11 грудня — скорботна дата для кримчацької і єврейської громад Криму. Саме цього дня 1941 року на 10-му кілометрі дороги Сімферополь—Феодосія фашистськими окупантами були розпочаті масові розстріли кримчацького і єврейського населення. Відповідно до Постанови Верховної Ради Автономної Республіки Крим у 2004 році 11 грудня оголошено Днем пам’яті кримчаків і євреїв Криму — жертв нацизму.

Щороку цього дня за покликом серця люди різних національностей приходять сюди, до цього рову, на Поле пам’яті, зі словами скорботи і сльозами гіркоти втрат, приходять вклонитися пам’яті жертв фашизму, безневинних людей похилого віку, жінок і дітей, по-звірячому замучених і вбитих. Сюди приводять своїх дітей і онуків, переконуючи їх: те, що забувається, може повторитися.

Ми згадуємо закатованих тут поіменно, подумки розмовляємо з рідними та незнайомими, вклоняємося й намагаємося довести їм і собі, що ніколи не допустимо більше пекла на землі, не дозволимо нацистам усіх мастей розпалити міжнаціональну ворожнечу, восторжествувати антисемітизму, ксенофобії та нетерпимості. Ми віримо, що вони чують нас.

Але дедалі частіше мені здається, що це вони сьогодні намагаються достукатися до нас, живих, і вже вони ставлять нам запитання, що хвилюють однаково живих і мертвих: «Як сталося, що у світі дедалі активніше піднімають голову ксенофобія й неонацизм, що антисемітизм набув колишньої сили?».

Коли фашизм було переможено, здавалося, що загибель мільйонів безвинних людей стане уроком для людства, потужною протиотрутою проти расової та етнічної ненависті, антисемітизму. Однак цього не сталося.

І як їм, загиблим, пояснити ті страшні факти, які наводяться в заяві Московського бюро з прав людини у зв’язку із Днем пам’яті жертв Холокосту, що сьогодні майже у всіх країнах Європи місця в парламентах посідають представники праворадикальних партій, а кількість неонацистів у Європі перевищила число євреїв, що живуть у ній?

У балтійських країнах вулицями відкрито марширують ветерани СС і колабораціоністи, споруджуються пам’ятники людям, руки яких заплямовані кров’ю тисяч безвинних жертв.

Як нам змиритися з тим, що наша країна, яка віддала мільйони життів за перемогу над фашизмом, виявилася також зараженою бацилою неонацизму?

Лідери опозиції, які іменують себе демократичною, ковтають ксенофобські, нацистські висловлювання, що звучать на майдані. Ніхто з них не засудив і не відмежувався від відверто антисемітських закликів, що лунають із трибуни, під оплески Євромайдану, зокрема й ультраправої поетеси-націоналістки Діани Камлюк.

Підлаштовуючись під агресивну, націоналістичну фразеологію, лідери опозиції й самі не зрозуміли, що вже не вони, а їх використовують як прозахідну ширму для досягнення одіозних, украй небезпечних для країни планів.

На жаль, антисемітизм не знаходить гідної відповіді з боку здорових сил нашого суспільства.

Саме в пам’ять про людей, безвинно закатованих на нашій українській землі, біля могили яких ми стоїмо, ми не маємо права сьогодні мовчати і вдавати, що нічого страшного не відбувається.

Борис ДЕЙЧ, народний депутат, Герой України.

Точка зору

Ми не повинні проходити повз випадки відродження расової ненависті та дискримінації, де б вони не виникали.

Ми маємо бути готові діяти проти їхнього прояву в будь-яких нових формах. Це зобов’язання ми несемо не тільки перед єврейським народом, а й перед усіма іншими, кому загрожує або може загрожувати така сама доля.

Саме в пам’ять про них ми не маємо права бездіяльно спостерігати за агресивним націоналістичним шабашем нелюдів, що сп’яніли від своєї безкарності. Для Криму, для всієї багатонаціональної України це неприпустимо.

Усі, хто усвідомлює трагічні наслідки угодовства із цим явищем, зобов’язані в будь-якій формі донести реальні загрози до тих здорових сил в українському суспільстві, які в змозі дати їм відсіч і не допустити сповзання країни в кривавий хаос.