На 19-й партійній конференції КПРС познайомився з опальним тоді першим заступником голови Держбуду СРСР Борисом Єльциним, що допомогло отримати доступ до передових технологій.
Спочатку від численних пропозицій балотуватися до Верховної Ради Радянського Союзу він відмовився. І переміг на виборах до Верховної Ради УРСР по мажоритарному округу. Спершу увійшов до так званої групи 239, та, дослідивши ленінські накази в період червоного терору, масові розстріли людей, вийшов із неї.
У парламенті очолив групу «За нашу Україну» (тоді ще фракцій у Регламенті не було), до якої входили авторитетні ще молоді тоді політики Володимир Філенко, Євген Кушнарьов, Олександр Ємець. Разом вони розробляли і втілювали в життя ліберальну економічну політику.
А ще протидіяли залишкам групи 239, яка стояла на послідовно консервативних позиціях та протидіяла декомунізації суспільного життя, обстоювала необхідність підписання нового союзного договору з Москвою.
Нині пропонуємо з ним інтерв’ю.
— Юрію Сергійовичу, ви народний депутат першого, п’ятого та шостого скликань, автор та співавтор понад 20 законів України. Розкажіть, будь ласка, як приймався Акт про незалежність України.
— Майже 30 років тому на позачерговій сесії Верховної Ради УРСР 24 серпня 1991 року.
Його прийняли разом із постановою про військові формування в Україні, якою підпорядкували всі військові формування на нашій території Верховній Раді України й утворили Міністерство оборони України. А фундаментом цього доленосного Акта про незалежність України стало ухвалення 16 липня 1990 року Верховною Радою ще УРСР Декларації про державний суверенітет України.
Шлях до усвідомлення Незалежності України у мене виявився особливим.
— А як ви стали будівельним міністром? Приємно, що один із батьків-засновників незалежної держави Герой України Левко Лук’яненко назвав вас «фахівцем із широкою освітою, талановитим організатором, який не лише творить добро, а робить це високопрофесійно».
— У 1992-му тодішній Прем’єр-міністр Леонід Кучма запропонував мені посаду міністра будівництва та архітектури.
Першу догану в якості міністра отримав за те, що впровадив лічильники на газ, на тепло, на холодну і гарячу воду. Звісно, недобросовісним будівельникам це не сподобалось і вони одразу побігли скаржитись на мене. Леонід Кучма вже хотів скасовувати моє рішення, бо на той час це було парафією Кабінету Міністрів, але, незважаючи на це, я ввів цю норму в ДБН, заборонивши приймати побудовані об’єкти без лічильників.
Другу догану я отримав від Президента Леоніда Кравчука за те, що підвищив нормативи теплоопору огороджувальних конструкцій у новому будівництві до світових стандартів, чим зекономив країні та людям не один десяток мільярдів на сплаті за енергоресурси. Крім того, це дало можливість в Україні будувати власні потужності зі створення утеплювачів та додаткові потужності з виготовлення вікон (а втрати тепла через вікна становили 21 відсоток).
— То, виходить, ви — не кар’єрист! Інший би догоджав начальству і пересувався б дедалі вище драбиною влади.
— Чесно кажучи, про кар’єру не думав. Головним для мене було — користь галузі, і я впевнений, що ми разом із моїми помічниками Анатолієм Беркутою та Олександром Горбатовським таку користь принесли. У п’ятому скликанні я був головою Комітету Верховної Ради, і ми разом із Дмитром Ісаєнком, тоді заступником міністра, за дорученням Прем’єр-міністра Юлії Тимошенко написали закон «Про запобігання впливу світової фінансової кризи», а коли у 2008-му ця криза докотилась до нас, цей закон дав змогу добудувати більшість незавершеного через кризу житла і допоміг врятувати будівельну галузь.
— Яка найбільша проблема нині у будівельників?
— Як міністр, я тримав будівельників у першій п’ятірці в країні стосовно заробітної плати, бо вважаю, що нашу роботу варто зрівняти за важкістю тільки з роботою в сільському господарстві.
Після того, як у владі побували люди, які мало що тямлять в будівництві, розробили таку систему, що ми, будівельники, скотились аж на 18-те місце за рівнем зарплати серед інших галузей економіки, тоді як у Європі попит на будівельників лише зростає.
У лютому я зміг особисто передати Президенту України Володимиру Зеленському листа на цю тему.
