Віце-прем’єр-міністр — очільник Мінстратегпрому Олег Уруський (на знімку — другий ліворуч) на Запорізькому титано-магнієвому комбінаті. Якщо все піде, як планується, комбінат може стати флагманом акціонерного холдингу «Укртитанпром».

Фото надано прес-службою Мінстратегпрому.

Продовження, початок у № 131.

Оптимізму додали й підсумки робочої поїздки в Запоріжжя віце-прем’єр-міністра — міністра з питань стратегічних галузей промисловості Олега Уруського, який 18 березня побував на підприємствах міста, що мають стратегічне значення. Перебуваючи на Запорізькому титано-магнієвому комбінаті (ЗТМК), очільник Мінстратегпрому заявив:

— Новий імпульс розвитку індустрії може дати створення завершеного «титанового циклу», над чим нині активно працює Кабінет Міністрів. ЗТМК відіграє провідну роль у цій галузі, адже він — єдиний в Україні та Європі виробник губчатого титану, сировини, конче необхідної для наступних металургійних переділів галузі.

ЗТМК — новий флагман «старого» холдингу?

А під час зустрічі з головою Запорізької ОДА Олександром Старухом віце-прем’єр наголосив: потрібно зробити все можливе для стабілізації роботи ЗТМК:

— У нас є стратегічне бачення перспектив титанової галузі. Управлінським рішенням може стати створення окремого холдингу, до якого увійдуть ЗТМК, запорізький Інститут титану, «Сумихімпром» і низка інших структур. Потрібен єдиний центр управління, отже, і єдина виробнича й фінансова політика. ЗТМК має потенційні можливості, щоб стати таким центром управління. 

Спеціалісти плани відродження «титанового циклу» вважають цілком реалістичними. Ось позиція виробничників, до яких ми звернулися по коментарі.

— Попри те, що підприємства галузі сильно пограбовані, а низку проммайданчиків узагалі знищено, титанову промисловість відродити можна! — впевнений Олександр Сокіл, який працював гендиректором Вільногірського та Демуринського ГЗК і був міським головою Вільногірська. — Для цього потрібна «залізна рука», що наведе лад у галузі.

— Титанова галузь — експортно орієнтована, — міркує колишній директор ЗТМК, авторитетний спеціаліст Володимир Сивак. — Але для того, щоб вона не залишалася сировинним придатком, треба створити холдинг, зорієнтований на виробництво продукції з високою доданою вартістю.

А ось позиція вчених. На думку доктора економічних наук, професора Леоніда Таранюка (Сумський держуніверситет), аби «підняти з дна морського» український «Титанік», потрібно десь 2,5 мільярда доларів, які треба інвестувати в підприємства галузі впродовж п’яти років. Частину цих коштів, каже вчений, можна отримати за рахунок часткової приватизації «титанових» підприємств.

— Ми помилялися, бо не було державної політики розвитку галузі, — вважає проректор Національної металургійної академії (місто Дніпро), професор Юрій Пройдак. — І нині все залежить від стратегії уряду.

Отже, у Мінстратегпромі бачать вихід у створенні акціонерного холдингу «Укртитанпром», який «зв’яже» постачальників сировини (Вільногірський та Іршанський ГЗК) із підприємствами наступних переділів — ПАТ «Сумихімпром» (виробник діоксиду титану) і ЗТМК, який постачатиме сировину виробникам титанових зливків і авіаційних сплавів.

Це — логічно. ВГЗК та ІГЗК свого часу й вводили в дію як підприємства, що забезпечують сировиною ЗТМК. Усі три комбінати були окремими юрособами, але працювали як один виробничий холдинг. Адже без вітчизняної сировинної бази ЗТМК стає «третім зайвим». А без губчатого титану постає велике питання щодо рентабельності наступних переділів галузі, цього нашого поки що «підводного човна», який, однак, має шанси піднятися з перископної глибини й перейти в крейсерський стан.

Курс — на авіасплави!

