Фермери та науковці оглядають демонстраційні ділянки дослідного господарства Інституту рису.
На цьому невтішному тлі плантації рису мають кращий вигляд: адже сіяли його у травні, й рослини витягнулися всього на 10—15 сантиметрів, тож саме зараз полягання їм не загрожує. Вони вразливі до такого явища у серпні, але саме на той період таких дощів не прогнозують. Минулося? Так, але не без інших труднощів, пов’язаних саме з вибриками погоди, каже директор дослідного господарства Інституту рису НААН України (Скадовський район), кандидат економічних наук Валентина Уманська.
— Сонячні дні у цьому нетиповому червні така рідкість, що доводиться буквально «ловити момент», аби провести якісну обробку посівів від шкідників та хвороб. У такі сприятливі дні навіть тривалість робочого часу збільшили, — розповідає Валентина Володимирівна.
Торік у дослідному господарстві Інституту рису зібрали в середньому по 82 центнери добірного зерна з гектара — це приблизно у півтора раза більше, ніж в інших рисівницьких господарствах краю. А на окремих плантаціях урожайність рису й сто центнерів з гектара перевищувала! Все завдяки вивіреним агротехнологіям, професійності трудового колективу. Але є чинник, на який ані професійність, ані агротехнології жодним чином не впливають. А саме — формування гуртових цін на рисову крупу, які ще з минулого року завмерли на позначці у 17 гривень за кілограм. Це лише трохи більше реальної собівартості продукції, але не дає змоги вкладатися у розвиток інфраструктури, розширення площ під чеки.
У дослідному господарстві вивели свою формулу ідеального співвідношення ціна — якість: кілограм рису має коштувати долар, або ж відповідати за вартістю літру дизельного палива на АЗС. Та востаннє за білу крупу вітчизняного виробництва стільки давали ще років дванадцять тому, згадує Валентина Уманська. І штучна тенденція до меншовартості українського рису зберігатиметься, доки на внутрішній ринок тиснутимуть великі обсяги постачання імпортного (переважно китайського та індійського) рису за демпінговими цінами та пільговими митними ставками.
Втім, що нам не завадить, так це використовувати сорти рису з Південно-Східної Азії для виведення нових сортів та гібридів. Дуже вже клімат у південних степах України починає скидатися на умови десь у В’єтнамі чи Китаї: періоди «мусонів» змінюються місяцями палючої спеки із посухою. А справжня, звична нам зима зі снігами «стискається» до лічених тижнів.
Херсонська область.
Фото Анатолія ЖУПИНИ.
