Оксана Ліфантій — одна з кураторок виставки.

Виставка присвячена 50-річчю археологічних розкопок кургану Товста Могила на Дніпропетровщині, де знайшли феноменальний артефакт — скіфську золоту пектораль.
12 стендів експозиції розкривають усю хронологію розкопок і знахідок. У центрі уваги — знаменита пектораль, яку після реставрації виставили вперше після 2014 року. Виставка також спростувала багато легенд і міфів, які довгі роки оточують пектораль. Отже, як усе було насправді?

Сенсація

...У червні 1971 року всі наші ЗМІ дружно повідомили сенсаційне — київський археолог Борис Мозолевський (на знімку), розкопуючи курган Товста Могила, знайшов золоту пектораль, величезну нагрудну прикрасу скіфського царя, який жив у другій чверті IV ст. до н. е. Неймовірної краси, вся із чистого золота...

Ажіотаж був надзвичайний! Про пектораль писали всі літо й осінь. Історія дивовижної знахідки швидко обростала справжніми легендами, що їх залюбки розповідали під час перекурів і обідніх перерв. Вийшла друком повість про пектораль.

Назву «Пектораль» у Києві отримали готель і ресторація. А професія археолога стала популярнішою навіть за професію космонавта.

Відкриття стало й світовою сенсацією. Адже після того як англієць Говард Картер у лютому 1923 року відкрив гробницю Тутанхамона, наша пектораль стала другою за значимістю археологічною знахідкою всього XX століття. Довгі 48 років світ не бачив нічого подібного!

Але пектораль могла й досі лежати глибоко під землею, як пролежала понад 2 300 років. По-перше, Товсту Могилу в Інституті археології не збиралися копати — її вважали курганом доби бронзи, які були бідними на знахідки.

По-друге, поховальні камери скіфських курганів залягають на кілька метрів нижче за «підошву» насипу, тож, аби дістатися до них, курган треба знести. А Товста Могила хоч і не вражала розмірами, та все ж таки здіймалася над степом на висоту «хрущовки», а в діаметрі мала понад 70 метрів. Аби зняти такий огром землі, потрібні грубі гроші, яких археологи не мали.

Але якщо є мрія — зорі посміхаються. Розкопкам сприяло відразу кілька щасливих збігів. Передусім, це — «чинник» Бориса Мозолевського. Невиліковний мрійник, 35-річний археолог вірив у свою зірку й усіх знайомих умів запалити божевільними ідеями. Він знав, що на берегах Базавлука та Солоної знайде золото скіфських царів!

По-друге, якщо Говард Картер мав лорда Карнарвона, який сприяв його розкопкам, то Мозолевський — Григорія Лукича Середу (1919 — 1989). Його треба вважати співавтором відкриття пекторалі.

Родом із невеличкого села, він починав на шахтах Кривбасу й Марганця. У 1958 році став Героєм Соціалістичної Праці. А тоді був директором ОГЗК — гірничо-збагачувального комбінату в місті Орджонікідзе (зараз — Покров). Середа дуже любив археологію, прочитав безліч книжок про пошуки артефактів і сам був археологом-аматором.

Лорд Карнарвон мріяв про сенсаційне відкриття в Долині царів давнього Єгипту, а директор Середа — на теренах таємничої Скіфії... Григорій Лукич і Мозолевський, який у 1969—1970 рр. очолював Орджонікідзевську експедицію Інституту археології, відразу знайшли спільну мову. Вони прагнули відкрити щось надзвичайне!

На мельника й вода робить

Це надзвичайне можна знайти тільки в «царському» кургані скіфів. Мозолевський вибрав Товсту Могилу.

У ЗМІ пишуть, що Середа виділив кошти на розкопки, пояснюючи, що тут буде новий кар’єр, а тому, як велить закон, спочатку треба дослідити курган. Це — вигадка! Такі дії кваліфікували б як нецільове використання державних коштів. Поза сумнівом, Григорій Лукич знайшов би законні підстави для розкопок, але коли б вони почалися — невідомо.

Та знову допоміг щасливий випадок. У Дніпрі голова одного з райвиконкомів міста Володимир Колохов мав озеленити вулиці району й шукав чорнозем. Йому підказали: його запаси є на ГЗК області, тож узимку 1971-го звернувся до однополчанина Гаврила Чаплигіна, який колись працював на ОГЗКа, заступником у Середи, — допоможи.

