Зелень у дитсадок «Сонечко».

Сварицевицька школа має статус опорної, у неї є філії у Зелені, Лісовому та Озерську. Тож під опікою місцевих освітян з урахуванням філій — майже 480 учнів. Навчальний заклад має гарну репутацію як такий, що дає міцні знання дітям. Має він і свою цікавинку. Про неї розповіла директор закладу Олена Полюхович, яка на цій посаді з 1997 року, а заодно викладає географію та біологію:

— У нас з 1995 року діє шкільний театр мініатюр (на знімку внизу). Біля витоків його створення стояли молоді педагоги Людмила Галушко та Оксана Яцута. Вони працювали у двох напрямах: авангардне та етномистецтво. З кожним роком театр набував популярності серед школярів і з часом став невід’ємною частиною цілісного естетичного життя нашого закладу. Нині він має двох режисерів — вчителів Оксану Яцуту та Лідію Юшкевич, за костюмерів — наші педагоги Людмила Надієвець, Тетяна Крупко. Театр відвідують майже сто учнів. Постійно виступаємо, винятком став хіба що період карантину. Та й то наші юні актори брали участь в онлайн-конкурсі драматичних колективів Рівненщини, де посіли перше місце.

Обов’язково раз на рік у нас звітні вистави в селі. Вихованці виступали в Інституті післядипломної освіти у Рівному, де зібрали оплески педагогів області.

Зберегли обряд «Водіння Куста»

У селі Сварицевичі зберегли обряд «Водіння Куста» (на знімку в центрі), його внесли до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України. Обряд виконує народний колектив під керівництвом пенсіонерки Віри Зиль.

— Щороку під час свята Трійці місцеві жителі «водять куста», — розповідає директор школи Олена Полюхович, чиї вихованці теж задіяні в обряді. — Куст — це дівчина, яку її однолітки прикрашають різною зеленню — кленовими гілками чи калиною, співаючи обрядові та народні пісні. Потому всі жителі ідуть до церкви. Після служби на могили рідних приносять лепеху — «клечання» — й оплакують померлих — «голосіння». А молодь готує «кусти» — гурти дівчат, які ходять від хати до хати з привітаннями та обрядовими «кустовими піснями».

У Сварицевичах щорічно до пандемії на честь свята організовували фестиваль, метою якого було відродження та збереження багатовікової спадщини Поліського краю, народного музикування, традицій, звичаїв та обрядів.

А ще в селі Сварицевичі є багато господарів, які виготовляють мацик, що належить до автентичної кухні. У Рівному навіть нещодавно відбувся фестиваль «Мацик», на якому були творіння рук і майстрів із Сварицевичів.

— Мацик вивчають та досліджують як культурну спадщину нашого регіону. На сьогодні вже розроблені спеціальні маршрути до осередків його історико-культурологічного сегменту, зокрема і до Сварицевичів. Працюємо і над структурою промоції цієї страви як важливої складової культурної спадщини нашого Рівненського Полісся, — каже голова Рівненської ОДА Віталій Коваль.

Фото надані жителями села.