«І розіллється знов медами!..», «Максим Рильський. Як вічність — молодий» (проза і публіцистика), альбом «Максим Рильський у спогадах, працях та портретах», «Український переклад і перекладачі. Між літературою і націєтворенням», «Максим Рильський і Сквира», «Великдень у Романівці, або Мандрівка в ХІХ століття на батьківщину родини Рильських» — шість нових видань презентували у Києві автори та видавці з нагоди 125-річчя від дня народження класика української літератури Максима Рильського та 180-річчя його батька, громадського і культурного діяча, етнографа, активного члена київської Старої громади Тадея Рильського.

«Книга прози «І розіллється знов медами!..» розповідає про Максима Рильського як про унікального журналіста, вона містить есе, розвідки. Я весь час її перегортаю і пересвідчуюсь, яка вона актуальна... У наступному виданні я відкрив для себе Романівку, прочитавши «Великдень у Романівці...» — рукопис 1889 року жительки села Ганни Демірської, родички Рильських. Там не просто народні звичаї, традиції, обряди, там — Рильські: старший брат Богдан, Тадей. Навіть Розеслава Теодоровича — діда Максима Тадейовича — можна там знайти», — зазначив під час презентації, що відбулася в Укрінформі та в Національному музеї літератури України, директор благодійної організації «Фонд Максима Рильського «Троянди й виноград», онук поета Максим Рильський (на знімку).

Ці видання були підготовлені, зокрема, Інститутом мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені Максима Рильського НАН України та Музеєм Івана Гончара протягом останніх двох років, але через пандемію і карантинні обмеження представлені широкому загалу лише зараз.

Усі чудово знають Максима Рильського як видатного поета, перекладача, вченого-академіка. Із книжки «І розіллється знов медами!..» він постає не тільки як автор статей, есе, нарисів, репортажів, а й великий гуманіст. У своїх творах він порушував вічні теми добра і зла, порядності і байдужості, моралі і гідності. В усьому розмаїтті жанрів літератор розмірковував над питаннями людяності, дбайливого ставлення до природи, виховання молоді у кращих народних традиціях. До цього видання увійшли й твори, присвячені Києву, який Максим Рильський «пристрасно любив усе життя». В листопаді 1943-го поет виступав у Москві на урочистих зборах АН України, присвячених визволенню міста. Стенограма хвилюючої доповіді «Київ в історії України» — теж у книжці. Чимало рядків поета і публіциста залишаються актуальними і сьогодні: «Викладання мови в початковій і середній школі — це передовсім викладання рідної мови рідною мовою», «Рідну землю треба не тільки любити, а й знати», «Любов до природи — це таке ж усім зрозуміле почуття, як любив до батька й матері».

Директор фонду наголосив, що друге оновлене видання «Максим Рильський і Сквира», підготовлене доцентом Київського обласного інституту післядипломної освіти педагогічних кадрів Катериною Плівачук та викладачем Сквирського академічного ліцею, заслуженим учителем України Василем Цимбалюком, над яким автори працювали 50 років, розповідає про родину Рильських, добре знану на Сквирщині, де їх родове коріння, про дитячі і юнацькі роки, проведені у Романівці, неподалік Сквири, його роботу у садовому відділі повітового земства, а потім учителем у школі. Автор чудових ліричних віршів не раз у своїх творах згадував містечко, на південній околиці якого за часів Ярослава Мудрого будується лінія оборонних укріплень, і своїх друзів. У вірші «Знов у Сквирі» (1940) поет писав: «Привіт тобі, зелений диме,/ Привіт будинкам, що колись я знав. Тут я ходив ногами молодими/ І тут я серцем молодим кохав».
«А книжка «Максим Рильський. Як вічність — молодий» Людмили Журавської — це буде кращий підручник для учнів, щоб осягнути життєвий і творчий шлях Максима Тадейовича, дізнатися, що це за велетень. Тому я благаю, щоб вона розійшлася по школах, бібліотеках якомога більше», — каже Максим Рильський.

Унікальний альбом «Максим Рильський у спогадах, працях та портретах», у якому він постає як вчений-енциклопедист, академік, організатор науки і керівник інституту, випустив Інститут ім. М. Рильського НАН України, який поет очолював з 1943-го.

«Творча спадщина Максима Рильського — поета, перекладача, публіциста — стала надбанням не тільки вітчизняної, а й європейської культури, — зазначає ініціатор та науковий редактор видання, директор інституту Ганна Скрипник. — Менш відома його наукова, академічна діяльність, неоціненний внесок у народознавство, в розвиток гуманістики. Ми зосередили увагу саме на гранях таланту ученого, поставили за мету зобразити академіка як умілого організатора, талановитого керівника однієї з провідних академічних установ країни».

Академік, який очолював наукову установу 20 років, писав: «Не любити народну творчість — неможливо. Присвячувати себе її дослідженню і пропаганді — почесний обов’язок і одночасно велика відповідальність». Він підкреслював: «...з любов’ю до народної пісні я, здається, і вродився». Відчуваючи відповідальність за збереження народних скарбів, маючи безмежну зацікавленість фольклорною культурою, Максим Рильський наголошував на потребі постійного моніторингу стану зразків усної народної творчості, він ініціював розбудову етнографії як складової дисципліни багатопрофільного інституту.

У книзі Максима Стріхи «Український переклад і перекладачі. Між літературою і націєтворенням» окремий великий розділ присвячений Максиму Рильському як перекладачу оперних лібрето.


Фото Олександра КЛИМЕНКА.