Приїхали до Лукича. Запаси чорнозему на складах комбінат мав. Та недарма ж Середа був старого козацького роду, зрозумів — на мельника й вода робить! І повіз хлопців до Товстої Могили. Курган був із добірного чорнозему... «Підходить!» — зрадів Колохов. А директор потелефонував у Київ, Інститут археології:

— Потрібні термінові розкопки!

Мозолевський приїхав майже відразу, в лютому. Щоб знести насип, Середа виділив кілька грейдерів — потужних землерийно-транспортних машин. Дістатися в поховальні камери було важко — заважали постійні обвали. Але Григорій Лукич відрядив на розкопки найкращих гірників-прохідників ОГЗК — Дениса Бондаренка, І. Косенка, І. Кухтія, гірничого майстра В. Степанова, які й проклали «шлях до скарбів».

Треба назвати й помічників Мозолевського. Це старший лаборант Н. Зарайська, художник Г. Ковпаненко, лаборанти Г. Євдокимов і О. Загребельний та кандидат наук, 37-річний Євген Черненко, в майбутньому — найкращий дослідник зброї та захисних обладунків скіфів.

Першим розкопали поховання скіфської цариці та її дитини. Цариця мала високу конічну шапку (калаф) й одяг, повністю обшиті золотими платівками, вишите золотом взуття. На грудях — масивну золоту гривну. Із прикрас — дротяні сережки, довгі біляскроневі підвіски з чистого золота, три золоті браслети, 11 золотих перснів, дороге намисто, поруч — бронзове дзеркальце, коштовний посуд...

Дитина цариці лежала у дерев’яному саркофазі, щедро прикрашеному алебастром. Одяг малюка — розшитий золотими платівками. У саркофазі — золоті гривна, браслет, перстень, сережки. У головах стояли священні для скіфів срібні ритон, кругла чаша, ритуальний глечик.

21 червня, о 14.30...

А поховання царя було вщент пограбованим. Тут знайшли тільки лускоподібний залізний панцир, інкрустований золотою фольгою, бойовий пояс і поножі, залишки поховальної колісниці, яку прикрашало понад 600 золотих платівок, залізний браслет, три сагайдаки, золоту гривну...

Головні знахідки — меч-акінак в обкутих золотом піхвах і пектораль Мозолевський знайшов 21 червня о 14.30 під зітлілим колесом скіфської колісниці. Причому пектораль лежала в дромосі — триметровому коридорі, який вів од впуску в поховальні катакомби до головної камери.

Дромос завалило землею, тому давні грабіжники вирили вхід з іншого боку, в господарську нішу, з якої потрапили у склеп. Пектораль і меч відділяв од їхніх брудних лап лише пласт глини не ширше долоні... Чому пектораль лежала саме в дромосі, — загадка й досі.

Пектораль зберігали на місці, під охороною взводу міліціонерів, озброєних автоматами. Тож Товста Могила стала місцем «паломництва». Довелося відкрити імпровізовану виставку, такий собі    музей просто неба, в який ходили й мешканці міста, й товклося обласне начальство.

— 22 червня приїхав батько української скіфології Олексій Тереножкін, — згадує мешканець міста Покров, тоді — керівник відділу позавідомчої охорони Анатолій Сірий. — Олексій Іванович був у гарному костюмі, але щойно побачив пектораль, упав на коліна й, схилившись, став розглядати знахідку. Такі вони були вчені — закохані у свою роботу... Потім приїхав заступник голови Ради міністрів Петро Тимофійович Тронько. У міськкомі партії накрили червоною скатертиною довгий стіл і сфотографували пектораль та інші знахідки. Оформили три ошатні фотоальбоми — для першого секретаря ЦК КПУ Петра Шелеста, голови Ради міністрів УРСР Володимира Щербицького та Петра Тронька...

Літературні фантазії

Багато подальших подій обросло легендами. Одні ЗМІ пишуть, що Мозолевського прийняв сам «директор України», як жартома називали Петра Шелеста. Інші — оскільки в Москві Юхимовича вже вирішили з посади зняти, археолога прийняв голова уряду — аби «підняти престиж» ВВ, як потім зватимуть Щербицького, якого у Кремлі сватали на місце Шелеста. Розставимо крапки над «і».

