На сходження вона взяла із собою прапор територіальної громади.
Ірина піднімається в гори майже тридцять років. Еверест став її першим восьмитисячником. Експедицію тривалістю 50 днів вона почала у свій день народження.
«Коли піднімалася, було важливо, що не женуся за рекордами, а можу саме займатися спортом. Готувалася рік, піднімалася на інші вершини. Це була акліматизація, поступовий набір висоти. Бігала, відвідувала спортзал, гребні тренажери, плавання. Адже кожна вершина вимагає своєї підготовки», — розповіла альпіністка.
З командою вона у квітні прилетіла до Катманду, дісталася до містечка в горах Лукла. Звідти й розпочався шлях до базового табору на висоті 5,3 тисячі метрів. Тут Ірина прожила місяць.
«Запорука успіху — не тільки в надійній команді, гіді і системній підготовці, а й у підтримці рідних. Коли сказала, що збираюся на Еверест, запитали, чи не з’їхала з глузду. Але ніхто не відмовляв. Навіть мама. Було дуже важливо, що близькі підтримували — дуже допомагало там, у горах», — згадує дніпрянка.
Наприкінці травня почалося сходження, під час якого довелося долати лавини і вітер швидкістю до 35—40 км/год. А потім було відчуття невимовного щастя від досягнення вершини світу, на якій пробула лише двадцять хвилин, але до якої йшла все життя.
Фото з відкритих джерел.
