Перед прем’єрою фільму.

Кінець робочого тижня. Втома, в Києві страшенна спека. І я думаю, чи йти на допрем’єрний показ документально-публіцистичного фільму «Вітер зі Сходу». Але вирішальними стають слова колеги: «Он Ада Миколаївна у свої 84 грає вистави, знімається у фільмах, а у свій день народження влаштовує ще й зустрічі та презентації. І все їй до снаги! А чого варті поїздки актриси на передову, під кулі!». І я вже в Будинку кіно, а втома зникає одразу, щойно до зали заходить вона — усміхнена, щира, відверта, геніальна. І хоч Ада Миколаївна одразу заявляє, що «коли вже 84, то не свято, а чорті що», проте наголошує, що триматися їй допомагає любов до людей.

Саме тому, розповідає донька актриси, відомий режисер і продюсер Катя Степанкова, Ада Миколаївна не знаходила собі місця, коли Росія вдерлася в Крим, а потім на Донбас: «Усі ми розуміли, як там нині тяжко, а вона весь час повторювала:

«Треба щось робити». Звісно, зброя актора — слова. І на сімейній раді вирішили: треба їхати на схід, нести своє слово».

Так вони вперше опинилися в таборі добровольців, потім поїздки стали регулярними, а географія — дедалі ширшою. Спочатку, каже Катерина, просто знімали це для себе, бо не могли не знімати, але матеріалу назбиралося так багато, що подумалося про ширший формат: «Я не хотіла говорити на загал про наші виїзди, бо спочатку — перемога, а потім — розмови, проте волонтери наполягли, та й накопичилася вже певна маса документальності, яку не можна тримати вдома і відкладати на колись. Її треба було вже переосмислити і показати як фільм».

До речі, стрічка стала кінорежисерським дебютом Катерини Степанкової, яка також є співавтором сценарію. До цього режисерувала лише театральні вистави. Тож і в фільмі хроніка війни переплітається з театральним дійством, де дуже органічно звучать тексти Олександра Довженка, вірші сучасних авторів та інтерв’ю з людьми, які так само їздять на фронт. До речі, як розповіла Катерина Степанкова, серед театральної братії знайшлося не так багато тих, хто підтримав їхнє починання. Утім, ті, хто поїхав, — знакові фігури. Це Ахтем Сеїтаблаєв, Лариса Руснак, Світлана Орліченко та інші.

Автори картини кажуть, що не робили акцент на вибухах, пострілах, хоча бачили і чули їх багато. Як пригадала Ада Миколаївна, одного разу хлопцям буквально довелося тримати над ними бронежилети. Вражають і люди, які через різні обставини опинилися на лінії вогню. Кадри переповнені своєю емоційністю. Приміром, ти бачиш, як світяться очі бійців, як вони уважно слухають, чи вражає жінка, яка щось розповідає Аді Миколаївні, ділиться, як з найріднішою людиною.

Представляючи картину, кінокритик Сергій Тримбач розвінчав вислів про те, що коли гримлять гармати — музи мовчать. Митець каже, що, навпаки, коли триває війна, то мистецтво і люди мистецтва не повинні мовчати. І стрічка «Вітер зі Сходу» саме про те, як митці прагнуть очистити людські душі, які так постраждали в горнилі війни. А цей фільм якраз і бентежить душу. Коли бачиш розбомблені будинки і випалену землю, то навертаються сльози...

Тож коли пішли титри, зал, стоячи, ще довго й довго аплодував, а Ада Миколаївна звернулася з таким словами: «Я часто їжджу на фронт і хочу сказати: поки ти не обняв того солдата, не заглянув йому в очі і не почув, як він, захлинаючись, розповідає про свої мрії, — ти нічого не знаєш про війну... Я не знаю, скільки мені ще відпущено, але хочу набутися зі своїми рідними, тими, кого люблю, ціную... І скільки часу ми б не були ще разом — це дуже мало! Стоячи тут, на сцені Будинку кіно, щиро кажу: благословляю вас з висоти свого віку, з того, що я знаю, а головне з того, що не розлюбила і ніколи не розлюблю людей добрих, із щирим серцем, з відкритою душею, батьків, які дали мені життя, своїх дітей, онуків, правнучка...

Дуже хочу, хай всі живуть у мирі і без страху. Хай у серці кожного не вмирає вдячність до тих, хто нас сьогодні захищає, кому важче, кому страшно і хто переборює свій страх».

Цю стрічку обов’язково треба бачити. Прем’єра «Вітру зі Сходу» намічена на осінь, а у планах знімальної групи зробити ще й телеверсію. Як поділилася з кореспондентом «Голосу України» по завершенню фільму Катя Степанкова, матеріалу в них дуже багато, до того ж до фільму увійшли хроніки з 2014-го по 2019 рік, але поїздки тривають, і війна не закінчилася. На жаль.

Фото автора.