Відповіді дає «Щоденник» Шелеста. Із 13 до 26 червня «перший» із сином відпочивав на Азовському морі, на острові Бирючому. 27 червня був у Києві, звідки вилетів у Москву, на засідання Президії Верховної Ради СРСР. А 29 був на урочистому відкритті з’їзду Спілки письменників Союзу, де мали бути всі члени Політбюро. Отож Шелест не приймав Мозолевського.

Але й усе інше — літературні фантазії. Зрозуміло, Шелесту доповіли про «знахідку століття» по телефону. В «Щоденнику» між 13 та 27 червня є запис: «Дав завдання терміново створити комісію з обліку та збереження великих історичних цінностей та об’єктів, знайдених під час розкопок скіфських могил у Дніпропетровській області... Багато знайдено золотих прикрас, дивовижної чеканки».

Тож ВВ прийняв археолога 5 липня, виконуючи прямі вказівки... Шелеста. У кабінеті були присутні директор Інституту археології, відомий історик Федір Шевченко, Петро Тронько, президент Академії наук Борис Патон і його заступник, академік Іван Білодід. Тут не можна не згадати кумедне. Річ у тому, що Мозолевський був позаштатним співробітником Інституту археології, на окладі щось менше 70 крб, а тому працював... кочегаром тепломережі.

— Яку посаду обіймає товариш Мозолевський? — спитав Щербицький.

— Він старший науковий співробітник, — не моргнувши оком, запевнив Федір Шевченко. У Мозолевського очі стали круглі від подиву.

— І як давно? — уточнив ВВ.

— Та вже... хвилин п’ять, — сказав директор Інституту й поклав на стіл поруч із пектораллю щойно підписаний наказ. Патон і Тронько весело засміялися. Про «п’ять хвилин» — це стало жартом року!

На пропозиції Тронька та Шевченка, Мозолевському дали премію — 500 крб, персональний оклад 200 крб на місяць, а Борис Патон виділив од Академії наук трикімнатну квартиру (археолог жив у однокімнатній «хрущовці» на околиці Києва).

Історія «приїзду» пекторалі в Київ народила ще одну політичну легенду. У ЗМІ пишуть, що Мозолевський, як і належить «українському буржуазному націоналісту», прагнув, щоб пектораль залишилася в Україні, отож хотів передати її Олесю Гончару, аби той переховав її, та взагалі саме він зробив усе, щоб пектораль не поїхала в музеї Москви, куди справді довго відправляли всі цінні знахідки...

— Насправді ситуацію змінив Тереножкін, — розповідає завідувачка відділом Музею коштовностей Любов Клочко. — У 1954-му він розкопав знаменитий Мелітопольський курган, у якому знайшов безцінні для науки скіфські скарби. У Москву їх відправляти не хотіли. Оскільки ж у Кремлі пояснювали вимогу віддавати все тим, що в Україні не було відповідного музею, археологи звернулися до президента Академії наук УРСР, академіка Олександра Палладіна з пропозицією організувати такий музей.

Але іржаві коліщата радянської бюрократії крутилися дуже довго, тож спочатку «музей» організували в... Інституті археології, який тоді очолював академік Петро Єфименко, син відомої історикині, «буржуазної націоналістки» Олександри Єфименко, яка у 1905 році написала найперший підручник історії України.

Як знахідку у Києві залишили?

Справа зрушила з мертвої точки тільки за Шелеста, який «весь час коливався між вірністю «ідеалам Ілліча» та щирою любов’ю до України». Щойно в 1963 році його обрали першим секретарем ЦК КПУ, як у ньому переміг «націонал-комуніст».

Він дає команду таки сформувати «антимосковський» музей, який просили Палладін і Тереножкін.

Установа мала романтичну назву — «Золота комора». У неї передали цінні експонати з 24 музеїв, двох університетів та Інституту археології, який надав 30 тисяч знахідок із срібла й золота. 4 січня 1969 року «Комора» відкрила двері для перших відвідувачів.

Уже тоді заклад мав назву Музей історичних коштовностей, але його ще довго називали «Золотою коморою». Музей відразу ж став найбільшим експонентом коштовностей в усьому Союзі. Зараз у його фондах — понад 56 тисяч експонатів.