Свою програму крок за кроком реалізує і наш всесвітньо відомий Інститут електрозварювання імені Є. Патона.

— У «титановій темі» ми давно, — в інтерв’ю нашій газеті розповідає заввідділу металургії та зварювання титанових сплавів інституту, лауреат Державної премії в галузі науки і техніки (2005 рік), доктор технічних наук, професор Сергій Ахонін. — Ми брали участь у розробці Комплексної програми розвитку титанової промисловості в 1994-му та Програми розвитку кольорової металургії, де окремий розділ було присвячено титановій галузі...

Ще в 1990-ті роки за ініціативою Бориса Патона при інституті створили ДП «Науково-виробничий центр «Титан», де нині діють п’ять електронно-променевих установок, конструкцію яких і розробили патонівці. Серйозні фундаментальні та прикладні дослідження дали змогу створити технології для електронно-променевого плавлення титану й розробити обладнання для промислового виробництва титанових зливків і сплавів.

— Нова технологія дає змогу отримувати зливки з оптимальним хімічним складом — як легуючих елементів, так і домішок, — пояснює професор Ахонін. — Створено лінійку нових титанових сплавів із підвищеними експлуатаційними характеристиками.

Та головна мета, яку ставлять в інституті, — вихід на виробництво сплавів для авіаційної та космічної галузей. На світових ринках вони коштують у десятки разів більше, ніж сталь найкращих марок!

Авіабудівна галузь світу споживає майже 50% титану, й саме в цій «точці» формується найбільша додана вартість і найбільші, просто «космічні» прибутки. Отже, тільки коли ми почнемо плавити авіасплави, можна сказати: наш титановий цикл працює!

Тут є проблема. Річ у тім, що сплави для авіаційної, космічної, суднобудівної галузей і автопрому мають відповідати певним технологічним вимогам. Тому свого часу на ЗТМК продукували зливки так званого «загального сплаву». А «другий переплав» здійснювали на підприємствах-суміжниках — із дотриманням «своїх» технологічних вимог.

Але ЗТМК від початку 1990-х супроводжують хронічні негаразди. Комбінат удвічі зменшив обсяги виробництва, нині виробляє несертифіковану губку, зливки з якої не можуть іти на потреби наших і зарубіжних авіабудівних підприємств. Додайте до цього затяжні економічні рецесії та процеси деіндустріалізації останніх 12 років, і ви зрозумієте, чому ми фактично втратили «сплавний» переділ галузі.

Сьогодні одні підприємства купують зливки для «другого переплаву» за кордоном, інші — «заморозили» свої металургійні підрозділи.

Виникла парадоксальна ситуація. Україна залишається одним із найбільших у світі експортерів титановмісних концентратів, але стала єдиною з «титанових» держав, яка в останні роки нарощує... імпорт зливків і прокату. Це — нонсенс!

Як розв’язати проблему, пояснює професор Сергій Ахонін:

— В авіагалузі діють дуже жорсткі вимоги до сертифікації титанових сплавів — конструкторська документація передбачає їхній «другий» переплав у вакуумно-дугових печах. Можна провести дослідження та довести, що електронно-променевий метод дає змогу досягати такої самої якості сплавів. Але такі дослідження недешеві, та й виключно за власний рахунок. Простіше мати вакуумно-дугову піч. На жаль, у нас їх ніколи не виготовляли, отож треба купувати за кордоном. Це не так уже й дорого, зате дасть імпульс для розвитку як титанової галузі, так й економіки країни загалом.

«Таємниці» Пітера Девіса

Увесь цей бекграунд галузі не можна не мати на увазі, коли йдеться про приватизацію «Об’єднаної гірничо-хімічної компанії» (ОГХК). Саме тому експертів і журналістів так розчарувало почуте 19 квітня на онлайн-брифінгу ФДМУ про інвестиційні умови її продажу, коли заступник голови фонду Тарас Єлейко, назвавши ці умови, примудрився, власне, нічого не сказати.

