З останнім межує Чортовець — уже Городенківської ТГ. І хоч села підпорядковуються двом різним районам — Івано-Франківському та Коломийському, горбиста місцевість тут однаково придатна для городництва. Тож жителі переймають досвід одні в одних, із-за пагорбів заглядають: що ж там вирощують сусіди та який урожай.

Навіть на гуртовому агропродовольчому ринку Івано-Франківська мешканці цих сіл реалізують вирощену продукцію пліч-о-пліч. А заодно діляться проблемами, радіють із набутків. У дружбі легше й торгувати, адже можна покластися на сусідів. Хочеться, звісно, збути насамперед своє, та не все вимірюється грошима. Продавці підкажуть покупцям дешевший товар, розкажуть, де завізні овочі, а де — місцевого виробництва.

У тому самому ряду торгують картоплею з фури, на гурт — по 6 грн за кіло. Бульби, наче вимиті. Продавці стверджують, що привезли з Херсонщини.

Навпроти пропонують картоплю з Чортівця. Вона якась інша, не така гладенька, подекуди із прилиплим чорноземом. Цінова політика гнучка: від чотирьох до десяти гривень за кіло, залежно від розміру бульб.

Поруч — машина з капустою. Головки добірні, приваблюють соковито-зеленою свіжістю. Продавець — Богдан Стасюк (на знімку) із Гавриляка. Каже, що цьогоріч овоч зародив, та й ціна для споживачів прийнятна — по 3—4 грн за кіло на гурт. Торік через карантин важко збували вирощене, реалізували наполовину дешевше, ніж тепер. Але й те добре, нічого в полі не пропало.

«Вирощуємо ще столові буряки, картоплю, — акцентує Богдан. — Моркву вже два роки поспіль не сіємо — немає збуту. А на столовий буряк встановилися високі ціни і довго трималися на рівні 12—13 грн за кіло. На ринок якраз привезли капусту, щоб не конкурувати із чортовецькими сусідами, які в цьому самому ряду торгують бульбою».

Поруч із батьком — дочка Роксолана, студентка Івано-Франківського медуніверситету. На канікулах допомагає реалізувати продукцію. А на полі господарюють дружина та син Андрій, майбутній фармацевт. Юнак відслужив у армії та саме закінчує навчання на заочній формі.

«У нашому селі городництвом займаються практично всі. Завдяки цьому молодь зайнята й не виїжджає за кордон, — каже Богдан. — На двісті дворів майже нема хат-пусток. Капуста в нас у пошані, хоч затрати на її вирощування великі. Насіння беремо якісне, витрачаємося на обробку посівів від шкідників та захист рослин від хвороб. А ще наймаємо працівників для збирання врожаю. Та не бідкаємося — і нам прибутки залишаються».

Загалом Стасюки обробляють майже сім гектарів, під капустою — два. Розширювати площі під нею не ризикують, щоб встигнути увесь вирощений урожай реалізувати восени. На зиму не залишають, аби не витрачатися на овочесховища.

«Рік для капусти сприятливий, — акцентує співрозмовник. — Урожаєм задоволені. Звісно, перепад температур та висока вологість повітря можуть дати поштовх хворобам. Тож поспішаємо забрати вирощене з поля. Ось, спав сьогодні лише три години: вчора допізна зрізали головки, а вранці — на базар, щоб місце не втратити. Платимо за день торгівлі 400 грн. Але вигода є, бо збут в обласному центрі кращий».

І додає, що до професіоналів-городників родині ще далеко, та щоразу вдосконалюють виробництво. Не спокушаються на популярне останнім часом вирощування сої, хоч ця культура потребує менше затрат праці. Подекуди на Прикарпатті цими бобовими всю землю на присадибах засіяно — ледь не попід самі вікна. Гавриляк та сусідні села ще тримається на овочівництві.

«Охочих допомогти в селі вистачає. Це здебільшого жваві ще жінки-пенсіонерки. Працюють у спокійному, помірному темпі, не те що десь на закордонних заробітках. Дружина привозить на поле обід, то гуртом і перепочити цікавіше. Кому не до снаги трудитися від ранку до вечора, працюють неповний день. Оплата — 40 грн за годину, а отже, приробіток, вважаю, виходить непоганий», — підсумовує Богдан Стасюк.

Івано-Франківська область.