— Як вам це вдалося?
— Разом з делегацією УСПП на чолі з Анатолієм Кінахом приїхав до Литви, де була зустріч двох Президентів, і ми були присутні на нараді, після якої я й віддав Президенту листа.
На превеликий жаль, реакції на нього не було.
Після цього я запропонував наші напрацювання міністру розвитку громад та територій Олексію Чернишову. Вважаю, що програма «Велике будівництво» дає позитивні наслідки для економіки країни. Єдиним негативним чинником в її виконанні є дефіцит робітничих кадрів, що виник через низьку заробітну плату будівельників. Вона наприкінці минулого року виявилася навіть нижчою від середньої заробітної плати по країні аж на 2614 гривень!
Згідно з нашою пропозицією і за розрахунками заробітна плата в будівництві торік повинна була дорівнювати 18599 гривням.
Перший заступник міністра розвитку громад та територій, на відміну від попередників, під час нашої зустрічі зрозумів, про що йде мова, але в нього немає необхідних повноважень для вдосконалення методики заробітної плати.
На жаль, і від Олексія Чернишова я досі не отримав відповіді.
За цей час стан справ щодо заробітної плати будівельників погіршився, а ми могли б без великих витрат значно покращити становище не лише в будівельній галузі, а й в економіці України, оскільки, як відомо, будівельник дає роботу ще п’яти — семи працівникам суміжних галузей.
— А як ви ставитесь до ініційованих Президентом змін у будівельній галузі?
— Повторю, що нині Президент Володимир Зеленський справді робить багато корисного для сфери будівництва. Маю на увазі його програму «Велике будівництво», програму житлового будівництва, і так йому вдається втримати будівельну галузь. Приємно, що нині наші відремонтовані дороги мають пристойний вигляд: ними справді приємно їхати. І це стало поштовхом для того, щоб ми налагоджували зв’язок з Європою та світом. Але ж ви розумієте, що будівельники, які мають високу кваліфікацію, вже давно «втекли» з України.
— Яке майбутнє тоді чекає на вашу галузь?
— Я сподіваюсь, що наші очільники трохи порозумнішають, нам потрібні саме кваліфіковані будівельники, які піднімуть якість будівництва на новий рівень.
І ми всі разом зможемо відродити нашу економіку та сферу будівництва.
— А чи може будівництво стати локомотивом розвитку економіки?
— Будівництво ніяк не може бути локомотивом розвитку економіки, бо будують тільки тоді, коли є кошти. Локомотив — це вся економіка. Але будівельники істотно зможуть допомогти Україні. Для цього потрібно обсяги будівництва у ВВП держави з кількох відсотків, як у нас, збільшити до десяти, як у Польщі й Туреччині..
— Як очолюваній вами корпорації «Будівельник» вдається без політичної підтримки отримувати замовлення?
— Так, важко втриматись на будівельному ринку, і це триватиме доти, поки ми не переможемо корупцію. Звісно, корпорація «Будівельник» могла б витримати значно більші навантаження. Для цього маємо всі технічні можливості.
— Відомо, що ви приймали першу гривню, надруковану в Канаді.
— До мене приїхали вночі Голова НБУ Вадим Гетьман і перший віце-прем’єр Валентин Симоненко і запропонували допомогти приймати перші надруковані за кордоном гроші. Для зберігання коштів вони обрали не найзручніше місце — колишнє бомбосховище, де води було по коліна.
Найкумедніше, що розмір пакунків був досить великий і фізично вони не проходили навіть крізь двері сховища. Було прийнято рішення різати пакунки з грошима, щоб зменшити їх обсяг.
— Що вас нині найбільше хвилює як громадянина та патріота?
— Мені здається, що Президент України Володимир Зеленський робить правильні кроки, хоча помилки зустрічаються на його шляху, і ми всі про них чудово знаємо. Найбільше подобається те, що він бореться з корупцією, яка в нашій країні і досі займає чільне місце. Навіть у міністерствах і виконкомах почали боятися й остерігатися вимагати «відкати».
— Про що ви мрієте?
— Щоб Україна стала великою європейською державою з народом, який живе не гірше, ніж люди в інших передових країнах. За це я голосував 30 років тому.
Вів бесіду Володимир БОНДАРЕНКО, журналіст, помічник-консультант народного депутата України.