Окрім цього, музей — один із найбільших у Європі та єдиний в Україні науковий центр з вивчення ювелірного мистецтва, від давнини до сучасності. Та спочатку пектораль віддали на вивчення в Інститут археології.

— Але в Києві всі стояли на вухах, так хотіли бачити пектораль! — згадує Любов Клочко. — Тож 30 липня 1971 року в Інституті «знахідку століття» виставили для публічного огляду. Цей день і є «ювілеєм». Тому сьогоднішню виставку ми відкрили саме 30 липня.

— Журналісти написали про пектораль багато містичних історій, — скаржиться Любов Клочко. — І кілька днів тому один журналіст наполегливо випитував у мене, чи відчуваю я щось містичне, коли бачу пектораль. Відповідаю: відчуваю дивовижне захоплення, яке не можна не відчувати, коли споглядаєш таку неймовірну красу, й «торкаєшся» таких давніх, античних часів нашої історії. Отож, кажу, якщо хочете, пишіть, що це — містичне захоплення!

Нікополь — Київ.

Фото із архіву автора.

Невідомі факти

/  Розкопки Товстої Могили коштували 30 тисяч карбованців — за тогочасним «чорним курсом» — 6000 доларів, або шість «Жигулів» чи 10 «Запорожців».

/  Середній фриз пекторалі (символ «дерева життя») покривала кольорова емаль, і в давнину фриз мав... жовто-блакитні барви.

/  Пектораль уже 21 червня опинилася під ковпаком КДБ. Її значення було настільки важливим, що вже ввечері про «знахідку століття» доповіли особисто Леоніду Брежнєву.

/  Містичне. Найперше інтерв’ю Борис Мозолевський дав 22 червня 1971 р. журналістці обласної газети «Индустриальное Запорожье» Майї Мурзіній. Її сину В’ячеславу Мурзіну тоді було 19 років. У 80-ті роки він уже буде відомим археологом, стане доктором історичних наук.

/  Усупереч легенді, в Київ пектораль везли 4 липня під охороною озброєних міліціонерів, потягом Запоріжжя — Київ, у першому купе четвертого вагона. Із Нікополя прямого потяга на Київ не було, а запорізький ішов по гілці Марганець — Нікополь — Кривий Ріг — П’ятихатки.

/  Премія Мозолевського — 500 крб. — за тогочасним «чорним курсом» становила 100 доларів.

/  У 1974 році пектораль оглядав знаний американський учений, директор знаменитого Метрополітен-музею (Нью-Йорк) Томас Ховінг. Він милувався знахідкою... кілька годин. Уже вставав і йшов, але знову повертався.

/  У 1975-му пектораль стала «посланцем миру». На особисте прохання Брежнєва її виставляли в Метрополітен-музеї, Луврі та ФРН, оскільки Брежнєв хоті налагодити політичні відносини із США, Францією та ФРН.

/  Сюжет, зображений на пекторалі, досі не розгаданий. За підрахунками науковця Любові Клочко, існує аж 23 наукові гіпотези, які пояснюють лише центральну сцену верхнього фризу — двох скіфів, які тримають у руках золоте руно.

/  «На сьогодні всі можливості для подальших інтерпретацій сюжету вже вичерпані, — підсумовує відомий скіфолог Юрій Болтрик. — Наблизити нас до істини зможе хіба що нова знахідка ще якогось скіфського шедевра».

/  Резерв у вивчення пекторалі учені бачать у глибшому розумінні «Нартського епосу» осетинів — прямих нащадків скіфів і сарматів. Найкращі книги про цей епос написали осетин Васо Абаєв і француз Жорж Дюмезіль.

/  Краще зрозуміти сюжет допоможуть праці скіфологів Інституту археології НАНУ: Л. Бабенко — «Про семантику композиції Пекторалі з Товстої могили», С. Бессонової — «Релігійні уявлення скіфів», Ю. Болтрика — «Культові споруди степової Скіфії», Б. Мозолевського — «Товста Могила», М. Русяєвої — «Основний сюжет на пекторалі з Товстої Могили».

Фото Олександра КЛИМЕНКА.
Більше фото тут