Учасники поминальних заходів біля храму Благовіщення Божої Матері.
Її у цвинтарному храмі Благовіщення Божої Матері провів із священиками Цуманського благочиння вікарний єпископ Камінь-Каширський Волинської єпархії УПЦ Афанасій (Герман). У жалобних заходах взяли участь ветерани Другої світової війни Олексій Ліхторович, Іван Глущук, активісти і голова обласної організації ветеранів України Геннадій Гулько, який ініціював цей захід, парафіяни.
На братських могилах є своєрідні свідчення пам’яті нащадків про загиблих родичів.
Попри величезну кількість матеріалів про Першу світову війну вона і досі для більшості з нас залишається невідомою. Мало хто знає, наприклад, що перша Луцька наступальна операція військами 8-ї армії була здійснена ще у вересні 1915 року.
Наступ розпочав 1 вересня 30-й корпус А. Зайончковського, що був посилений 4-ю стрілецькою Залізною дивізією генерала А. Денікіна. Між двома генералами виник конфлікт, під час якого було завдано образу Денікіну, і той згарячу взяв зі своєю дивізією Луцьк, який вважав до цього неприступним. У своїх спогадах Олексій Брусилов писав: «Денікін, не посилаючись на жодні труднощі, кинувся на Луцьк і єдиним махом взяв його. Під час бою сам в’їхав на автомобілі у місто і звідси прислав мені телеграму, що 4-та стрілецька дивізія взяла Луцьк». Після цього і Зайончковський доповів про взяття його частинами Луцька. На що на його телеграмі Брусилов зробив жартівливу помітку: «...і взяв у полон генерала Денікіна». За взяття Луцька 26 вересня 1915-го Денікін отримав звання генерал-лейтенанта. Під час Луцької операції 1915 року Залізна дивізія взяла у полон 158 офіцерів і 9773 солдатів. Тобто стільки ж, якою була чисельність самої дивізії. 4-та дивізія теж втратила в боях за Луцьк 40 відсотків свого особового складу. Згодом, із незрозумілих причин, російським військам було наказано залишити місто. Вдруге Луцьк генерал Денікін взяв уже 7 червня 1916-го. За що теж був відзначений високими нагородами.
Загалом попри радянську пропаганду, своєрідну подачку нової влади Олексію Брусилову за його перехід у 1920 році на бік Червоної армії, Луцьку наступальну операцію навряд чи можна назвати успішною. Поля бою були залиті кров’ю, за кожен квадратний кілометр визволеної території гинуло 20—30 воїнів, серед яких більше третини були українці (загалом у російській армії їх було 3,5 мільйона, в австрійській — 250 тисяч). Брусилову так і не вдалося визволити Володимир-Волинський і Ковель — стратегічний вузол залізничних і шосейних доріг, у боях на річці Стохід під селами Тристень, Баб’є (тепер Квітневе), Щурин майже повністю було втрачено гвардію. Йшлося швидше про бездарність російського командування, ніж про його здобутки. Саме це породило тоді невдоволення в державі, яке згодом завершилося лютневою революцією і жовтневим переворотом 1917-го.
Земля Волині в роки Першої світової війни була щедро полита кров’ю. За свідченнями істориків, лише на території сучасної Волинської області за роки Першої світової війни полягло з обох боків 350 тисяч воїнів. Сотні великих і малих кладовищ зберігають таємниці тієї великої війни. На жаль, більшість із них бездоглядні або взагалі зникли. Заупокійна панахида, яка відбулася 4 червня на кладовищі в Ромашківці, — це данина пам’яті внуків і правнуків тим воїнам, які загинули понад сто років тому. Як і кожна війна, бійня 1914—1918 рр. була страшною і безглуздою. Вона продовжилася в 1939—1945-х роках, оскільки загарбницькі завдання Першої світової не були виконані. Поминальні заходи в Ромашківці, де в п’яти братських могилах захоронено три тисячі воїнів, — це також засторога тим, хто і нині погрожує нам зброєю.
Довідково
Луцький (Брусиловський) прорив — наступальна операція Південно-Західного фронту російської армії проти австро-угорських і німецьких військ під час Першої світової війни. Проведена чотирма російськими арміями під командуванням генерала від кавалерії Олексія Брусилова від 22 травня (4 червня за новим стилем) до 7 (20 вересня) 1916 року на фронті від Луцька до Чернівців. Під час операції було визволено деякі території Волині, Галичини та Буковини, взяті міста Луцьк, Чернівці, Станіслав.
Фото Миколи ЯКИМЕНКА.