Але ж умови продажу надважливі!.. Не дивно, що журналісти намагалися дізнатися про них ще минулого року, коли всі знали, що після локдауна компанію таки виставлять на продаж. Улітку завісу таємниці в інтерв’ю діловим ЗМІ трохи привідкрив тодішній очільник компанії — Пітер Девіс, англієць українського походження, який керував ОГХК до вересня 2020-го.

Він розповів, що ОГХК «підготувала комплексну програму модернізації виробництва», у рамках якої інвестору запропонують упродовж п’яти найближчих років звести на Іршанському ГЗК чотири нові збагачувальні фабрики вартістю 1,2 мільярда гривень. Але головним завданням у рамках підготовки до приватизації містер Девіс назвав «отримання ліцензій на розробку нових ділянок родовищ титанових руд»:

— Є кілька причин для приватизації. Насамперед — це потреба в розробці нових ділянок родовищ на обох ГЗК, включно з геологічними та геодезичними роботами. На ці масштабні роботи потрібні великі кошти, які складно знайти в рамках держпідприємства. З економічної точки зору залучення великого профільного інвестора — це питання виживання компанії... За попередніми підрахунками, використання нових ділянок Міжрічного родовища (Житомирщина) дасть прибуток у розмірі 6,6 мільярда гривень. Ми вже провели тестування руди Букинської ділянки цього родовища... Загалом розширення ресурсної бази підвищить капіталізацію компанії напередодні приватизації та спростить інтеграцію ОГХК у світовий ринок титану.

Хмм... А тепер порівняємо ці умови з тими зобов’язаннями, які пропонують фахівці. Оскільки про зміну форми власності ОГХК говорять не перший рік, але таємне ніяк не стане явним, три роки тому група спеціалістів на чолі з таким знаним фахівцем як Григорій Осауленко (заступник міністра промисловості у 1992—1998 роках) звернулася до Президента України з пропозиціями щодо відродження галузі.

Зокрема, вони писали: ВГЗК варто приватизувати, але на умовах, вигідних Україні! Новий власник, окрім іншого, мав би реанімувати трест «Цирконбуд» ВГЗК, відновити на комбінаті виробництво цирконієвого концентрату та ввести в дію нові проммайданчики — з виробництва титанового шламу, губчатого титану, виплавки злитків і сплавів.

Це дало б змогу експортувати не саму лише сировину, значно збільшити податкові надходження, створити міцну базу для розвитку наступних переділів галузі... Крім того, це ще й кілька тисяч нових робочих місць! Те надважливе завдання, до виконання якого вже років десять у нас не знають, з якого боку й підступити. Як бачимо, тут є розуміння проблеми, конкретика, масштаб бачення.

А що маємо натомість?

Рік тому «головним» було — «нові родовища». І нині на сайті фонду в повідомленні від 27 травня читаємо дуже ялове: «Інформація щодо копалин є одним із ключових чинників, що впливає на інвестиційну привабливість підприємства та визначатиме рівень конкуренції на приватизаційному аукціоні».

Спеціалісти пропонували продати, щоб дати поштовх до розвитку галузі. А топ-менеджери ФДМУ хваляться тим, що хочуть пустити з молотка... нові родовища?

Пітер Девіс розкрив ще одну «таємницю» фонду:

— Титановий бізнес привабливий для інвестицій, коли включений у виробничий ланцюжок. Наскільки я розумію, ФДМУ планує продати компанію інвестору, який «вбудує» ОГХК у технологічний ланцюжок холдингу, який уже працює на ринку титану й цирконію. Сьогодні ОГХК — це рудники та збагачувальні фабрики. А от інвестору буде цікаво отримати ресурсну базу для свого вже наявного бізнесу й побудувати вертикально інтегрований холдинг.

Ну, коли коротко — то повна катастрофа!

Вільногірськ — Дніпро — Запоріжжя.

Продовження читайте в наступних номерах.